Альбер Камю - письменник-екзистенціаліст

Камю — «нащадок породи моралістів». У статті про Альбера Камю його колишній товариш (колишній, бо шляхи їхні потім розійшлись), Жан-Поль Сартр написав: «Камю представив у нашому столітті — і у спорі проти поточної історії — сьогоднішнього нащадка старовинної породи моралістів, чия творчість являє собою, либонь, найбільш самобутню лінію у французькій літературі».

Дитинство і юність. Народився Альбер Камю у передмісті Алжира у французькій колонії Алжир 7 листопада 1913 року в сім'ї сільськогосподарського робітника-француза, який загинув на війні, коли хлопцеві виповнився лише рік. Навчався на дрібні гроші, що їх заробляла мати, виконуючи брудну роботу у багатих людей. За допомогою вчителя, який клопотався про безкоштовне навчання для нього, вступив до університету в Алжирі на філософський факультет. Там організував пересувний Театр праці, де спробував працювати актором і режисером.

Перші літературні твори. 1937 року вийшла друком книжка есе «Виворіт і лице», а 1939 року «Шлюби». Навесні 1940 року Камю переїхав до Парижа, де став працювати в газеті. Там, у Парижі, він закінчив роботу над п'єсою «Калігула», написав роман «Щаслива смерть» (незакінчений), розпочав есе «Міф про Сізіфа». Певний час працював учителем в Орані. 1940 року надрукував повість «Сторонній», якій судилося принести йому славу. Під час війни брав участь у Русі Спротиву, видавав разом із товаришами газету «Комба», у 1943—1944 роках там були надруковані його «Листи до німецького друга» — філософсько-публіцистичний твір, спрямований проти спроб виправдати фашизм. 1944 року поставлено його п'єсу «Непорозуміння», а 1945 — «Калігула».) 3. Коло абсурду Альбера Камю. Розквіт творчості. (Періодом творчого розквіту Камю вважають 40—50-ті роки XX століття. У цей час надруковано роман «Чума» (1947), що приніс автору світову славу; п'єси «Стан облоги» (1948) — театральна містерія та «Праведні» (1949). 1951 року Альбер Камю надрукував памфлет «Бунтівна людина», що спричинив багато суперечок у літературних колах. Етапною стала збірка «Вигнання та царство» (1957) і повість «Падіння» (1956).

Пошуки останніх років. Хронологічно твори розташовано ніби по спіралі. Сам Камю назвав оберти цієї спіралі колами абсурду. Першим — колом «Абсурду» — вважав усе написане ним до війни і під час війни. Другий виток спіралі — «Бунт» — охоплює «Чуму», «Праведних», «Бунтівну людину». Останнім, якому не знайшов назви, Камю вважав період пошуків, коли він здійснив сценічні переробки «Реквієма за черницею» Фолкнера (1956) та «Бісів» Достоєвського (1959). Дослідники його творчості відносять сюди й «Падіння» і «Вигнання та царство», адже після його смерті в автокатастрофі 4 лютого 1960 року майже нічого для друку не знайшли.