Генезис буржуазної родини в романі Е. Золя «Кар'єра Ругонів»

Еміль Золя став одним із моїх найулюбленіших французьких письменників одразу після того, як я прочитала його роман «Кар'єра Ругонів». Читаючи цей твір, стаєш свідком багатьох подій у Франції періоду Другої Імперії, відчуваєш присмак пороху і крові, подих першого кохання, тремтіння від страху... Золя був одним з основоположників натуралізму як літературного методу. Його думки викладені у роботі «Експериментальний роман», написаній 1880 року. Золя вважав натуралізм прямим наслідком розвитку традицій реалізму, особливо творчості Оноре де Бальзака. Він назвав письменника «основоположником точного вивчення суспільства». Золя використав у своїх творах досягнення науки, відкриття у галузі біологічних наук, фізіології й медицини. Закономірності розвитку природи і живого світу він переніс і поширив на людину, керовану тими самими законами природи. Золя казав, що одні й ті самі закони «керують конем на дорозі і мозком людини».

Саме захоплення Золя вивченням спадковості стало причиною написання серії з двадцяти романів під загальною назвою «Ругон-Маккари».

Золя досліджує середовище, обставини, працю, побут. У романах циклу відтворено умови праці шахтарів («Жерміналь») і залізничників («Людина-тварина»), торгівців («Дамське щастя», «Черево Парижа»). Дикунство, неосвіченість, грубість, марнотратство, користолюбність, потяг до влади, багатство і бідність — усе стає об'єктом вивчення і соціального аналізу.

У романі, якому автор дав підзаголовок «Походження», розкрито сутність генезису навіть не буржуазної родини, а генезис походження Другої Імперії.

Представники родини Ругон-Маккарів походять із містечка Плассан, де скільки кварталів, «стільки й окремих маленьких світів». А найголовніші там супра- фект, збирач податків, хранитель заставних, поштмейстер. Дворяни, буржуазія, селяни — усі немов з різних планет. Засновники родини — селянин П'єр Ругон і дочка городника Аделаїда Фук. Народжені нею від різних шлюбів діти стають по обидві сторони барикад. У будиночку у завулку св. Мітра народжуються нечувані пристрасті — і це не тільки кохання, це й жадібність, і заздрість, і ненависть... На вулицях Плассана тупочуть черевики повстанців, лунають постріли солдат, проливається кров... Та сам Плассан той самий — метушаться міщани, боючись за свою власність, ненавидять народ дрібні комерсанти, землевласники, рантьє.

У романі зображено народне повстання, у якому беруть участь найчарівніші герої роману — Сільвер і М'єтта, кохання яких зачіпає читачів своєю чистою, цілющою силою. Романтизм, патетика піднесеного народного натовпу захоплюють молодих, їх приваблює ідея зміни життя, яке, немов гниле болото, смердить і породжує потвор. Загибель цієї пари — це загибель республіканських ідей, перемога підлості, егоїзму, зажерливості.

Цікаво, що читачам стають зрозумілими душевні рухи усіх героїв твору — і романтичних, і реакційних. Надто вже детально описані нікчемні життя Ругон-Маккарів, ті їхні вчинки, які пізніше стануть основою їхнього багатства і причиною загибелі. Крамар П'єр Ругон і його брат, п'яниця Антуан Маккар та їхні нащадки — герої роману. Салон П'єра стає гніздом політичних інтриг, П'єр робить безліч безчесних вчинків для досягнення підвищення і влади.

П'єр Ругон — неотесаний син селянина. Фукам, його родичам з боку матері, найбагатшим городникам містечка, належить чимала садиба у передмісті, за старим кладовищем св. Мітра. То ж він, побувши наймитом, одружується з їхньою дочкою Аделаїдою, яка залишилася сиротою і спадкоємницею багатого спадку. Кохання прийде до неї пізніше, із Маккаром-волоцюгою, контрабандистом. Життя їхніх дітей — П'єра, законної дитини від першого чоловіка, і Антуана та Урсули — прижитих дітей від Маккара,— стає своєрідною війною, яку читач спостерігає на тлі дійсно історичних подій у Франції — революції 1848 року. П'єр був погано вихований, розбещений, як і всі діти, що не мають ніякого стриму, не мав ні запальності, ні мрійливості своїх брата і сестри. Золя зазначає, що його вади — це лінощі, жадоба до насолод. Спадкоємець усього багатства батьків, П'єр бажає тільки одного — позбутися своїх брата і сестри. Його бажання втілюються у життя через обман. Брата він не хоче викупити з військової служби, сестру швиденько видає заміж за шаповала Муре. Наступною перепоною до бажаного багатства стає мати, Аделаїда, і тоді П'єр позбувається і матері. Його не стримують ні родинні почуття, ні віра — зовсім нічого. А мати у всьому виявляє покори, бо вважає суворість і зневагу сина покаранням за заборонене кохання до Маккара. «Спритний П'єр зв'язав її по руках і ногах, зробив із неї покірну служницю...» — це коментар Золя.

За дружину П'єр бере собі Фелісіте Пеш, дочку збанкрутілого комерсанта, бо це був спосіб піднятися на наступний щабель життя. А Фелісіте йому «продають» за п'ятдесят тисяч франків — порятунок від банкрутства. До того ж Фелісіте вважає, що зможе виліпити зі свого селюка усе, що забажає... Дві дочки, троє синів, які в них народилися, виявилися тягарем для Ругона. Він гнівається за кожну тарілку їжі, кожну одежину, куплену для дітей, протестує проти їхнього навчання...

Ругонові хлопчики наслідують найгірші риси його характеру: Ежен — велике честолюбство і прагнення до влади, жадобу до втіх; Аристид —жадібність, потайливість, схильність до кляуз, він завжди десь нишпорив, щось винюхував. Тільки середній син, Паскаль, ніби не з цієї родини, не скидається на Ругонів ні духовно. ні фізично. Зробившись