Економіко-географічна характеристика країн світу:Італія

План

1. ЕГП

2. Населення

3. Природні умови і ресурси

4. Загальні риси господарства

5. Промисловість

6. Сільське господарство

7. Транспорт

8. Зовнішньоекономічні зв'язки

9. Література

Площа — 301,3 тис. км2. Населення — 58,1 млн осіб.

Унітарна республіка — 20 областей. Столиця — Рим.

ЕГП

Італія — одна із семи головних високорозвинутих країн світу. На політичній карті Європи вона займає вигідне географічне та геополітичне положення. Італія складається з трьох частин: материкової (понад ЗО % території країни), півострівної (50 %) та острівної (понад 17 %).

Середземноморське розміщення Італії і протяжний морський кордон (3/4 загальної довжини кордонів) досить позитивно впливають на її ЕГП. Сухопутні кордони на півночі Італії розмежовують її територію з Францією, Швейцарією, Австрією та Словенією. Через територію Італії проходять важливі сухопутні .шляхи від морського узбережжя до країн центральної частини Західної Європи. Усередині країни є дві держави-анклави: Ватикан і Сан-Марино.

Населення

Природний приріст населення в Італії із середини 1990-х рр. має від'ємні значення. Зараз він складає близько (-0,6) на 1000 осіб. Смертність — менше 10 на 1000 осіб, а середня тривалість життя — 79 років. Важливу роль у зміні кількості населення Італії постійно відігравала зовнішня міграція. Але в останні роки значна частина італійців повертається. Сальдо міграцій має додатні значення, які повністю компенсують втрати від природного приросту.

Національний склад населення відзначається однорідністю. 98 % громадян держави — італійці, які належать до романської мовної групи. Таку саму частку становлять християни-католики. У прикордонних із сусідніми державами районах проживають словенці, греки, албанці, французи.

Країна характеризується високою густотою населення (190 осіб на 1 км2). У середині країни є істотні регіональні відмінності у розміщенні населення. Значно густіше заселені північні розвинутіші райони Італії (200—1000 осіб на 1 км2). Водночас на півдні Італії та на островах густота населення коливається від 40 до 70 осіб на 1 км2. Це зумовлено постійними внутрішньодержавними міграціями населення, особливо у напрямі Південь—Північ. Причиною цього є значні відмінності у рівні життя та можливостях отримати роботу. Середній показник розміру ВНП на одну особу на півдні країни складає близько 60 % цього показника на півночі.

Питома вага міського населення оцінюється приблизно у 70 %. Найвищим рівень урбанізації в Італії є в межах Поданської. низовини. Найбільшими містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турин. На півдні країни переважає сільське населення. Там є досить великі за людністю села, які інколи називають сільськими містами. На півночі Італії, де переважає фермерська форма ведення сільського господарства, розвивається хутірська форма розселення населення. У горах переважають невеликі за людністю села.

Частка економічно активного населення є дещо зниженою, що частково пов'язано із процесами старіння нації. У структурі зайнятості переважає сфера послуг — 57 %, промисловість — 38 %, сільське господарство — 5 %. Серед країн, що входять до ЄС, Італія донедавна виступала як постачальник порівняно дешевої робочої сили для Франції та Німеччини. Кількість безробітних сягає щорічно понад 2 млн осіб (10 %).

Природні умови і ресурси

Італія небагата на мінеральні ресурси, незначні запаси окремих із них не забезпечують потреб національної економіки. З паливно-енергетичних ресурсів у країні є невеликі поклади вугілля та нафти, у північно-східній частині Італії є дещо більші родовища природного газу. Вони дозволяють Італії видобувати до 17 млрд м3 газу на рік і на 15 % задовольняти в ньому свої потреби.

Італія майже не має манганових, залізних і хромітових руд, унаслідок чого її чорна металургія працює на довізній сировині. У структурі мінеральних ресурсів виділяють запаси поліметалевих (перш за все свинцю, цинку) і ртутних руд (одні з найбільших у світі).

Із нерудних корисних копалин у надрах країни є великі запаси калійної та кухонної солей. Багата країна на будівельні матеріали, її запаси мармуру і граніту мають світове значення.

На водні ресурси Італія небагата. Річки невеликі і влітку маловодні. Найбільша річка — По, яка протікає на півночі та впадає в Адріатичне море. Оскільки більшість річок країни є гірськими, то вони мають значні потенційні гідроресурси. Особливо на них багаті річки, що беруть початок з Альп.

Лише 20 % території Італії покрита лісами, основні їх масиви розташовані на півночі країни. Дефіцит деревини обмежує можливості розвитку окремих галузей промисловості.

Італія, в цілому,— це гірська країна, більше 3/4 території якої займають гори, які мають виключне значення у формуванні клімату Італії, оскільки є природною перешкодою для проникнення вологих повітряних мас з півночі материка. Господарський розвиток країни ускладнює високий рівень сейсмічності території.

Рівнини та низовини розташовані на узбережжі Апеннінського півострова та на північному сході Італії, де в басейні річки По є найбільша італійська рівнина — Паданська. Низовини найбільше освоєні людиною і найбільше заселені.

Кліматичні ресурси Італії досить сприятливі для розвитку сільського господарства. На півночі клімат помірно континентальний, а південь Італії характеризується середземноморським субтропічним кліматом із сухим літом.

У цілому Італія бідна на сільськогосподарські угіддя та особливо на орні землі. На одну особу припадає близько 0,2 га ріллі. Значна кількість орних земель зрошується, що є необхідною умовою отримання високих урожаїв. Ґрунти в цілому досить родючі.

Гірський рельєф Апеннін та Альп з багатьма невеликими озерами вулканічного походження, лісові масиви, середземноморський тип клімату, узбережжя морів відіграють істотну роль у формуванні багатих рекреаційних

ресурсів Італії. Другою важливою їх складовою є велика кількість історико-архітектурних пам'яток світового значення.

Загальні риси господарства

Італія — одна з постіндустріальних країн світу, член "великої сімки". На сьогоднішній день виробляє 3 % світового промислового виробництва і близько 4 % продукції сільського господарства. За загальним обсягом ВНП Італія посідає восьме місце у світі.

У структурі ВНП з 1980-х рр. спостерігається швидке зростання питомої ваги сфери послуг (67 %), частка промисловості складала 30 %, сільського господарства — лише 3 %. Серед країн ЄС в економіці Італії найвища роль державного сектора. Державі майже повністю належать енергетика, на 50 % — транспорт, на 30 % — гірничодобувна, на 45 % — металургійна промисловість, на 22 % — транспортне машинобудування. Однак у створенні ВНП переважає приватний сектор.

У структурі промисловості Італії провідне місце посідає машинобудування, яке дає понад ЗО % промислового виробництва і є найважливішою експортною галуззю країни. Друге місце належить хімічній-промисловості, дуже низька питома вага гірничовидобувної промисловості.

Промисловість

За останні рохи відбулися певні зрушення в територіальній структурі промисловості, які є тенденцією до децентралізації промислових підприємств. В узбережних малих і середніх містах виросли підприємства, що орієнтуються на імпортну сировину. Зріс промисловий потенціал півдня Італії.

Паливна промисловість Італії практично повністю орієнтується на імпортну сировину. Власний видобуток нафти становить 4,5 млн т, а переробка близько 200 млн т, що робить її одним із найбільших імпортерів нафти. Цим обумовлене розміщення нафтопереробних підприємств у портових містах.

Природного газу видобувають в Італії близько 17 млрд м3 на рік, а споживають близько 100 млрд м3. Значну кількість газу Італія отримує з Росії, Нідерландів та Алжиру (по газопроводу, який прокладений по дну Середземного моря). В енергетичному балансі Італії переважає нафта (понад 70 %).

Вугілля транспортується переважно з Німеччини залізничним транспортом. Найбільше воно використовується як паливо у металургії.

Основна частка виробництва електроенергії (близько 80 %) припадає на теплові електростанції, решта — ГЕС. Атомні електростанції після Чорнобильської катастрофи,'згідно з волевиявленням всенародного референдуму, в Італії було закрито. ТЕС, в основному, розміщені у портових містах, біля великих нафтопереробних заводів, або у великих промислових центрах, а ГЕС на річках, що беруть початок в Альпах.

Чорна металургія орієнтується виключно на імпортну залізну та манганову руду, коксівне вугілля, а тому основні її центри — портові міста. Центрами переробної металургії є Турин, Мілан, Венеція, а електрометалургії — Больцано, Брешія (центри виробництва дешевої гідроелектроенергії).

На власній і частково на імпортованій сировині розвивається кольорова металургія. Вона представлена виплавкою алюмінію, цинку, свинцю, ртуті. Підприємства зосереджені у районах розміщення теплових і гідравлічних електростанцій.

У машинобудівній галузі переважає автомобільна промисловість. У галузі автомобілебудування монополістом є концерн "ФІАТ", основні підприємства якого розташовані в Турині.

Машинобудування Італії спеціалізується також на виробництві мотоциклів, мопедів, велосипедів, суднобудуванні (Генуя, Трієст, Ліворно, Торанто), авіаційному машинобудуванні (Турин, Неаполь). Світове значення має електротехнічна промисловість Італії і особливо виробництво холодильників і пральних машин — відповідно 8% і 12,5 % світового виробництва цих товарів. Електронна промисловість зосереджена у містах Півдня. В області Ломбардія, адміністративним центром якої є Мілан, розміщені всесвітньо відомі заводи конторського обладнання.

Хімічна промисловість також є експортною галуззю Італії. Вона спеціалізується, перш за все, на виробництві полімерів і синтетичних волокон. Для підприємств північного сходу основною сировиною є продукти нафтопереробки. На Півдні Італії підприємства спеціалізуються на хімії органічного синтезу, виробництві мінеральних добрив з власної та довіз-1 ної (фосфорити з Марокко) сировини.

На імпортних лісоматеріалах