Економічна і соціальна географія України: населення і трудові ресурси

План

1. Зміна кількості населення. Природний рух населення

2. Демографічна політика

3. Вікова і статева структура населення

4. Міграція населення, її види і причини

5. Українська діаспора і причини ЇЇ виникнення

6. Національний та етнічний склад населення

7. Основні показники розміщення населення

8. Типи міських поселень. Урбанізація

9. Сільське розселення

10. Трудові ресурси

11. Література

Зміна кількості населення. Природний рух населення

На 1 вересня 2007р. в Україні проживало 46,46 млн осіб.

Від чого ж залежить кількість населення в країні? Збільшуватися вона може за рахунок народження дітей або в'їзду на територію держави мешканців з інших країн (іммігрантів). Відповідно смертність людей, виїзд за кордон (еміграція) зумовлюють зменшення кількості жителів країни. Співвідношення між кількістю народжених і померлих, емігрантів та іммігрантів визначають загальне зростання або зменшення кількості населення держави. Причини, що впливають на зміни кількості населення є дуже різноманітні і по-різному виявлялися у певні історичні періоди. їх вивчає наука демографія, тому всі процеси, пов'язані із зміною кількості населення, називають демографічними.

Під природним рухом населення розуміють зміни кількості населення і складу населення у стабільному суспільстві, які зумовлені народжуваністю та смертністю, без урахування механічного переміщення громадян (в'їзду та виїзду). Отже основним процесом, що впливає на зміну кількості населення, здебільшого є його природний приріст, тобто різниця між народжуваністю та смертністю. Природний приріст, народжуваність і смертність визначають як в абсолютних, так і у відносних величинах.

Абсолютна величина природного приросту залежить від загальної кількості населення, яка була різною у певні періоди історії нашої країни. Тому, щоб порівнювати темпи зростання кількості населення на певних історичних проміжках часу, або порівнювати за цим показником її з іншими державами світу тощо, користуються відносними величинами. Для цього величину абсолютного показника ділять на середню кількість жителів країни у цьому проміжку часу і визначають кількість народжених, померлих та природний приріст у розрахунку на 1000 осіб населення. їх ще називають коефіцієнтами народжуваності, смертності та природного приросту.

Коефіцієнт народжуваності на території України у XX ст. мав чітко виражену загальну тенденцію до зменшення. Показник народжуваності у 1913 р. становив 44 особи на 1000 жителів, у 1940 р - 28, у 1965 р.- 15,3, у 1991 р.- 12,1, у 2002 р.— 8,1, 2005 р.— 9. Смертність мала загальну тенденцію зниження до початку 1960-х рр. У 1913 р. вона становила 25 на 1000 осіб населення, у 1940 р.— 14,6, у 1960 р.— 6,9. Пізніше цей показник почав здебільшого зростати (1965 р.— 7,6 особи на 1000 жителів, 1991р.- 12,9, 2002 р.-15,7, 2005 р.— 16,6). По сьогоднішній день кількість населення в Україні невпинно скорочується.

Демографічна політика

Із 1991р. в Україні почалося природне зменшення (депопуляція) населення, оскільки смертність перевищила народжуваність. За 1991 р. природний приріст склав — 0,8, за 1995 р.— (-5,8), а 2000 та 2005 роки мали однакові значення — (-7,6) на 1000 осіб населення.

Механічний приріст, тобто різницю між в'їздом і виїздом у державу, називають сальдо міграцій.

Так, за 1992 р. в Україну в'їхало на 288 тис. осіб більше, ніж вибуло. За 2004 р. механічний приріст становив (—7,6 тис. осіб), а за підсумками 2005 р. знову став додатним і склав 4,6 тис. осіб.

Найменша величина від'ємного природного приросту за 2005 р. була у Закарпатській області

(-0,6 на 1000 осіб), у Києві (-1,4), Рівненській області (-1,7) а найбільша у Чернігівській (-14,1), Сумській (-12,1), Полтавській (-11,2), Луганській (-10,9) і Донецькій (-10,3). Найменша народжуваність за підсумками 2005 р. була у Сумській області (7,2 на 1000 осіб), найбільша — у Закарпатській області (12,6). Смертність найбільші значення має у Чернігівській області (21,6 на 1000 осіб), найменші — ум. Києві (11,2).

Основними причинами, що посилили процеси депопуляції у 1990-і рр., стало зниження рівня життя значної частини молодих громадян України через затяжну економічну кризу. У результаті доходи багатьох громадян стали значно нижчими прожиткового мінімуму, який щорічно встановлюється Верховною Радою України. Тільки з 2005 р. мінімальна зарплата суттєво наблизилася до розміру прожиткового мінімуму.

Безробіття, низькооплачувана робота, про-, блеми забезпечення житлом, кваліфікованою медичною допомогою зумовлюють те, що сім'ї не планують народжувати багато дітей. Позитивне вирішення цих проблем у масштабі держави дозволило б значно покращити демографічну ситуації в цілому. Незначному підвищенню народжуваності (з 7,7 осіб на 1000 за 2001 р. до 9 осіб на 1000 за 2005 р.) сприяло покращення економічної ситуації та цілеспрямована демографічна політика держави — значне підвищення з 2005 р. розміру фінансової допомоги сім'ям, що народили дітей.

Вікова і статева структура населення

Демографічні процеси визначають певне співвідношення між населенням різного віку та статі, тобто його статево-вікову структуру.

Більшість населення України за даними перепису 2001 р. становили жінки (53,7%). Однак достатньо помітна їх перевага у кількості жителів вікових груп понад 55 років. Зумовлено це тим, що середня тривалість життя жінок у нашій країні за підсумком 2005 р. 74 роки, а чоловіків — 62,2 року.

Середня тривалість життя населення для обох статей у нашій країні 68 років — одна з найнижчих у Європі. Тому меншу частку, порівняно з європейськими країнами, становлять особи похилого віку, особливо старші 70 років. Так, серед жінок ця вікова група становить 13 %, а серед чоловіків 7 %. Чимраз меншає кількість дітей і підлітків (до 14 років), що пов'язано з падінням народжуваності. На сьогодні вона становить близько 18%. Позначається на статево-віковій структурі населення і механічний рух населення, оскільки серед емігрантів здебільшого переважають чоловіки, до того ж відносно молодого віку.

Певні відмінності у співвідношенні кількості чоловіків і жінок, віковій структурі існують між регіонами України; У західних областях (Закарпатській, Львівській) на кожну тисячу жінок припадає 900—930 чоловіків, Івано-Франківській, Рівненській — близько 900, у центральних (Черкаській, Вінницькій) — тільки 830—840. Частка дітей і підлітків, включаючи 16-річних, найбільша у Закарпатській та Рівненській областях (близько 28 %), а у більшості областей держави — близько 20 %. Найбільша питома вага осіб віком понад 65 років у Чернігівській області — близько 19 %.

Міграція населення, її види і причини

Міграцією називають переміщення населення, пов'язані із зміною місця проживання. Однак це визначення стосується тільки постійних (стаціонарних) міграцій, а вони можуть бути і тимчасовими (сезонними або маятниковими). Маятникові міграції здійснюються щоденно, щотижнево тощо, але не пов'язані зі зміною постійного місця проживання. Метою маятникових поїздок, як правило, є трудова діяльність, навчання, лікування тощо, а тому вважають, що називати їх міграціями не цілком правильним.

Міграції також поділяють на внутрішні та зовнішні. За рахунок зовнішньої міграції (еміграції та імміграції) відбувається механічний приріст населення країни. Внутрішні міграції здійснюються в межах країни між окремими регіонами, містами, селами, між містами і селами. Причини міграції — економічні, політичні, національні, релігійні, екологічні.

Незначні міжобласні потоки мігрантів, в основному, спрямовуються із західного регіону до східних та південних областей. Частину з них у минулому становили організовані мігранти, переселення яких стимулювала держава. Найбільше додатне сальдо міжрегіональних міграцій у 2005 р. було характерним для Києва (10,7 на 1000 осіб), а також Севастополя, Харківської, Дніпропетровської, Київської, Одеської областей, (5,6—0,2), а найменше для Кіровоградської (-5,0).

Маятникові міграції, як правило, здійснюються до великих міст з сіл і малих міст. На території України сформувалися два великі райони інтенсивних маятникових трудових міграцій: східний (Донецька й Луганська обл.) і західний (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська).

Причини постійних і маятникових міграцій в основному економічні.

Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних. До початку 1994 р. Україна мала ще додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію), а з 2005 р.— від'ємне.

Найбільша імміграція до України зафіксована у 1992 р. (близько 540 тис. осіб). Після цього кількість іммігрантів невпинно зменшувалася. За підсумками 2005 р. в Україну прибуло 39,6 тис. осіб. Число вибулих за межі держави найбіль-. шим було у 1994 р.— близько 328 тис. осіб, а пізніше чисельно скорочувалась. Найменшою кількість емігрантів за роки незалежної України була у 2005 р.— близько 35 тис. осіб.

Більшість з емігрантів у перші роки української державності виїжджали з України до Російської Федерації, але їхня кількість поступово зменшується. Поступово збільшується частка емігрантів, які виїжджають до високорозвинених країн світу. Так, серед прибулих в Україну за 2006 р. 84 % становили іммігранти з країн СНД і 16 % — з інших країн. Серед вибулих з України 71 % виїхали до країн СНД і 29 % — до інших країн.

Якщо раніше основні потоки емігрантів формувалися з прикордонних областей, то зараз емігрують жителі з усіх регіонів України.

Українська діаспора і причини ЇЇ виникнення

Діаспорою називають населення, що живе