«Вершники» Ю. Яновського - перший в українській літературі роман у новелах

«Вершники» — твір про революційну романтику періоду громадянської війни. Цей роман писався довго і складно. Написаний після розгрому «Чотирьох шабель», він зазнав змін, що були внесені під тиском партійної критики, так аби залишилося тільки те, що підносить ідеї соціалізму та революційної романтики. Роман побачив світ 1935 року.

«Вершники» — роман про вічне. Попри все, «Вершники» несли у собі великий загальнолюдський смисл, над яким, за словами дослідника творчості письменника М. Наєнка, «не владний ніякий класовий пресинг». Твір містить думку про те, що головне — це родина, рід: «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду». За часів панування ненависті та агресії він оспівував мир і любов, хоч зовнішній зображувальний ряд був цілком у дусі епохи.

Роман у новелах. За жанром «Вершники» — це роман у новелах, який в українській літературі започаткував саме Ю. Яновський. Роман складається з восьми новел, кожна з яких є окремим твором. Пов'язані окремі новели лише темою — романтикою громадянської війни в Україні.

Символічний образ України — образ рідної хати. У новелі «Подвійне коло» аналізується сучасний письменникові стан речей, коли класовому надавали перевагу не те що над національним, а й над родинним. Тому родина Половців, їхня хата сприймається як символічне зображення України, де між братами немає згоди. І тут людське поступається і класовому, і революційному, бо автор показує: найстрашніше, що може бути у країні — це громадянська війна. Вона руйнує не тільки матеріальне, але й моральне, вона нищить душі, руйнує одвічні родинні зв'язки. І хоч тон розповіді позначений революційною романтикою, та й живим (і впевненим у своїй правоті) залишається комуніст Іван, читач розуміє: роман — це засторога для всіх, хто забув головні істини на користь тимчасових. Над усим — доля України, яку терзають війнами між собою її сини, брати, що забули про братство й матір.

«Вершники» — художньо довершений твір. Саме завдяки художній довершеності роман є цілісним, хоч і багатоплановим.

Стиль роману. Роман «Вершники» має цікавий стиль, що поєднує в собі ознаки як народної думи, так і героїчного епосу. Вікові традиції народної думи саме й поєднують епічну розповідь із романтичною піднесеністю, ліризмом. У творі є багато ліричних відступів, які звучать поетично, піднесено, як своєрідний коментар літописця давніх часів. У творі зустрічаються і народні афоризми, і замовляння, і рядки з пісень, легенд та переказів. Він ніби залучає читача у світ народної мудрості, щоб дати оцінку подіям із погляду вічної народної мудрості. І цьому не заважають хвалебні слова на адресу Леніна, Сталіна, комуністичної партії — це данина часу.

Символіка роману. Крім названого центрального символу — Україна як рідна хата, — роман багатий на численні символічні деталі. Наприклад, епізод, коли Панас жахливо вбиває свого брата Оверка, і ніби протест самого неба, знак кари Божої, гримить грім і раптом полив дощ. «По обличчю Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили. У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав». Наче замість сліз, яких у них не було, пішов цей дощ, щоб очистити покаянням. Адже у слов'янській міфології дощ — символ очищення. У романі цей дощ як докір за безжальність, як плач над нерозумним людством. У новелі «Лист у вічність» таким символом є невідомий листоноша: «А він же був сам цілим світом. І жив на землі, виконував свою справу листоноші, мріяв носити й носити людям листи — добрі вісті». Людина — символ світу. І тут міститься ще одна думка: війна — то є вбивство. Незалежно ні від чого.

Інші художні прийоми. У новелі «Подвійне коло» автор використовує прийом паралельного зображення і кругового сюжету. Щоразу повторювалася ситуація, але брати ніби мінялися ролями: ось Оверко вбиває брата Андрія, а потім уже й сам змушений проситися у свого брата Панаса зберегти йому життя, та ніхто не чує й не жаліє. А в новелі «Шаланда в морі» автор, зображуючи їхню матір, подає образ Половчихи як алюзію Ярослав- ни. Ось вона стоїть край берега й, чекаючи на чоловіка, примовляє: «Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би дерево з мене стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла».

Важливим прийомом є протиставлення і зіставлення, це наскрізний прийом: лад між батьками Половців і ворожнеча між їхніми дітьми, поезія чудової природи і кровопролиття, людська ворожнеча, як, наприклад, у новелі «Батальйон Шведа» або «Лист у вічність».

Особливістю мовлення є вплетення у розповіді молитов, замовлянь, приказок, рядків із пісень, а то й легенд. Усе це допомагає зрозуміти, відчути душу українську, суть ментальності українського народу. VI. Поєднання романтизму і реалізму. (З одного боку, романтична абсолютизація індивіда, саме тому головні герої (індивіди) у кожній новелі набирають вигляду символу. З іншого — реальний світ, жива Україна у всій своїй