«Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок...» (Тема життєвого вибору у поезії В. Симоненка)

Тема життєвого вибору — одна з популярних серед поетів. Однак у поезії В. Симоненка вона розкривається зовсім несподівано. Поет не замислюється, на кого бути схожим чи бути йому самодостатнім. У його віршах немає ні фальшивого пафосу, ні самозакоханості. Він свідомий того, що

Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок, Є тисячі ланів, але один лиш мій. І що ж мені робити, коли малий зажинок Судилося почать на ниві нерясній.

Але він свідомий того, що та «нива нерясна» — його, так йому дано від Бога — єдина мати, єдина Батьківщина, єдиний шлях — до правди. І він не ремствує, але зважує кілька шляхів, на жаль, таких впізнаваних:

Чи викинути серп і йти байдикувати, Чи долю проклясти за лютий недорід І до сусід пристать наймитувати За пару постолів і шкварку на обід?

Для нього все це шляхи неможливі, бо це шляхи національної ганьби, зради й морального злочину. Перш за все перед собою. Колись він сказав про себе головне: «Я — українець». І саме ця істина так чи інакше утверджується у його віршах. В алегоричній формі він говорить про життя як про поле, яке слід доглядати ціною важкої праці:

Та мушу я іти на рідне поле босим, І мучити себе й ледачого серпа, І падати з утоми на покоси, І спать, обнявши власного снопа.

Він був свідомий того, що життя — це праця. Часом безплідна чи дуже скупа на плоди, і завжди важка. Та чи слід проклинати долю, якщо вона дала так багато — матір, рідну землю, кохання, а читач ще й додасть: талант! Саме вдячності урок дає В. Симоненко у своїй поезії, бо й сам він був справжнім сином своєї землі — люблячим, вдячним і турботливим. Як важливо сьогодні зрозуміти, що нема чого шукати на чужині, а треба разом працювати для України. І варто лише одного разу визнати:

Бо нива ця — моя! Тут я почну зажинок, Бо кращий урожай не жде мене ніде, Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок Мене на ниву батьківську веде...