Економічна і соціальна географія світу: сучасна політична карта світу

План

1. Загальні уявлення про політичну карту світу

2. Форми правління і адміністративно-територіального устрою країн

3. Етапи формування політичної карти світу

4. Типологія країн

5. Показники, які визначають рівень економічного розвитку країн

6. Міжнародні організації

7. Європа

8. Азія

9. Північна Америка (Англо-Саксонська Америка)

10. Латинська Америка

11. Африка

12. Австралія та Океанія

13. Література

Загальні уявлення про політичну карту світу

Політична карта відображає країни, їхні столиці, адміністративно-територіальний устрій, державні кордони. її сучасний вигляд є результатом розвитку політичних та економічних взаємовідносин упродовж усієї історії становлення людської цивілізації. Основними об'єктами, що позначаються на політичній карті, є країни.

На початок 2007р. на політичній карті світу існувало 227 країн, з них 194 держави та 33 залежні країни.

Кожна держава має Територію, обмежену сухопутними і морськими кордонами, що відокремлюють одну державу від іншої.

На сучасній політичній карті налічується 37 держав, які не мають виходу до моря. Є декілька країн, які з усіх боків оточені територією тільки однієї держави. їх називають анклавами.

Не всі залежні країни однозначно можна називати колоніями (країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави — метрополії). Вони можуть мати статус заморських територій (заморські департаменти Франції — Французька Гвіана, Реюньйон; самоврядні частини Данії — Ґренландія і Фарерські Острови). Пуерто-Ріко вважає себе державою, що вільно приєдналася до США та ін.

Антарктида і території на південь від паралелі 60° пд. ш. не належать жодній із держав і можуть використовуватись тільки у наукових мирних цілях.

Класифікацію країн здійснюють, як правило, за однією ознакою. Традиційним для географії в групування країн за розміром території, кількістю населення.

За розмірами території до найбільших держав світу належать сім так званих країн-гігантів (площею понад 3 млн км2): Росія (17,1 млн км2), Канада (10,0 млн км2), Китай (9,6 млн км2), США (9,4 млн км2), Бразилія (8,5 млн км2), Австралія (7,7 млн км2), Індія (3,3 млн км2). Україна за площею посідає 43 місце серед держав світу.

На другому "полюсі" у цій класифікації е 24 держави-карлики (з площею до 1 тис. км2). Серед них такі європейські країни, як Андорра, Монако, Мальта, Сан-Маріно, Ватикан (найменша країна світу, що займає один квартал міста Риму площею 44 га).

Перша десятка найбільших країн за кількістю населення упродовж XX ст. зазнала значних змін. Станом на початок 2007 р. вона мала такий вигляд: Китай (1318 млн осіб), Індія (1104 млн осіб), США (300 млн осіб), Індонезія (247 млн осіб), Бразилія (189 млн осіб), Пакистан (168 млн осіб), Бангладеш (149 млн осіб), Росія (143 мли осіб), Нігерія (134 млн осіб), Японія (127 млн осіб). В Україні кількість населення скорочується швидкими темпами, тому за останні роки вона перемістилася з 23 на 25-е місце за кількістю населення.

45 держав світу мають менше ніж 1,5 млн жителів (найменше Ватикан — близько 1000 осіб).

Форми правління і адміністративно-територіального устрою країн

Країни класифікують за формою державного устрою. За цією ознакою держави поділяють на унітарні та федеративні.

Характерними ознаками класичних унітарних країн є те, що вони поділені на адміністративні одиниці, в яких здійснюються тільки виконавчі владні функції. До унітарних держав (169)

належать Польща (16 воєводств), Угорщина (19 областей), Латвія (26 районів) та ін.

Ознаками федерації вважають, по-перше, те, що вся територія такої країни поділена на складові частини, які мають однаковий статус і певні законодавчі права. По-друге, центральна влада федерації не може змінити адміністративно-територіальний устрій без погодження з федеральною одиницею. Федеративні держави за ознакою, що покладена в основу проведення меж складових частин, можна поділити на територіальні, територіально-національні та національні федерації. Територіальні (утворились шляхом історичного об'єднання федеральних одиниць) — Німеччина, США, Австралія та ін. Національними федераціями (межі складових частин успадковують межі поширення етносу) є Індія, Пакистан, Нігерія. Територіально-національні федерації поєднують обидва підходи — Швейцарія (офіційна назва Швейцарська конфедерація), Бельгія, Канада.

Такі держави, як Україна, Грузія, Китай, Росія, можна віднести до некласичних унітарних держав.

За формою правління (організацією верховної державної влади) країни світу поділяють на монархії та республіки. Монархії (верховна державна влада цілком або частково в руках однієї людини — монарха) у свою чергу бувають абсолютними та конституційними. До перших на сьогодні належать Оман, Бутан, Бруней, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Саудівська Аравія та Ватикан. Останні дві належать ще до так званих теократичних монархій, оскільки глава держави в них є і главою церкви. У конституційних монархіях верховна державна влада обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі — уряду. Держави з такою формою правління значно більше поширені у сучасному світі (23 країни). До них належать Велика Британія, Швеція, Бельгія, Іспанія, Камбоджа, Японія та ін.

Переважна більшість країн світу (147 держав) — республіки (влада належить усім дієздатним громадянам або їхній більшості). їх поділяють на президентські, президентсько-парламентські та парламентські. Класичною президентською республікою (президент обирається усім народом прямими виборами і очолює виконавчу владу) є США, Бразилія, Мексика та ін.

14 країн світу (Канада, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Барбадос, Ямайка та ін.) входять до складу Співдружності. Це колишні колонії Великої Британії, які, існують як суверенні країни, але формально главою держави в них є британська королева, яка призначає генерал-губернатора.

Своєрідною фррмою правління, яка існує тільки у Лівії, є джамахірія (відсутні традиційні інститути влади, а всі рішення, вважається, приймаються усім народом).

Етапи формування політичної карти світу

Сучасна політична карта значною мірою є відображенням тисячолітньої історії людської цивілізації.

У давньому періоді визначальну роль у розвитку людської цивілізації відігравали такі країни, як Єгипет, Вавилонія, Греція, Індія, Китай, а пізніше Римська імперія. В межах сучасної України у цей період існувало Боспорське царство, Скіфська держава.

Занепад і крах Римської та Парфянської імперій (V—VII ст.) започатковують середньовічний період формування політичної карти світу.

Епоха Великих географічних відкриттів, поява перших демократій (XV—XVI ст.) ознаменовують відлік нового періоду формування політичної карти.

Особливо великі зміни відбулися в XIX—на початку XX ст. Усього суверенних країн на земній кулі в 1900 р. існувало 55. Завершення повного

поділу світу на початку XX ст. ознаменувало й завершення нового періоду формування політичної карти.

Визначальними подіями першого етапу (1914— 1939 рр.) новітнього періоду було виникнення цілої групи незалежних країн, а також розкол світу на дві системи за ідеологічним принципом. Так, на політичній карті Європи з'явились такі держави, як Польща, Чехословаччина, Угорщина, Фінляндія, Литва, на короткий час Українська Народна Республіка та ін. Усього в 1939 р. була 71 суверен-на країна. Розкол світу полягав у тому, що після завершення Першої світової війни була утворена величезна держава з тоталітарним режимом і командно-адміністративним типом економіки — СРСР.

Завершення Другої світової війни (1939— 1945рр.) започаткувало відлік другого етапу новітнього періоду формування політичної карти світу. Уже тільки в результаті війни, яка призвела до значних територіальних змін, на 1947 р. число держав зросло на 10 порівняно з довоєнним часом.

Характерною ознакою другого етапу було утворення в Європі та Азії соціалістичних країн. Між двома системами розпочалось економічне суперництво, розгорілась ідеологічна й політична боротьба за сфери впливу, яка ввійшла в історію під назвою "холодної війни".

Визначальною рисою другого етапу новітнього періоду формування політичної карти світу було те, що десятки країн Африки, Азії, Карибського басейну в 1950—1960-і рр. проголосили незалежність, визволившись з-під колоніального гніту. На початку 1960-х рр. величезна колоніальна система практично припинила своє існування. На 1962 р. у світі існувало вже 127 держав.

На початку 1990-хрр. розпочався третій етап новітнього періоду формування політичної карти світу. Він ознаменувався припиненням "холодної війни", об'єднанням Німеччини в єдину державу. Найважливішим результатом його стала поява майже 20 нових національних держав.

Типологія країн

Якщо класифікація країн, як і будь-яких інших географічних об'єктів, здійснюється переважно за однією кількісною ознакою, то типологія передбачає їхнє групування за декількома стійкими якісними ознаками. Такими можна вважати тип економічної системи, рівень соціально-економічного розвитку, політичний режим та ін.

З початку 1990-х рр. відбулися значні перетворення у колишніх соціалістичних країнах, а тому більшість із них (за винятком Куби та КНДР) можна було б назвати постсоціалістичними. Усіх суверенних постсоціалістичних та соціалістичних країн на сьогоднішній день налічується 33. Беручи до уваги відмінності у виникненні та організації державної влади, їх поділяють на два підтипи: постсоціалістичні і соціалістичні (18) та пострадянські (15).

До першої групи входять Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Румунія, Болгарія, Македонія, Албанія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Монголія, Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба.

До другого підтипу належать країни, що виникли при розпаді СРСР: Росія, Естонія, Латвія, Литва, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Туркменистан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан.

Сучасні типології пропонують ділити країни на два основні типи: економічно розвинуті країни та країни, що розвиваються.

До економічно розвинутих належать