Легка та харчова промисловість є провідними галузями промисловості, їх підприємства розташовані в Східному, Північному, Центральному та Південному Китаї. На північному сході зосереджені підприємства цукрової, м'ясомолочної промисловості, на північному заході — переробка продукції тваринництва, бавовни, на південному заході — харчова промисловість. Основні центри — Шанхай, Тяньцзінь, Циндао, Пекін, Гуанчжоу.

У Китаї важливою залишається роль ремісничого виробництва.

Сільське господарство

У структурі сільськогосподарського виробництва переважає рослинництво. Для Китаю характерним є дрібне землеволодіння (менше 1 га на людину). Обробляється 10 % площі, пасовища становлять 43 % сільськогосподарських угідь.

Основу зернового господарства становлять рис і пшениця. Рис — головна продовольча культура Китаю (перше місце у світі за виробництвом). Вирощують його переважно в субтропічному і тропічному поясах з достатнім зволоженням, збираючи щороку в середньому понад 200 млн т за середньої врожайності 56 ц/га (в Китаї на окремих ділянках вона найвища у світі — 75—80 ц/га). Основні райони рисосіяння — на південь від річки Хуанхе, де вирощують по два врожаї на рік. Культивують також пшеницю (перше місце у світі), кукурудзу (друге місце), гаолян (сорго), чумизу. їх використовують у продовольчих, харчових цілях. Найважливіші зернові райони — провінції центрально-східної частини країни.

Велике значення для економіки країн регіону має виробництво технічних культур, найважливішими серед яких є бавовник, цукрова тростина та цукровий буряк. Олійні культури представлені рапсом, арахісом, соєю. Традиційною культурою в регіоні є чай, батьківщиною якого є Китай. Основні райони вирощування — провінції південно-східної частини країни. Традиційною галуззю Китаю є вирощування лікарських рослин. Високорозвиненими є овочівництво і садівництво.

Серед галузей тваринництва найшвидше розвиваються свинарство і птахівництво. За поголів'ям свиней і курей Китай посідає перше місце у світі. Велика рогата худоба використовується переважно як тяглова сила, крім того в Китаї немає традиції споживання коров'ячого молока, саме тому поголів'я великої рогатої худоби не дуже велике. На півдні незамінною, твариною в сільському господарстві є буйволи. Поголів'я овець становить близько 120 млн, кіз — 100 млн. Степи, напівпустелі і гори північного

заходу країни — головні райони розвитку вівчарства. Традиційними галузями тваринництва є бджолярство і шовківництво.

Китай посідає третє місце у світі з вилову риби і морепродуктів. Розвинене рибництво, штучне розведення молюсків в узбережних лагунах і прісноводних водоймах. Річки Янцзи і Хуанхе вважають найпродуктивнішими на рибу річками світу.

Транспорт

Значні зовнішні й внутрішні перевезення забезпечують добре розвинуті види транспорту. Однак транспортна мережа країни розвинена нерівномірно, що пов'язано з регіональними відмінностями в густоті населення і розвитку господарства. Найкраще транспортна інфраструктура розвинена в північно-східній частині Китаю, а найгірше в Тибетському, Синцзян-Уйгурському автономних районах. Особливо велике значення мають морський і залізничний, останніми роками швидко зростають вантажні й пасажирські перевезення авто- та авіатранспортом. Побудовано нові залізничні магістралі: Пекін — Сянган, Пекін — Улан-Батор, Ля-ньюиьган — Дружба (Казахстан), які є частинами євразійських трансконтинентальних залізниць. Найважливіші автошляхи'з'єднують східні і західні райони Китаю, ведуть до сусідніх країн.

Судноплавство здійснюється по річках системи Янцзи. У країні понад 100 аеропортів з постійними рейсами. Китай активно розвиває космічну галузь. Космодроми розташовані у провінціях Ганьсу і Сичуань.

Зовнішньоекономічні зв'язки

Експорт Китаю швидкими темпами зростає, мало поступається йому й імпорт товарів. В експорті: 1/3 становить текстиль і текстильні вироби, соя, чай, тютюн, шовк-сирець, металорізальні верстати, озброєння, телекомунікаційне обладнання і електротехнічні товари, пластмаси і медикаменти. В імпорті переважають машини і металовироби, нафта, хімікати, сталь, залізна руда, бавовна, олія, зерно.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.

2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.

3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.

4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.

5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.

6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.

6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.

7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.

8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.

9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.

10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.

11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.