Економічна та соціальна географія України: харчова, лісова деревообробна та легка промисловість

План

1. Лісова і деревообробна промисловість

2. Структура і значення

3. Проблеми й перспективи галузі

4. Харчова промисловість

5. Структура і принципи розміщення

6. Географія окремих галузей

7. Проблеми й перспективи розвитку

8. Легка промисловість

9. Структура і принципи розміщення

10. Художні промисли

11. Література

Лісова і деревообробна промисловість

Структура і значення

Підприємства лісопромислового комплексу зайняті заготівлею, механічною та хімічною переробкою деревини та інших лісових багатств. Основними його галузями є лісове господарство, власне лісова промисловість або лісозаготівельна, а також деревообробна (виробництво пиломатеріалів, фанери, сірників, столярних виробів, меблів), целюлозно-паперова (виробництво целюлози, паперу, картону) і лісохімічна (виробництво каніфолі, скипидару, спирту, смол тощо).

Початковою стадією у лісовиробничому комплексі є лісове, господарство і лісозаготівля. Підприємства галузі зайняті лісорозведенням, а також рубанням лісу, трелюванням його до транспортних шляхів, доставкою, до споживача. В Україні виділяють два великі лісозаготівельні райони: Поліський і Карпатський.

Підприємства деревообробної промисловості розміщені більш рівномірно на території країни, що спричинено впливом різних чинників на розміщення підприємств окремих підгалузей. Так, лісопильна промисловість (розпилювання деревини на дошки) розвинута переважно в районах лісозаготівель, тобто Карпатах, Поліссі. Сюди ж тяжіють і підприємства з виробництва деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит, фанери, що дозволяє комплексно використовувати відходи на лісокомбінатах.

Меблева промисловість і виготовлення деталей для житлового й промислового будівництва орієнтується значною мірою на споживача, тому розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку. Важливим залишається для цих виробництв сировинний чинник, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах України.

Целюлозно-паперова промисловість розміщується під впливом таких чинників, як наявність сировини, води, електроенергії, що зумовлено технологічними особливостями процесу

виробництва. Підприємства галузі зосереджені переважно у лісопромислових районах — Поліському та Карпатському. Найбільшими підприємствами галузі є Жидачівський картонно-паперовий комбінат (Львівська обл.), Понінківський целюлозно-паперовий комбінат, Корюківська (Чернігівська обл.) та Малинська (Житомирська обл.) паперові фабрики, Херсонський (у Цюрупинську) та Ізмаїльський целюлозні заводи.

Підприємства лісохімічної промисловості, поряд з відходами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової галузей промисловості, зібраною живицею хвойних дерев, широко використовують як сировину також відходи сільськогосподарського виробництва (лушпиння соняшника, качани кукурудзи та ін.). Найпотужніша група підприємств галузі історично сформувалася у Закарпатті (Свалявський, Перечинський і Великобичківський лісохімкомбінати). Ще п'ять підприємств також пов'язані з лісопромисловими районами. Вони працюють у Вигоді (Івано-Франківська обл.), Києві, Славуті (Хмельницька обл.), Коростені (Житомирська обл.), Клевані (Рівненська обл.). Крім синтетичних смол, каніфолі, оцтової кислоти, метилового спирту тощо, важливою продукцією лісохімії є кормові дріжджі. Вони виробляються у Запоріжжі та Білго-роді-Дністровському.

Проблеми й перспективи галузі

На сьогодні проблемами розвитку галузі залишаються потреба подальшої модернізації виробництва з метою повної переробка деревини, зменшення обсягів забруднення довкілля (особливо води) целюлозно-паперовими й лісохімічними підприємствами. Важливими напрямками підвищення ефективності діяльності галузі є також раціональне використання власних лісових ресурсів, розширення сировинної бази за рахунок використання відходів сільськогосподарського виробництва, макулатури.

Харчова промисловість

Структура і принципи розміщення

Харчова промисловість об'єднує близько 40 галузей, які виробляють продукти харчування, а також мило, тютюнові вироби. В основному підприємства галузі переробляють сільськогосподарську сировину. Також вони видобувають кухонну сіль, мінеральні води. Основними галузями, що використовують продукцію рослинництва в Україні, є цукрова, олійна, плодоовочева, борошномельна. Тваринницьку сировину переробляють м'ясна та молочна галузі промисловості. Важливе значення має рибна промисловість.

Виробничі особливості харчової промисловості зумовлюють те, що визначальну роль для розміщення підприємств галузі має сировина і споживач. Окремі підгалузі за чинниками розміщення можна об'єднати у три групи. До першої належать ті, які тяжіють до джерел сировини (цукрова, олійна, рибна, спиртова, плодовоово-чеконсервна). Це зумовлюється тим, що вони використовують малотранспортабельну сировину, яка швидко псується, а також ту, яку споживають у великій кількості. Галузі, в яких затрати на перевезення готової продукції більші, ніж на транспортування сировини, орієнтуються на споживача і розміщуються в місцях великого скупчення населення (хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, винно-горілчана та ін.). М'ясна, борошномельна, тютюнова галузі мають подвійну орієнтацію: на сировину і споживача.

Географія окремих галузей

Підприємства борошномельної промисловості зосереджені здебільшого у великих містах (Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську та ін.), тобто орієнтуються на споживача і транспортні шляхи. Борошно використовується у хлібопекарській, макаронній, кондитерській галузях, для розміщення яких також вирішальне значення має близкість до споживача.

Важливе місце у харчовій промисловості посідає цукрова промисловість. В Україні сформувався один із найбільших у світі районів виробництва і переробки цукрових буряків. Підприємства цукрової промисловості розміщені переважно в лісостеповій зоні і суміжних з нею північних степових районах. Сьогодні частина їх простоює або ліквідована. Найбільша кількість -підприємств цукрової промисловості розміщена у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській і Полтавській областях.

Олійно-жирова промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. Близько 90 % олії отримують з соняшнику. Тому підприємства галузі розміщені, в основному, в районах вирощування соняшнику. Найбільше їх у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Кіровоградській областях.

Базою для розвитку плодоовочвконсервноі промисловості є овочівництво і плодівництво. Основними районами її розвитку є південні області (Одеська, Миколаївська, Херсонська), а також подільські (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.) та Закарпаття. У Херсонській області, Криму та Закарпатті розвинута виноробна промисловість.

М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м'ясом, напівфабрикатами, готовими виробами. За собівартістю виробленої продукції ця галузь посідає перше місце у харчовій промисловості.

Молочна промисловість виробляє масло, сир, молочні консерви, сухе, жирне і знежирене молоко. За собівартістю продукції у харчовій промисловості України вона посідає третє місце після м'ясної і цукрової. Підприємства, які спеціалізуються на випуску фасованого молока, сметани, вершків, розміщуються переважно у містах, а виробництво масла, сиру, консервованого молока орієнтується на сировину.

Рибна промисловість переробляє морську й океанічну рибу, а також частково — річкову. Переробка риби здійснюється на суднах-заводах, а також на рибопереробних комбінатах у великих портових містах.

Проблеми й перспективи розвитку

Харчова промисловість за останнє десятиліття була суттєво реконструйована, оновлена, досягла значної різноманітності асортименту продукції, досить високої якості багатьох її видів. Зараз важливим питанням подальшого розвитку провідних галузей є розширення зовнішнього ринку збуту продукції.

Із метою пов'язання цих проблем необхідно провести реконструкцію і технологічну модернізацію виробничих потужностей підприємств харчової і особливо машинобудування, яке випускає устаткування для харчової промисловості, сільськогосподарського машинобудування, виробничої інфраструктури.

Легка промисловість

Структура і принципи розміщення

Основними галузями легкої промисловості є текстильна (виробництво різних тканин), швейна (пошиття одягу, білизни тощо), шкіряно-взуттєва (вичинка шкіри і пошиття взуття) та хутрова '(виробництво хутра і хутрових виробів).

Основною галуззю легкої промисловості є текстильна, сировиною для якої є рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк) та штучні й синтетичні (віскозний шовк, лавсан, капрон, нейлон та ін.) волокна. Залежно від сировини у текстильній промисловості виділяють лляну, шовкову, вовняну, бавовняну, трикотажну (виробництво полотна і в'язаних виробів з натуральних і хімічних волокон та хімічних комплексних ниток) підгалузі. Шкіряно-взуттєва та хутрова галузі легкої промисловості використовують як

сировину шкури свійських і диких тварин, а також штучні шкіру та хутра.

Процес виготовлення тканини, крім первинної обробки сировини, складається з трьох стадій: прядіння, ткацтва й обробки. Після першої стадії отримують прядиво, яке утворене однією або декількома нитками. Із прядива на ткацькому виробництві виробляють різні види тканин. Обробка передбачає вибілювання, фарбування та оздоблення тканин.

Більшість галузей легкої промисловості щодо факторів розміщення мають подвійну орієнтацію. Первинна обробка, а також лляна і шовкова галузі тяжіють до сировини. Виготовлення готової продукції, бавовняних і вовняних тканин орієнтується на споживача та трудові ресурси. Тобто ці підприємства розміщуються у великих містах і особливо там, де необхідно забезпечити роботою жіноче населення (у центрах розвитку паливної, металургійної промисловості тощо).

На місцевій сировині базується в Україні виробництво лляних тканин. Найбільші льонокомбінати працюють у Рівному та Житомирі. Бавовняні комбінати на довізній сировині діють у Херсоні, Донецьку, Тернополі. Бавовняні тканини також виробляються на ряді фабрик. Шовкова промисловість розвинута в Києві (Київський та Дарницький шовкові комбінати), Черкасах.

Найбільшими центрами виробництва вовняних тканин є Чернігів, Луганськ, трикотажних виробів (білизняних, панчішно-шкарпеткових) — Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Чернівці.

Підприємства швейної промисловості розмішені практично у всіх районах і містах країни. Найвідоміші фірми і виробничі об'єднання є в Києві, Львові, Харкові.

Найпотужніші шкіряно-взуттєві підприємства діють у Харкові, Києві, Львові, Луганську, Дніпропетровську, хутрові — у Харкові та Тисмениці (Івано-Франківська обл.).

Зосередження на території країни великих промислових підприємств, особливо бавовняної промисловості, призвели як до проблем постачання сировини, що ввозиться з-за кордону, так і до надмірної концентрації жіночої робочої сили у деяких містах.

Художні промисли

Охоплюють декілька напрямків народного мистецтва (пластичний, живописний та графічний). Серед пластичного напрямку особливо розвинуте різьблення по дереву, яке раніше було поширене майже по