Гірський пейзаж у творах Алнмана, Ґете і Лєрмонтова

«У горах моє серце, а сам я — внизу...» — написав колись англійський поет Роберт Берне. Почуття невимовного щастя і свободи, величі Всесвіту — ось що таке бути у горах! Коли піднімешся на саму верхівку, подивишся навколо — побачиш красу навколишнього світу. Ніби й невеличка гора Артема у Святогірську. а такий краєвид із неї відкривається — дух захоплює! Річка біля підніжжя — немов срібляста змійка, люди схожі на мурашок! Саме там розумієш, який ти малий!

«Сплять усі верховини гірські...», — написав колись давньогрецький поет Алкман, який загубився б у історії зовсім, якби не його вірші, написані винайденою ним алкмановою строфою. Він писав хорові пісні на честь богині Афродити, грецьких героїв... Можна собі уявити, як на сцені прадавнього театру хор повторює алкманові строфи: «Сплять усі верховини гірські...» Алкман відтворив тишу ночі у горах, чар нічних звуків. Спить земля, сплять звірі і рослини, з гір дме свіжий вітер...

Захоплений давньогрецькими постами, німецький поет И.-В. Ґете намагався перекласти цей вірш німецькою. Однак сьогодні цей переклад — «Нічна пісня мандрівника» — сприймається як самоцінний твір. Про те, що у творі зображено ніч, немає жодного слова, однак у вірші створений образ мандрівника, який втомився від довгого шляху та ішов без відпочинку. Зіркове небо і ніч ніби створені для молитви.

На гірських вершинах

Спить сніг.

Вітерець в долинах

Затих.

Тиша без краю, без меж.

Змовкнув пташиний галас. Почекай — зараз Ти заснеш теж.

Вірш М. Лєрмонтова відтворює атмосферу тихої темної ночі, високих гір і лагідних долин... Гори, долини, дорога — усе це образ далекої мандрівки. Насамкінець з'являються тіні двох супутників, між якими йде стиха розмова про відпочинок.

Ген на верховини Темна ніч лягла; Лагідні долини Вкрила свіжа мла; Не курять дороги, Листя не тремтить... Зможеш від тривоги Скоро й ти спочить!

У вірші Лєрмонтова до образів засніжених гір, дороги, тиші і спокою додається іще тривога, яку відчуває мандрівник. Це відчуття неспокою людини контрастує із картиною тихої природи: це тиша перед бурею! У Лєрмонтова це передчуття майбутніх змін, і в іншому творі — вірші «Парус» — така зміна відбудеться, герой протистоятиме тій бурі, мірятиметься силою із природою.

Протягом століть відчуття однакового пейзажу змінювалося — від простого опису в Алкмана, через відчуття дороги, руху і спокою у Гете до контрасту спокою і бурі, що насувається...