Історична епоха в романі Пушкіна «Євгеній Онєгін»

У сюжеті роману «Євгеній Онєгін» Пушкіна основним є зображення не життєвих ситуацій і подій, а відтворення типових картин тодішнього життя і типових персонажів. У творі постають саме типи, а не характери в точному розумінні цього слова.

Соціальним типом є центральний образ твору Євгеній Онєгін. Читач може не до кінця зрозуміти психологічні мотиви його вчинків, але через цей образ поет передає загальне, що трапляється в житті. Такий типаж зустрічався і зустрічається серед людей, деякі його риси ми можемо знайти і в собі.

Це тою чи іншою мірою стосується і характерів Ленського, Тетяни, Ольги. Розчарування і романтизм, тверезість поглядів і піднесеність — усе це прикмети тієї епохи.

Поряд із головними героями в романі є багато епізодичних персонажів, які наповнюють твір живим життям і живою історією.

Перед читачем виникає багатоликий Петербург. Поет згадує улюбленицю театральної публіки велику актрису Семенову, з якою автор героїчних трагедій Озеров поділяв «...хвалу народну і сліз данину благородну». «Там вивів Шаховський їдкий своїх комедій жвавий рій» і балетмейстер «Дідло домігся слави», а ось «Осяяна, напівефірна, смичкові владному покірна, між німф, струнка і вогняна, стоїть Істоміна», знаменита балерина, героїня багатьох романтичних історій і дуелей. Поряд з ними «Фонвізін, бог сатири, і запозичливий Княжнін». Пушкін легко і невимушено веде читача із однієї сфери життя в іншу, від одного героя до другого.

Онєгін з театру «знов у путь, — вбрання до балу надягнуть», а перед читачем розгортається картина кабінету героя з безліччю хатніх речей різного призначення. А ранком читач, немов і сам розбуджений барабанним стукотом, бачить купця, а далі «візник чвалає, прудкий рознощик поспішає, із глеком остенка спішить»..., «І пекар, німець акуратний, у ковпаку, як і всякчас, вже відкривав свій васісдас». Це і жанрова, і історична картинка життя великого міста.

У другому розділі роману читач разом з Онєгіним потрапляє із Петербурга у глухий закуток селянської Росії:

Він у кімнаті оселився, Де старожилець тих країв Весь вік з ключаркою сварився, Дививсь у вікна й мух чавив. Там, на дубовому помості Був стіл, диван, дві шафи прості, Ніде чорнила й ні сліда.

Дуже характерною є розповідь про старшу Ларіну. Поет у цьому образі показує поміщицю, яка

Спізнала досвідом великим, Як волю взять над чоловіком Та самовладно управлять, І стала жити-поживать, Людей ганяла на роботу, Солила про запас гриби, Голила кріпакам лоби, Бувала в банці щосуботи І наймичок навчилась бить — Це все без мужа, самохіть.

Картини змінюють одна одну і перед читачем виникають і проходять нові герої, які розкривають особливості історичної епохи. Роман нагадує фільм, який не тільки показує минуле реальне життя, а й примушує замислитися над багатьма питаннями, які ставить перед читачем геніальний поет.