Історія відкриття поеми «Слово про похід Ігорів»

Століттями наша країна потерпала від набігів численних ворогів. Горіли в пожежах хати і палаци, знищувалися пам'ятки культури. Із усього багатства рукописної літератури збереглася тільки невелика його часточка.

У кінці XVIII століття відомий збирач старовинних літературних пам'яток О. І. Мусін-Пушкін придбав у колишнього архімандрита Спасо-Ярославського монастиря рукописну збірку. Сидячи у багатій власній бібліотеці за масивним письмовим столом, Мусін-Пушкін з обережністю перебирав пожовклі сторінки рукописного тексту. Він прочитав назву одного твору, і його серце закалатало в грудях. Що це? Уривок із літопису, народнопоетичний твір чи ратна повість?

Перед Мусіним-Пушкіним розгорнулася давня трагедія поразки князя Ігоря у битві з половцями.

Забриніли Боянові гуслі, яскраве квітневе сонце заграло на доспіхах русичів — це хоробрий новгород-сіверський князь Ігор збирає дружину в похід проти половців.

Мужньо, до останньої краплини крові захищають русичі честь і незалежність батьківщини, майбутнє своїх нащадків. Наче чорні хмари, сунуть звідусіль половецькі полчища, «хочуть прикрити чотири сонця» — чотирьох князів: Ігоря, Всеволода, Володимира, Святослава. У чорних хмарах половецьких полків грізно виблискують бойові списи, гуде під копитами ворожої кінноти степ, густі хмари пилу вкривають поля і жменьку виснажених першим боєм русичів.

Сумним рефреном звучать слова: «О Руська земле, уже ти за горою!» Ці слова породжують передчуття трагічної розв'язки. Жорстока друга битва, що тривала «З раннього рану до вечора, з вечора до світання» закінчується поразкою русичів, а поранений Ігор і знесилений Всеволод потрапили в полон до половців.

Дізнавшись про поразку сіверських князів у битві з половцями, київський князь Святослав виголошує «золоте слово», в якому дорікає своїм двоюрідним братам Ігореві і Всеволоду за політичну короткозорість, легковажність і марнославство.

Дочитавши останню сторінку рукопису, схвильований Мусін-Пушкін роздумує про те, що треба показати текст знавцям і зняти декілька копій із твору.

1800 року «Слово про похід Ігорів» було видано окремою книжкою, й одразу ж у деяких читачів-критиків виникли сумніви щодо достовірності пам'ятки. Явні сумніви викликала двовіра автора «Слова...» Він звертається то. до християнських святих, то до язичеських ідолів. Плач Ярославни грунтується на звертанні до язичеських божеств, а християнський Бог допомагає Ігорю втекти від половців. Але російські письменники, поети і критики доводили, що поема насичена духом древності, який неможливо підробити.

О. С. Пушкін, який знав «Слово...» напам'ять, говорив, що жоден із поетів XVIII століття не має такого таланту, щоб написати подібну річ.

У видатних українських письменників і філологів достовірність «Слова...» ніколи не викликала сумнівів.

Багато видатних митців зверталися до перекладу «Слова про похід Ігорів». І кожен геніальний переклад ставав ніби окремим твором, у якому знову оживали давні події, знову Ігор закликав відважних русичів до бою, а мудрий Святослав застерігав князів від нерозважливих учинків.