Абсурд, бунт і любов у творчості Альбера Камю

Альбер Камю — видатний французький письменник, у творчості якого дістали відображення найцікавіші філософські думки його сучасників і попередників-філософів. Вихований на філософії Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, Л. Шестова, С. К'єркегора, він створив у літературі власну філософію екзистенціалізму, зрозумілу читачеві на рівні емоцій, представлених через своїх героїв. Абсурдність буття, як і абсурдність зовнішніх ритуалів, які мають захищати і представляти мораль, Камю відобразив у повісті «Сторонній». Його герой — природна людина, яка, навіть живучи у суспільстві, не навчилася брехати — грати за загальними для всіх правилами. Він уникає маскування, а тому являє собою загрозу суспільству абсурду, де зовнішнє давно вже замінило суть внутрішнього. І можливо, там давно вже нічого немає. Адже люди, що є начебто християнами, засуджуючи Мерсо за вбивство, самі порушують заповідь «не вбивай». Як зрозуміти цей світ, як у ньому жити? І Мерсо обирає смерть, не роблячи нічого задля свого спасіння. Не так вирішує проблему екзистенційного вибору Сізіф з відомого есе «Міф про Сізіфа». Його відповіддю світові абсурду є бунт. Проти чого бунтує цей герой? Проти безвихідності існування, проти відсутності справжніх моральних орієнтирів, проти несправедливості. У нього теж є вибір, та він не хоче опинитися серед численних незрозумілих шляхів і абсурдних ситуацій, у яких вибір веде в нікуди. І він обирає знову свій тяжкий труд, свій камінь. Може, це і є вихід: зрозуміти сенс вкочування на гору свого каменя і змиритися з тим, що твоє життя — то є щоденна праця. Саме так вчинив Ріє — доктор з роману «Чума», зробивши вибір на користь обов'язку. Він лікує, не розмірковуючи, чи варто це робити, бо в цьому гуманістична суть його професії. Любов? Та доктор не говорить гучних слів, він лікує. А от журналіст Рамбер, зробивши свій моральний вибір, формулює думку так: «Соромно бути щасливим самому». І Тарру для себе робить висновок щодо вбивства, смерті. Він неприйнятний для цього героя, бо аморальний. Абсурдна мораль, яка не грунтується на любові. І це головний висновок усієї творчості Альбера Камю.