Війна як стан життя (на прикладі роману Л. М. Толстого «Війна і мир»)

У світовій літературі дуже небагато творів, які можна було б назвати дійсно великими. Маленький віршик відтворює лише одну секунду життя, повість розповість про цікавий випадок, або ще щось... Та, мабуть, найцікавіший жанр у літературі — епопея. Саме в епопеях міститься розповідь про людей, події, часи, про героїв. Епопей в літературі взагалі-то небагато, однак роман Льва Миколайовича Толстого вирізняється серед усіх. У ньому кожний читач знайде свою тему, думки, звернені безпосередньо до нього — про кохання, про сенс життя, про війну і кохання.

Війна в уявленні Л. Толстого — страшне надлюдське явище, яке ламає долю і цілих народів, країн, і окремих людей. Письменник зобразив російське суспільство напередодні війни з Наполеоном — дріб'язкові інтереси, неважливі події, інтриги, дуелі... Однак настає війна, ворог вже біля воріт, і тут відбувається важливий переворот у душах людей. Кожна людина — від простого селянина до царедворця — розуміє, що головне — захистити Росію, за будь-яку ціну.

Війна збуджує великі маси людей, згуртовує їх ідеєю, необхідністю, змушує ризикувати власним життям заради чогось важливішого, ніж життя окремої людини. І це найважливіше — батьківщина. Посеред диму звитяжних боїв, посеред полів, политих кров'ю військових і добровольців ми бачимо звичайних людей, які стають героями. Як тут не згадати вислів Котляревського: «Любов к Отчизні де героїть, там сила вража не устоїть...»

Кутузов — простий, скромний, добрий, навіть ніжний до своїх солдатів, бо саме на їхні штики його надія, саме із ними він пов'язує можливість перемоги над ворогом. Саме за це його недолюблюють при царському дворі: Кутузов вояка, а не царедворець.

Армія Наполеона — «...юрба мародерів, з яких кожний віз чи ніс купу речей, що йому здавалися коштовні і потрібні...» Солдати беззастережно вірять своєму полководцю, який веде їх до збагачення і щастя. Толстой змальовує Наполеона примхливим і жорстоким, лицемірним і фальшивим позером. Письменник обрав для себе роль захисника Росії, тому він, мабуть, не об'єктивний у створенні образу Наполеона, про якого сьогодні ми знаємо значно більше, ніж було відомо Толстому.

Байдужий, карколомний, холоднокровний, властолюбний, Наполеон в очах Толстого — гравець у шахи за великою шахівницею, якого не турбує доля солдат, котрих він посилає на завоювання нової країни. Портрет Наполеона іронічний і реалістичний одночасно: «Маленька людина в сірому сюртучці... Він був у синьому мундирі, розстібнутому над білим жилетом, що спускався на круглий живіт, у білих лосинах, що облягали жирні стегна коротких ніг...»

Усю свою любов і захоплення Толстой віддає фельдмаршалу Кутузову. Письменник поважає полководця, який любить простих солдат, хвилюється за них, опікується їхніми проблемами, за що його і люблять прості росіяни, які згодом стануть героями битви при селищі Бородіно. Армія Кутузова складається саме з таких непоказних героїв-звитяжців, у цьому бачить Толстой силу Кутузова, а загалом і силу Росії.

Для Толстого війна — страшне дійство для усіх людей. Він сприймає її як нікому не погрібну бійню. «Мільйони людей чинили один одному таку незліченну кількість злодіянь..., яких за цілі століття не збере літопис усіх судів світу, і на якій у цей період часу люди, що чинили їх, не дивилися як на злочини...» Толстой шукає і не може знайти таку значущу причину, котра могла б виправдати війну: «Що більш ми намагаємося розумно пояснити ці явища в природі, то вони стають для нас нерозумнішими, незрозумілішими...»

Роман-епопея «Війна і мир» стає ніби гігантським психологічним та історичним дослідженням. Толстой через своїх героїв пізнає закони історії, моделює минулі історичні події, роздумує над ними і доходить своїх висновків. «Є дві сторони життя в кожній людині: життя особисте, котре тим вільніше, чим відстороненіші її інтереси, і життя стихійне, ройове, де людина неминуче виконує запропоновані їй закони...» Таким чином людина є в'язнем часу і не може на нього вплинути. Вчинки кожного з учасників того, що відбувається, «...збігаючись у часі з мільйонами дій інших людей...», набувають історичного значення.

Саме війна висвітлює дуже важливу тему — тему народу у війні. Ми бачимо, як змінюється ставлення до подій, що відбуваються. В епізоді спалення Москви і виїзду з неї мирного населення змальовано цілу палітру почуттів — від розпачу і нерозуміння до злості і холодного розрахунку. Толстой не розуміє дій імператора Олександра, тож і змальовує їх саме такими, засуджує бездіяльність царя і його прагнення сховатися від думок про майбутню загрозу.

Жанр роману-епопеї дає можливість показати і загальні баталії, і окремі епізоди двох воєн — кампанії 1805 року, коли російська армія зазнала поразки при Аустерліці. Ми бачимо цей епізод очима князя Андрія, бачимо безглуздість і непотрібність цієї війни. Тим самим Толстой протиставляє два види війни — загарбницьку, «чужу» війну, і війну 1812 року, коли на кін було поставлене саме існування Росії як держави.

Професійний військовий, Андрій Волконський не бачить свого життя поза армією. Він не розуміє світського життя, не вміє жити в родині, він стриманий і майже не вміє висловлювати свою любов до дружини. Армія і війна