Історія створення і композиція трагедії «Фауст» Ґете

Повний текст «Фауста» складається з двох частин, присвяти й двох прологів. Перший варіант першої частини твору написано 1773 року, а завершив Ґете роботу над трагедією за рік до смерті. Отже, протягом майже шістдесяти років письменник то інтенсивно працював над твором, то надовго кидав цю роботу.

Перша частина твору є насправді лише «Прафаустом» із простим сюжетом: учений-геній розчарувався в книжкових знаннях, прагне чуттєвих утіх, закохується в чарівну дівчину і губить її своєю любов'ю.

Звичайно ж, перша частина не відтворювала увесь масштабний задум письменника. У ній ще багато чого від фольклору.

Минав час, а друга частина не з'являлася. Дехто вже почав говорити, що Ґете постарів і не здатен завершити свій унікальний твір. Тим більше, що й сам письменник уже підготував для нащадків план-конспект другої частини «Фауста», щоб показати цікавим, як розгорталися події і чим мав завершитися твір. На щастя, до немолодого поета прийшло натхнення і він зміг протягом шести років працювати над продовженням «Фауста».

Друга частина трагедії значно більша за першу, адже в ній реалізується основна ідея твору: спокуси Фауста. Він перебуває при імператорському дворі. Цісар звертається до Фауста за порадами, але Мефістофель стоїть поряд і, удаючи із себе блазня, готовий пояснити будь-яку заплутану справу і вдовольнити будь-які забаганки, потішаючись із можновладців. Усі його поради тільки шкодять державі, розорюють і так бідну, охоплену кризою країну. Наступний основний епізод — матеріалізація античної красуні Гелени Спартанської і шлюб Фауста з нею. Цей епізод наповнений символами і алегоріями.

Третій, основний, епізод став заключним в історії Фауста. Учений отримує землю біля моря. Цісар подарував її Фаусту за те, що за допомогою Мефістофеля той виграв бій із ворогом. Неправдою здобув він перемогу і землю, на якій хотів створити нове суспільство без насилля і зла. Фаусту здається, що в цьому сенс його життя. Турбота осліпила його, а тому єдину втіху — брязкіт лопат, він сприймає, як створення нового світу. Фауст мріє осушити гнилі болота, на місці яких «Простеляться лани широкополі. Стада рясні заграють на роздоллі, Круті горби зведе трудящий люд, Укриє їх узорами споруд — І заживе в цім краї, як у раї...» Сліпий Фауст не здогадується, що лемури вже викопали йому могилу, а підступний Мефістофель чекає його останніх слів. І ось вони прозвучали. За домовленістю, яку Фауст уклав з дияволом, душа вченого-мага має навіки залишитися в пеклі, але Бог не допустив цього: ангели рятують безсмертну душу Фауста, який грішив, помилявся, слухав поради спокусника, але ніколи не був байдужим, ішов уперед, щоб пізнати Всесвіт і себе.