Економіко-географічна характеристика країн світу: Арґентина

План

1. ЕГП

2. Населення

3. Природні умови і ресурси

4. Загальні риси господарства

5. Промисловість

6. Сільське господарство

7. Транспорт

8. Зовнішньоекономічні зв'язки

9. Література

Площа — 2,8 млн км2. Населення — 39,9 млн осіб.

Федеративна республіка — 23 провінції та столичний федеральний округ. Столиця — Буенос-Айрес.

ЕГП

Арґентина займає південно-східну частину Південної Америки, південно-східну частину о. Вогняна Земля та прилеглі острови. Межує на північному сході з Уругваєм, Бразилією та Парагваєм, на півночі — з Болівією і на заході має видовжений кордон, який проходить, по горах Анди, з Чилі. Три чверті її кордонів — сухопутні. Протяжність території з півночі на південь — 3700 км, а із заходу на схід — 1400 км. Довжина берегової лінії Атлантичного океану — 2500 км.

Із прикордонними країнами, які значною мірою мають схожу спеціалізацію, Арґентина має невеликі обсяги зовнішньоторговельних зв'язків. Широкий вихід до узбережжя Світового океану, а також протяжний сухопутний кордон у цілому сприяють вигідності ЕГП країни. Водночас значна віддаленість від своїх основних торговельних партнерів у Північній Америці, Південно-Східній Азії та Європі вимагає великих транспортних витрат для здійснення зовнішньоекономічних зв'язків.

Населення

Природний приріст населення в Аргентині залишається досить значним — 11 на 1000 осіб. Середня тривалість життя становить для чоловіків 72 роки, а для жінок — 79 років. Діти віком до 14 років становлять у державі близько 27 %, а особи віком понад 65 років — 10 %.

До відкриття території Аргентини іспанцями корінних жителів (індіанців) тут було дуже мало. Сьогодні їх кількість також незначна. Проживають вони в основному у резерваціях. Отже, населення Аргентини — це в основному іммігранти з Європи. Віддаленість Аргентини від Європи спочатку не сприяла притоку сюди іммігрантів. До набуття незалежності Аргентини кількість іммігрантів не перевищувала 500 тис. осіб. Спочатку сюди мігрували іспанці та італійці, а вже потім французи, німці, поляки, євреї, росіяни та українці. Кількість останніх за різними джерелами коливається від 100 до 500 тис. осіб. Наприкінці XIX на початку XX ст. потік мігрантів до Аргентини значно зріс при цьому поряд з європейцями, сюди почали переселятись представники південної та південно-східної Азії. Ядро аргентинської нації склали "креоли" — нащадки іспанських колоністів.

Середня густота населення — більше як 12 осіб на 1 км2. Найгустіше заселена північно-східна частина країни — Ла-Платська низовина, де гус-- тота населення становить ЗО і більше осіб на 1 км. Понад 2/3 аргентинців живуть у межах Пампи.

Аргентина — високоурбанізована країна. Найбільша міська агломерація — район Буенос-Айреса (1/3 міських жителів країни). У містах проживає понад 80 % населення. Для Аргентини характерні такі типи міст: портово-промислові (Росаріо, Ла-Плата, Санта-Фе, центри з переробки сільськогосподарської сировини (по всій Країні), спеціалізовані центри важкої промисловості, міста-курорти (у передгір'ях Анд і на узбережжі Атлантичного океану).

Економічно активне населення становить близько 40 %. У промисловості зайнято 20 % працюючих, і вони створюють 24 % ВНП, у сільському господарстві, відповідно — 12 % і 15 %.

Природні умови і ресурси

Аргентина має значні запаси водних та гідроресурсів, її гідротехнічний потенціал, який значною мірою визначається наявністю багатьох гірських річок та водоспадів, оцінюється більш як у ЗО млн кВт.

Мінеральні ресурси Аргентини є різноманітними, але не досить великими за запасами. Зокрема в надрах Аргентини залягає близько 500 млн т нафти і близько 700 млрд м3 газу. Є також невеликі поклади вугілля. Перспективною на запаси нафти і газу є шельфова зона Атлантичного океану. Тому в перспективі поклади паливних ресурсів країни можуть бути збільшені. В останні роки в Аргентині виявлені значні запаси уранових руд, що є передумовою розвитку тут атомної електроенергетики.

На заході держави, у передгір'ях Анд, відкриті значні поклади залізних руд. Аргентина також багата на деякі руди кольорових металів, зокрема берилію, вольфраму, міді, свинцю, цинку. Є поклади хімічної сировини, зокрема самородної сірки та боратів, які використовуються в фармацевтичній промисловості. Країна добре забезпечена покладами будівельних матеріалів, особливо мармуром і гранітом. Аргентині не вистачає власних мінеральних ресурсів і значну їх частину вона імпортує.

Середній показник забезпеченості водними ресурсами на одну особу в Аргентині найнижчий серед країн материка, але значно виший за більшість країн Європи. Лісом укрито лише 12—13 % території Аргентини.

За рельєфом країна поділяється на дві частини: низовинну — північ і схід та височинну — захід і південь. На крайньому заході країни простягнись Анди з їхніми найвищими вершинами. Рельєф Аргентини, виходячи з точки зору освоєності її рівнинних територій, є сприятливим для розвитку господарства країни.

Клімат Аргентини визначається, передусім, її географічним положенням. Він характеризується циркуляцією тропічних і помірних повітряних мас. При цьому взимку в межі Аргентини можуть проникати антарктичні повітряні маси. Територія Аргентини лежить у межах двох кліматичних поясів: північна частина — у субтропічному, південна — у помірному кліматичному поясі. Клімат північно-східної Аргентини, де зосереджена переважна частина промислового потенціалу і більшість населення, має сприятливі агрокліматичні умови для розвитку сільського господарства.

Земельний фонд Аргентини становить 280 млн га. Сільськогосподарські угіддя мають площу 150 млн га. Водночас, у структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага орних земель, які займають близько 35 млн га. Близько 100 млн га займають луки та пасовища.

Загальні риси господарства

Аргентина на сьогоднішній день належить до нових індустріальних держав. Структура господарства країни представлена розвинутими різноманітними галузями. Вартість промислової продукції значно більша за сільськогосподарську.

Промисловість Аргентини в минулому складали галузі, які були пов'язані з переробкою сільськогосподарської сировини: м'ясна, борошномельна, олійна, шкіряна, виноробна тощо. Сьогодні тут виробляють транспортні засоби (автомобілі, рухомий склад залізниць), сільськогосподарські машини та устаткування для харчової промисловості, елект-

ротехніку, нафтопродукти, хімікати, текстиль. Іноземний капітал майже повністю контролює автомобільну, хімічну і нафтохімічну, фармацевтичну, тютюнову промисловість, будівництво.

Для країни характерне переважання великого землеволодіння — латифундизму. Значна частина економіки країни має експортне спрямування.

Промисловість

Аргентина видобуває власні нафту (27 млн т), майже 2 млрд м3 газу і близько 1 млн т вугілля. Розміщення більшої частини території Аргентини в тропічному і субтропічному кліматичних поясах позитивно впливає на її енергозабезпечення і не потребує використання великих обсягів паливно-енергетичних ресурсів. Але власного палива все-таки не вистачає і Арґентина змушена імпортувати нафту з Венесуели, вугілля з Південної Африки і Австралії. Основу електроенергетики становлять ТЕС і ГЕС, які виробляють майже однакову кількість електроенергії (разом 95 %). 5 % виробляють АЕС. Аргентина була першою країною Латинської Америки, яка почала будувати АЕС і не відмовилась від подальшого розвитку атомної енергетики.

Металургійна промисловість є базовою для розвитку машинобудування та транспорту і охоплює чорну і кольорову металургію. Чорна металургія працює на власній залізній, довізних мангановій руді та коксівному вугіллі. Кольорова металургія охоплює, передусім, свинцево-цинкову промисловість, а також виплавку алюмінію із довізних бокситів із Бразилії. Розміщені підприємства металургійної промисловості переважно у Буенос-Айресі та сусідніх містах.

Аргентина вирізняється серед інших держав Латинської Америки розгалуженим машинобудуванням. Добре розвинені транспортне, сільськогосподарське машинобудування, електротехніка та верстатобудування. Розвинене морське суднобудування, виробництво устаткування для харчової промисловості. Б останні роки розвивається літакобудування.

В Аргентині розвивається хімічна промисловість, яка має виключно місцеве значення. Працюють підприємства нафтохімії, у тому числі з виробництва шин, хімічних волокон, пластмас і виробів із них, побутова хімія і лакофарбова промисловість. Із чорною металургією пов'язано виробництво азотних добрив. Але переважну частину мінеральних добрив Арґентина імпортує.

У державі розвивається заготівля і механічна переробка лісу, у тому числі виробництво фанери, столярних та будівельних матеріалів, меблів, целюлози, паперу та картону.

У структурі легкої промисловості переважає текстильна і шкіряно-взуттєва промисловість, які працюють на власній сировині. Текстильна промисловість виробляє вовняні, бавовняні та лляні тканини, розвивається трикотажне виробництво. Арґентина є одним із найбільших у Південній. Америці виробників взуття.

Харчова промисловість — високоспеціалізована галузь, яка орієнтована значною мірою на світовий ринок. У структурі харчової промисловості виділяється борошномельна промисловість, тому разом із зерном Арґентина експортує також борошно. Набули розвитку олійна, виноробна і чайна, м'ясна промисловість, продукція яких експортується. При цьому у м'ясній промисловості Аргентина спеціалізується на виробництві яловичини, яка і надходить на експорт. На місцевий ринок орієнтована цукрова, илодоово-чеконсервна і рибна промисловість.

Сільське господарство

Арґентина має відносно добре розвинуте сільське господарство, у структурі якого переважає тваринництво, але базовою галуззю є рослинництво.

У структурі посівних площ Аргентини провідне місце посідають посіви зернових культур, під якими зайнято більше як 1/2 усіх посівів. Валові збори зерна сягають 27 млн т і дозволяють Аргентині задовольняти не лише власні потреби в зерні, але й експортувати його значну частину. Головні зернові культури — пшениця (10 млн т) і кукурудза (10 млн т). Вирощують також ячмінь, є посіви гречки і зернобобових.

Важливе місце в структурі посівів посідають технічні культури, передусім, посіви бавовни, соняшнику, сої, на