Відтворення у повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною» віковічного прагнення українського народу до волі

Каторжне життя селян за часів кріпацтва. У повісті «Дорогою ціною» Михайло Коцюбинський порівнює закріпачене суспільство із волом, на якого накладено ярмо панщинної неволі. Та господарського вола паша і спочинок могли зробити щасливим, а народ «ішов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливалися кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги...»

«Боротьба двох станів — панського й мужичого... ніколи не кінчалась».

Мрії селян про волю. Попелом покрилася українська воля, але під тим попелом ще жевріла іскра. У старшого покоління ще не зійшли мозолі від шабель. Вони були свідками іншого життя, і молоді серця, запалені розповідями дідів про боротьбу за волю, рвалися туди, де можна було жити без панів. Селяни тікали на широкі вільні бессарабські степи, без пана й панщини.

Історичні екскурси в повісті. Михайло Коцюбинський згадує у повісті часи Коліївщини, смерть Івана Гонти і тисяч гайдамаків, катування Максима Залізняка. Повстанці поклали життя у боротьбі за волю. Остап, герой повісті, двадцятилітній парубок, добре пам'ятав розповіді свого столітнього діда про Січ, а у свої десять років бачив запорозьких козаків, які приїздили до них у село і довго гомоніли з дідом про вільне життя на вільних землях.

«Стояло на чатах військо і заслоняло волю». Проти втікачів із панського ярма уряд виставив ціле військо. Солдати царської армії, козаки, які служили царю, ганялися за втікачами, а коли ловили, то віддавали на страшну розправу. Спеціально створені суди звинувачували селян у бунтарстві, засуджували до побиття шпіцрутенами, висилали до Сибіру, забирали в солдати чи відправляли назад до пана. Тисячі безневинних людей загинули, але примара смерті не лякала тих, хто не міг терпіти неволю.

«Хоч дорогою ціною... здобути бажану волю». Остап і Соломія покинули рідне село, сподіваючись у далеких степах Бессарабії знайти сподівану волю. їхній шлях був важкий, сповнений пригод і несподіванок. Поранений Остап ледь не загинув у палаючих плавнях, Соломія самовіддано захищала свого коханого і загинула. Наприкінці твору Остап постає перед читачем старим дідом. Усе його життя списане на спині: залишили свої пам'ятки і пан, і москалі. Дорогою, дуже дорогою ціною дісталася йому воля, але він на схилі літ не жаліється на свою долю, а прислухається до далекого потойбічного поклику коханої Соломії.