Г. Г. Маркес - відкриття XX століття

Етнокультурний чинник — наслідок розпаду колоніальної системи. (Після Другої світової війни сталися важливі зрушення. Зокрема, на авансцену суспільного життя вийшли нові етноси, у середовищі малих етносів сформувалася національна інтелігенція, у тому числі й творча. Під впливом загальних процесів зазнала кризи, а потім і розпаду колоніальна система. Тож в історії літератури заявив про себе чи не вперше етнокультурний чинник, оскільки тепер могла виявитися національна своєрідність мистецтва тих народів, що раніше залежати від іншокультурного воєнного та господарського панування.

Планетарне мислення як чинник розвитку літератури. Звільнення від залежності спричинило активну участь раніше «мовчазних» континентів. Взаємодія традиційних літератур і нових реалій збагатила палітру світової культури, дата початок розвиткові міфопоетичних образів екзотичного характеру. Із розвитком таких літератур з'явилися терміни: «література "третього світу"», «магічний реалізм», «етнічні літератури». В американській культурі, де відбулося відкриття численних субкультур, у 70-ті роки це явище дістало назву «мультикультуралізм», що містить у собі багато смислових рівнів і на сьогодні є найбільш досліджуваним.

«Магічний реалізм» в американській літературі. Найяскравішим феноменом 60—80-х років XX століття в галузі культури виявився злет латиноамериканської прози, зокрема роману. Самобутній стиль цієї прози, що поєднав традиції європейського роману й місцевий фольклор, було названо «магічним реалізмом». «Прапором» цього напряму стала творчість таких письменників латиноамериканських країн: Мігель Анхель Астуріас (Гватемала), Алехо Карпентьєр (Куба), Карлос Фуентес (Мексика), Жоржі Амаду (Бразилія), Габріель Гарсія Маркес (Колумбія), Августо Роа Бастос (Парагвай), Хуан Рульфо (Мексика), Іан Кер'ю (Гайана), Хорхе Луїс Борхес (Аргентина) та інші.

Особливості «магічного реалізму». Передусім, головною рисою слід назвати звертання до міфологічних традицій свого народу — тепер це не біблійний і не античний, а індіанський або африканський міф. Друга особливість — спроби осмислити етноісторію; реалії та ритміка, запозичені з аборигенних мов, породжували пошуки нових образів. З цією особливістю пов'язана й інша — дослідження комплексу ментальності, філософії і навіть жанрових форм, підказаних місцевим фольклором. Це заклинання, замовляння, ліричні пісні, казки та інше. Уперше людина і природа, наприклад Латинської Америки, набули своєрідного художнього втілення, пов'язаного з національною образністю.

Маркес — найвідоміший із латиноамериканських письменників. Габріель Гарсія Маркес народився 6 березня 1928 року у селищі Аракатака у прикарибській зоні Колумбії в родині телеграфіста. Навчався в ієзуїтській школі та національному колежі. Змалку в домі діда познайомився з фольклорними традиціями. 1947 року вступив до Національного університету в Боготі, а коли його закрили через війни, навчався у Картахена-де-лас-Індіас, де розпочав репортерську діяльність (підписувався псевдонімом Септімус. Надрукував нарис «Ла-Сьєрпе», присвячений народним повір'ям.

Маркес — лауреат Нобелівської премії. Розквіт творчості Маркеса відбувся у період з кінця 50-х по 80-ті роки. У цей час написані такі твори: «Полковнику ніхто не пише» (1958), «Опале листя» (1955), «Недобрий час» (1961), збірка оповідань «Похорон Великої Мами» (1962), «Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру та її бездушну бабуню» (1962), «Сто років самотності» (1967), романи «Осінь патріарха» (1975), «Кохання в час холери» (1985), «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» (1981), «Генерал у лабіринті» (1989) та інші. 1982 року відзначений Нобелівською премією.

Неповторна своєрідність «магічного реалізму» Маркеса. (Поєднавши модерністські пошуки європейської літератури з національним міфом, Маркес здійснив спробу відтворити «модель» національного буття і національного мислення в контексті світової культури. Міфологічна забарвленість щоденного буття його героїв — яскрава риса «магічного реалізму», як і тяжіння до гротескного, фантастичного, часом умовного у створенні символічних образів. Стиль Маркеса відзначається також великою кількістю ліричних і поетичних елементів навіть у прозових творах. «Фантастична реальність» творів Маркеса є дивним сплавом реального і надреального, суб'єктивного і об'єктивного