Із чого сміється Остап Вишня?

Либонь, не було в Україні 20-х років XX століття такого популярного письменника, як Остап Вишня. Його усмішки знали всі й активно писали до нього, розповідаючи про негаразди, що їх оточували. Чому це так? Адже він був не журналіст, не партійний чиновник, наділений владою. Та була в нього інша влада — сміх, який робив страшне не страшним, а огидним і недолугим. Отож і вірили йому люди, бо знали як силу здорового щирого сміху, так і силу надзвичайно щирого таланту Остапа Вишні. «Вишневі усмішки» мали багато різновидів: «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки літературні» тощо. Це ніби він ходив широкими просторами і вдивлявся у світ, підмічаючи сатиричним пером усе, що заважало жити людям: недбальство, хабарництво, казнокрадство, лінощі, егоїзм тощо. Остап Вишня був народним письменником, 5о увібрав у своїй творчості традиції народного гумору, сатирично-гумористичну традицію української літератури, що сягала корінням дотепного сміху Котляревського, сатири Квітки-Основ'яненка, іронічного тону Шевченка. Отож і твори

його були на диво влучними і багато хто вірив, що варто лише Остапові Вишні дізнатися про щось негативне та написати про це у новонародженому сатиричному журналі «Червоний перець», як одразу лихо куди й подінеться. Письменник мав повне право сказати у «Щоденникових записах»: «Мою роботу рецензував народ!.. Найвищого "гонорару", як веселий блиск в очах народу — нема». Якщо згадати, за яких часів працював письменник, то стає очевидною відверта правда його творів, правда народу, який він щиро любив, правда, за яку його ледь не позбавили життя. Громадянська позиція автора продемонструвала його думку щодо ситуації в Україні і самих українців, тобто «чухраїнців», позбавлених інстинктів національної єдності та громадського почуття. Засобами сатири викриває Остап Вишня не лише лінощі, а й «малоросійськість», недбальство у ставленні до рідної мови та культури.

Після повернення зі сталінських таборів Остап Вишня вже не писав на соціальні теми, але не міг залишатися осторонь усього, чим жила Україна. Так з'явилася усмішка «Зенітка». Болючу рану, завдану жорстокою війною, лікував письменник засобами гумору, щирого, народного, зрозумілого для кожного. Його герої не розгубилися перед ворогом, воювали своїми засобами, бо знали, що захищають — саме отой мирний спосіб життя, у якому було місце лише «страженіям» з дружиною, яка сварилася через надмірне вживання чоловіком оковитої. М'який гумор і нотки жорстокої сатири поєднані задля одної ідеї — Остап Вишня хотів сказати читачеві: тримайтеся, ми вистоїмо, переживемо, як пережили вже війну.

І з цього Остап Вишня не сміється, а лише нагадує: смішне поряд, і в цьому запорука оптимізму і життєспроможності великого народу України.