«А рідний край миліший» (діалог між батьком та вітром за поемою М. Вороного «Євшан-зілля»)

— Ох, вільний вітре, не стоять у тебе на перешкоді ні гори, ні моря, ні степи, ні ліси, ні ворожі кордони. Ось і прийми прохання зі слізьми, принеси привітання від мене, половецького хана, гаряче любому синові, що знемагає в неволі у князя Володимира Мономаха. Полонив його князь підчас походу, зачарувала Мономаха врода дитини. А я осиротів, ні день, ні ніч не приносять мені спокою, ніякі блага світу не в змозі замінити мені сина.

— А ти, хане половецький, прислухайся до мене, до мого голосу. Може, я, вітер, доніс давно голос твого сина. Хіба ти не чуєш у моїх вільних співах розповідь, як живеться твоєму сину у князя Володимира? А живе ханський син у Києві, і оточує його князь шаною та розкішшю.

— Хіба це можливо, щоб ханський син проміняв свободу на шану і розкіш?

— А ти, хане, прислуховуйся до мого голосу, в ньому почуєш відповідь твого сина на питання про свободу. Синові твоєму живеться і безпечно, і вигідно. Але найсумніше те, що став він забувати рідний степ і почав чужі звичаї за рідні вважати.

— Засмутив ти мене, вітре, засмутив. Що ж, допоможи тоді моєму гудцю дістатися до Києва і відродити в душі мого сина любов до рідного краю. Я уважно слухатиму тебе, вітре, і дізнаюся, чи впорався мій посланець із ханським дорученням.

— Не засмучуйся, хане, благополучно дістався до Києва гудець, три дні і три ночі знадобилося йому, щоб крадькома, мов злодію, дістатися твого сина. Однак не справили на хлопця улещування гудця. І тоді гудець вдарив по струнах.

— Так, вітре, знаю я, що це талановитий музикант і співак. Напевне, немало розповів він моєму синові про лицарські походи своїх співвітчизників.

— Прийми, хане, все, як воно є. Не справили враження пісні гудця, і не тому, що він погано старався, а тому, що син твій звик слухати інші пісні і піддані князя Володимира — також люди талановиті. Тамошня земля співуча, і юний хан зачарований чужими для тебе мотивами.

— Та що ж таке, вітре! Невже все так безнадійно? Не побачу я свого сина більше?

— Ні, побачиш, на щастя, не впадай у відчай. Твій посланець, коли побачив, що нічого не може вдіяти для того, щоб сколихнути в хлопцеві колишні почуття любові до Батьківщини, дістав з-за пазухи сповіточку з чарівним зіллям. І раптом ніби став перед сином твоїм рідний вільний широкий степ. Юнак зрозумів.

що немає миліше за рідних шатрів нічого у світі, рідних людей, воленьки жаданої. Слухай, хане, його слова, які заглушили навіть мене, вітра:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!

Чекай на свого сина, половецький хане! Повертається він до тебе!..