Вибір майбутньої професії - відповідальний крок

Дорослі дуже люблять питати у дітей: «Ким ти хочеш бути, коли виростеш?» Зрештою, доки дитина навчається в молодших чи середніх класах, вона може мріяти і казати: «Я хочу бути всесвітньо відомою акторкою», може просто відображати у цій відповіді своє теперішнє захоплення, яке зміниться за рік чи два. Але що дорослішими ми стаємо, то відповідальніше маємо ставитися до цього питання. І відповісти на це запитання ми маємо самі собі.

Я в жодному разі не стверджую, що знайти серйозну, справжню відповідь на питання про вибір професії — значить відмовитися від мрії, від захоплень, від бажань. Мені іноді дивно дивитися, як мої однолітки чи знайомі старшого віку забувають про те, що приносить їм насолоду, і йдуть навчатися якоїсь «престижної» спеціальності, яка має принести їм гроші. Дівчинка, яка все життя захоплювалась літературою й сама писала чудові тексти, старша сестра мого однокласника, закінчила школу і пішла навчатися на юриста. Так, ця професія може принести повагу й неабиякі статки, але ж не кожен, далеко не кожен, хто обере престижну професію, в майбутньому досягне успіху. І навіть у творчих, нібито неприбуткових спеціальностях, справжні фахівці досягають і поваги, і престижу, і гідної нагороди за свій талант, за цілеспрямованість, енергію.

Саме тому, обираючи професію, я думала не тільки про те, що зараз модно робити, у яких галузях статистика зарплат найвища, а й про те, до чого лежить серце, де я бачу себе, до чого маю хист. На моє щастя, моя родина підтримує мене в такій стратегії вибору й називає таке ставлення по-справжньому дорослим. Остаточно щось вирішувати ще не час, адже я навіть не завершила навчання в школі, але здійснила дуже відповідальний крок, мабуть, найбільш відповідальний — вибрала майбутню професію.

Понад усе я мрію стати дизайнером інтер'єрів. Ця професія здається мені майже ідеальною: у ній я можу поєднати своє творче мислення із бажанням створювати щось реальне, якийсь справжній «продукт», що стане у пригоді людям.

Навіть в молодшій школі я — звісно, із дитячою наївністю — намагалася прикрасити свою кімнату, мені подобались оригінальні меблі, я звертала увагу на кольори, вигадувала фантастичні інтер'єри, що відповідали сюжетам казок чи кінофільмів. Із плином часу мій підхід до цього змінився: звісно, я вже не мрію жити у кімнаті, яка була схожою на космічний корабель чи імітувала морське дно з казки про Русалоньку, яку я так любила в дитинстві... Зараз я вже подорослішала і розумію, що кімната, спальня, вітальня мають бути спочатку зручні, практичні, а вже потім — красиві, проте я все одно не припинила фантазувати, вигадувати, колекціонувати ідеї. Я радію, коли друзі чи батьки радяться зі мною щодо якоїсь речі чи елемента меблів. Поки що переді мною лежить довгий шлях освіти та професійного вдосконалення, але я вірю, що буду гарним фахівцем у цій галузі.

Зрештою, найголовніше для мене — не переваги обраної професії: я вже багато разів думала про це й дійшла остаточного висновку, що мій вибір — для мене найкращий. Головне, що мені хотілося б донести до моїх однолітків та й просто розповісти про себе, — це принципи вибору. Не треба нехтувати мрією заради «престижу» — це примара, адже тільки в тій галузі, де ти маєш хист, до якої лежить серце, ти станеш успішним. Не треба нехтувати власними мріями, уподобаннями, бажаннями. Дослухатися до порад оточуючих, звісно, варто, але остаточне слово у виборі професії має лишатися за самою людиною. Адже вибір професії — це фактично вибір життєвого шляху, це надзвичайно відповідальний крок. І цей крок усі ми робимо саме зараз, перед завершенням школи. Тож прислухаймося до себе, до своїх емоцій та інтуїції. Хай вибір професії не буде помилковим і принесе не тільки успіх, а й щастя, задоволення і духовний розвиток.