«Волоте слово» київського князя Святослава

Новгород-сіверський князь Ігор і його брат Всеволод, не заручившись підтримкою інших князів, виступили в похід проти половців і програли битву. Поразка руських князів підняла бойовий дух кочівників, пробудила їхнє віроломство і знищила наслідки переможного походу київського князя Святослава, який загнав половців далеко в степ.

Могутній київський князь Святослав, сповнений якихось неясних, гнітючих передчуттів, бачить віщий сон: начебто його накрили «чорним покривалом на кроваті тисовій, черпати мені синє вино, з горем змішане, сипати мені з порожніх

сайдаків пособників — поган великий жемчуг на лоно і ніжили мене». Ще князеві привиділося, ніби всю ніч над золотоверхим теремом літали і каркали галасливі ворони, а сам терем був без князька — верхнього бруса, що скріплює стропила.

Святослав розповів боярам свій сон, і ті повідомили про поразку і полон Ігоря. Сон князя виявився віщим, адже відсутність князька на теремі означала, що в домі небіжчик, перлини — символічний образ сліз, а ворони — віщуни нещастя.

Засмучений Святослав виголошує своє «золоте слово із слізьми змішане». У ньому князь дорікає Ігорю і Всеволоду за політичну короткозорість, легковажність і марнославство. Князі припустилися трагічної помилки, виступивши в похід без підтримки. Вони хотіли здобути славу, а натомість втратили дружину, самі потрапили в полон і відкрили ворота половцям на Русь.

Промова князя багата думками, які мають вагу для всієї Русі. Висловлені київським князем думки, автор вважає так само дорогоцінними, як золото. Святослав говорить про жадобу особистої слави Ігоря і Всеволода, які виголошували: «Мужаймося самі — минулу славу самі візьмемо і майбутньою самі поділимось!» Тричі князь повторює слово «самі», підкреслюючи, що сіверські князі недооцінювали ролі воєнного єднання в боротьбі із половцями — розорителями землі Руської.

Святослав згадує минулі битви і перемоги, картає нерозумних князів, закликає русичів до єднання у боротьбі зі спільним ворогом. Але князі ні на що обернули перемогу Святослава, і вже «Он в Римові кричать під шаблями половецькими, а Володимир під ранами. Туга і печаль сину Глібовому!»

Святослав радо відгукнувся б на заклики сіверських князів, захистив би рідну землю, але інші князі, в тому числі і його двоюрідні брати, не допомагають йому згуртувати всі сили і остаточно розбити сильного і підступного ворога. Устами видатного полководця, київського князя Святослава, автор дає оцінку походу князя Ігоря та його згубним наслідкам.

Автор «Слова...» у відступі після опису другої битви Ігоря говорить: «Тут кривавого вина не вистачило; тут бенкет закінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську. Никне трава од жалощів, а дерево з тугою до землі прихилилося». Автор називає половців «сватами» не випадково: крім Володимира, сина Ігоря, ще восьмеро руських князів були одружені з дочками половецьких ханів або видатних полководців. Русичі намагалися породичатися з кочівниками, щоб не тільки убезпечити свої землі від набігів, а й мати підтримку половців у міжусобних війнах.

Автор «Слова про похід Ігорів» вклав у вуста київського князя свої думки про єдність землі Руської, яка зможе перемогти жорстокого ворога тільки тоді, коли князі забудуть про чвари і власну вигоду і разом стануть на смертний бій за рідний край, «за землю Руську, за рани Ігореві, одважного Святослава» і спільними зусиллями перегородять половцям шлях на Київську Русь.