ливарному виробництві з металів чи сплавів відливають різні деталі. У ковальсько-пресовому відбувається штампування деталей на пресах або кування з прокату чи злитків. Виготовлені в обох цехах деталі обробляють у механічних цехах на металообробних верстатах. Кінцеву продукцію складають з виготовлених на заводі чи довезених з інших підприємств деталей у складальних цехах.
Структура і принципи розміщення
Галузевий склад, форми організації виробництва та технологічні особливості зумовлюють чинники, що визначають розміщення машинобудівних підприємств.
Основними серед них в сировина (металургійна база), кваліфіковані трудові ресурси, транспортні шляхи і споживач. Підприємства машинобудування побудовані переважно в містах, де є кваліфіковані трудові ресурси і перетинаються транспортні магістралі. До великих міст тяжіють особливо трудоємні і наукоємні галузі машинобудування, а металоємні — до районів із розвинутою чорною металургією.
Виробництво сільськогосподарської техніки, суднобудування, обладнання для вугільної, нафтової, харчової промисловості орієнтується на споживача. Часто поєднуються два, три або всі чотири основні чинники розміщення машинобудівних підприємств.
Підприємства, що виготовляють машини й устаткування для металургії, гірничовидобувної, хімічної, паливної та енергетичної промисловості,. належать до важкого машинобудування. Вони розміщені переважно у Донбасі та Придніпров'ї.
Найбільшими у підгалузі є Новокраматорський та Горлівський машинобудівні заводи, Харківський турбінний завод. Великими центрами важкого машинобудування є також Донецьк, Луганськ, Кривий Ріг, Дніпропетровськ.
Транспортне машинобудування спеціалізується в Україні на виробництві майже всіх транспортних засобів. Тепловозобудування зосереджене в Луганську і Харкові. У Луганську налагоджено виробництво трамваїв. Вагони виробляють у Ста-ханові, Дніпродзержинську, Кременчуку, залізничні цистерни — у Маріуполі.
У нашій країні розвинуте суднобудування, найбільшим центром якого є Миколаїв. Центрами морського суднобудування також є Херсон, Київ, Керч, а річкового — Київ, Запоріжжя, Херсон, Ізмаїл.
Автомобілебудування розвинуте у Львові (автобусний завод та завод автонавантажувачів), Кременчуку (завод великовантажних автомобілів, де налагоджено й випуск мікроавтобусів "Івеко"), Запоріжжі та Іллічівську (заводи легкових автомобілів), Луцьку (завод вантажо-пасажирських автомашин "Волинянка"), Мелітополі (моторний завод). В останнє десятиліття розпочато випуск тролейбусів у Львові, Дніпропетровську та Києві, автобусів малої місткості у Черкасах.
Центрами літакобудування в Україні є Київ, Харків і Запоріжжя (авіадвигуни), виробництва космічної техніки — Дніпропетровськ.
Електротехнічне машинобудування, яке спеціалізується на випуску електричних двигунів, апаратів, приладів, кабелю та іншої продукції, що призначена для передачі і споживання електроенергії, представлене заводами в Харкові, Києві, Запоріжжі, Полтаві, Львові, Донецьку тощо.
Підприємства електронної й радіотехнічної промисловості розташовані переважно у великих містах, де зосереджені висококваліфіковані трудові ресурси, науково-дослідні інститути. Серед
них виділяються Львівські заводи телевізорів, кінескопів, Київські заводи телевізорів, магнітофонів, транзисторних радіоприймачів, електронно-обчислювальних машин, а також телевізорні заводи Дніпропетровська і Сімферополя, електронних мікроскопів у Сумах.
Найбільшими центрами верстато- і приладобудування в Україні є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Краматорськ, Запоріжжя, Донецьк, Львів.
Основні підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування розмішені в Харкові (тракторний завод), Дніпропетровську, Тернополі, Ромнах (бурякозбиральних комбайнів), Херсоні та Олександрії (кукурудзозбиральних комбайнів), Кіровограді (тракторних сівалок), Одесі (плугів і культиваторів), Хмельницькому (кормозбиральних комбайнів).
Проблеми й перспективи розвитку
Основні проблеми машинобудування України пов'язані із необхідністю подальшого розвитку економічних зв'язків у постачанні комплектуючих, підвищення якості продукції відповідно до міжнародних стандартів, розширення ринків її збуту як в середині країни так у світі.
ЛІТЕРАТУРА
1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.
2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.
3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.
4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.
5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.
6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.
6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.
7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.
8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.
9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.
10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.
11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.