Агрегатні стани тексту, або Книга і сучасність

Хто перший написав про користь книги, про її потрібність та навіть безцінність для будь-якої людини? Мабуть, цю тему вперше порушили ще за часів античності. У народній творчості, працях літературознавців, у роздумах звичайних читачів ми натрапляємо на одну думку: книга — незамінне джерело знань, життєвого досвіду, емоцій та почуттів, естетичної насолоди.

Я міг би додати багато аргументів на користь читання, але так чи інакше, вони вже озвучені — і хіба хтось не погоджується з ними? Але в нашому світі все так швидко змінюється — технічний прогрес йде вперед, змінюється культурна ситуація, мистецькі течії змінюють одна одну, — що книга в умовах сучасного світу так само змінюється й деякі її властивості відкриваються нам під новим кутом зору. Із появою новітніх технологій та всесвітньої мережі Інтернет надзвичайної популярності набувають електронні видання. Електронні книги мають кілька суттєвих плюсів. По-перше, вони доступні — і ви можете завантажити цікавий вам текст безкоштовно, доступні також і книги, які не можна придбати в маленькому місті, а в Інтернеті вони є, так само доступними стають зарубіжні або рідкісні видання. По-друге, електронні книги портативні: якщо читач користується спеціальними приладами для читання таких видань, він може завантажувати туди сотні книг, і вони не займатимуть багато місця й нічого не важитимуть. Здавалося б, такі суттєві переваги мали б говорити на користь повного переходу людей на електронне читання. Але усюди є свої «але». І особисто я хочу висловитися на користь паперових книг!

Я пам'ятаю майже усі книжки, що стали моїми першими друзями в дитинстві. Зараз я можу легко відновити у пам'яті колір обкладинки, формат, ілюстрації. Саме завдяки таким матеріальним деталям вони лишають по собі особливе враження, асоціації, приємні спогади. Зрештою, коли ми говоримо про користь книги, ми наголошуємо на її повчальному та розважальному змісті, але ж книга — не тільки текст, а й об'єкт матеріальної культури. Недарма видання зберігаються в музеях. Книга — це і оформлення, і формат, і ілюстрації, і текст. У електронних книжках кожен може, наприклад, змінити шрифт під власний смак. Ця функція робить читання зручнішим, але вона пробуджує в мені якусь образу: в паперовій книзі шрифти добирали справжні майстри, професіонали, нехай їхній вибір не завжди відповідав моїм власним смакам, але це робили люди, які добре знаються на своїй справі. Вони ставили перед собою мистецькі завдання й розв'язували їх. І я довіряю їхньому вибору, бо не тільки у старих фоліантах (згадаємо дивовижні буквиці, які малювали вручну), а й у сучасних друкованих книгах шрифт виконує важливу естетичну та змістову функцію. То що? Невже мистецтво каліграфії формувалося тисячі років, а шрифтовики десятки років його опановували, щоб кожен міг змінити шрифт у своєму комп'ютері? Мені прикро, що книга втрачає свою унікальність. Я відчув, що прочитані з монітору тексти гірше запам'ятовуються: зоровій пам'яті немає, за що зачепитись — ні шрифту, ні формату сторінки, ні колонтитулів, ні ілюстрацій... Нічого.

Паперова і електронна книги. Мені на думку спадає таке порівняння: якщо людина хоче випити чаю, вона може заварити собі чай в пакетиках, скориставшись пластиковим стаканчиком, а може заварити якісний сортовий чай в красивому посуді і спожити його вдома, в оточенні близьких. А ще ж існує мистецтво чайних церемоній... Це порівняння, як на мене, дуже добре відбиває специфіку сучасних процесів: читаючи з монітора (а проблема псування зору теж має бути згаданою принагідно), ми всотуємо текст, але ж хіба отримуємо справжню насолоду від читання?

Проте не все так погано. Я з подивом помітив, що більшість знайомих мені людей, достатньо ознайомившись зі способами читання електронних книг, все ж таки повертаються до паперових. Це особлива естетика, а ще — радість володіння книгою, спілкування з предметом, річчю, а не з набором нулів та одиниць. Читання з паперу здається багатьом приємнішим, людянішим, зрештою, книга все ще лишається одним із найкращих подарунків.

«А тут моя бібліотека», — з любов'ю та ніжністю каже бабуся, показуючи гостям на кілька книжкових шаф, де зібранні найрізноманітніші видання — від художньої та історичної прози до путівників по музеях. І гості з повагою і зацікавленням ставляться до цих книг, довго роздивляючись полиці, питаючи щось чи розповідаючи про власний досвід читання тієї чи іншої книги. Одного разу в гостях у бабусі я вкотре почув її ніжне «моя бібліотека» і уявив картинку, від якої аж здригнувся: 2100 рік, мої правнуки казатимуть: «А це моя бібліотека» — і вказуватимуть на підставку з десятком білих однакових DVD-дисків. Така антиутопічна картина викликала в мене справжній жах. Сподіваюсь, що паперова книга, зроблена професіоналами з любов'ю до читачів, ніколи не зникне з нашого побуту. Текст може існувати в рукописному, електронному, друкованому вигляді, але паперова книга, як на мене, — найкращий агрегатний стан існування тексту.