Економічна та соціальна географія України: зовнішні економічні зв'язки та міжнародний географічний поділ праці

План

1. Основні форми економічного співробітництва

2. Міжнародний туризм та його різновиди

3. Міжнародний географічний поділ праці та його особливості

4. Спеціалізація і кооперування, інтеграція країн світу

5. Література

Основні форми економічного співробітництва

Міжнародні економічні зв'язки (для кожної конкретної країни вони виступають як зовнішні) здійснюють у формі міжнародної торгівлі, міжнародної спеціалізації та кооперування, вкладення капіталів, обміну робочою силою, науково-технічною інформацією, послугами.

Міжнародна торгівля — одна з найдавніших форм економічних зв'язків між країнами, яка полягає у вивозі одних товарів за межі держави (експорт) та ввезенні інших із закордону (імпорт). Обсяги її, як правило, визначають зовнішньоторговим обігом, тобто сумою експорту та імпорту, виражених у грошовій формі.

Цей показник відбиває ступінь участі країни у міжнародному поділі праці. Поки що провідні позиції за цим показником утримують США, Японія, Німеччина.

У структурі міжнародного товарообігу відбуваються у наш час великі зміни. Так, частка продовольства і сировини в ньому зараз дуже знизилася. Постіндустріальні країни різко підвищили продуктивність сільськогосподарського виробництва, що зменшило їхню потребу в імпорті продовольства. Підвищення попиту на енергоносії сприяло збільшенню в міжнародній торгівлі питомої ваги мінерального палива. У цілому на сировину, продовольство та мінеральне паливо припадає майже четверта частина світового експорту.

Продукція обробної промисловості посіла провідне місце у міжнародній торгівлі — понад 3/5. Особливо важливе місце у ній належить продукції машинобудівної промисловості (47 %).

У рамках світового господарства склалося декілька основних географічних напрямків міжнародної торгівлі, кожному з яких притаманні свої специфічні особливості. Так, найбільшу за обсягами торгівлю здійснюють між собою розвинуті країни, частка яких у світовому товарообігу складає близько 40 %. Характерною рисою їхнього взаємного товарообігу є висока питома вага готових промислових виробів.

Зростає частка в міжнародній торгівлі країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

Міжнародна спеціалізація і кооперування здійснюється між підприємствами різних країн. Найхарактерніші вони для машинобудування при спільному виробництві деталей, вузлів, готової продукції.

Вкладення капіталів (інвестиції) полягає у наданні коштів або матеріальних ресурсів підприємцями однієї країни для будівництва, переобладнання господарських об'єктів іншої, створення спільних підприємств (СП).

Обмін робочою силою відбувається у результаті виїзду громадян на роботу до інших країн.

Все більшого значення у наш час набуває обмін науково-технічною інформацією, тобто найновішими досягненнями у науці, техніці, технології.

Важливу роль в економіці країн відіграють міжнародні послуги, серед яких найпоширеніші транспортні, надання фінансових кредитів, обмін туристськими групами та ін. В їх структурі поступово знижується частка транспортних послуг, а продовжує зростати частка міжнародного туризму.

Міжнародний туризм та його різновиди

Туризм — це форма активного відпочинку поза місцем постійного проживання з пізнавальними цілями, яка містить елементи спорту.

Сьогодні це — одна з найдинамічніших галузей послуг у світі. Виділяють такі види туризму: пізнавальний (екскурсійний — ознайомлення з пам'ятками природи та культури); рекреаційний — з метою оздоровлення і відпочинку; діловий — відвідування об'єктів з професійним інтересом; спортивний — участь у спортивних заходах та ін. За напрямком переміщення розрізняють внутрішній (у межах своєї держави) та міжнародний туризм. Кількість міжнародних туристів постійно зростає і на 2005 р. становила 765 млн осіб. Туризм забезпечує роботою у всіх країнах світу понад 100 млн працюючих.

Головний район міжнародного туризму — Європа, на її частку припадає майже 5,5 % усіх туристів світу. Районами туристської спеціалізації стали передусім приміські території Південної Європи. Найпривабливішими для туристів є Лазуровий берег Франції (від Тулона до Монако), узбережні території Півдня Італії, Півдня і Сходу Іспанії, Канарські острови, Мальта, узбережжя Адріатики, причорноморські береги Болгарії (Золоті Піски), Румунії, Південного узбережжя Криму.

Серед інших регіонів світу популярними зонами відпочинку є узбережжя морів і океанів, що омивають береги США, Мексики, Бразилії, Гаванські, Багамські і Бермудські острови. Відомі курортні місцевості є в Марокко, Тунісі, Єгипті, Ізраїлі, Туреччині, Таїланді, Індії, Непалі, Китаї, Японії.

Дедалі більшого значення набувають гірські території, що приваблюють своїми ландшафтами, чистим повітрям, засніженими вершинами (Альпійські хребти Швейцарії, Австрії, Франції, Італії; Карпати, Динари, Скандинавські гори, Кордильєри).

Найбільше міжнародних туристів прибуває з високорозвинутих країн Європи, особливо Німеччини, Великої Британії, США, Канади, Японії та ін.

МІЖНАРОДНИЙ ГЕОГРАФІЧНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

Міжнародний географічний поділ праці та його особливості

Міжнародний географічний поділ праці (МГПП) полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів продукції і послуг та наступному обміні ними.

Міжнародний географічний поділ праці приводить до формування галузей міжнародної спеціалізації. Наприклад, для Саудівської Аравії такою галуззю є нафтова промисловість, для Швейцарії — виробництво годинників, для Фінляндії — виробництво паперу та ін.

Для того щоб могла виникнути подібна спеціалізація, необхідні певні умови. По-перше, країна, що бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати якісь переваги (наприклад, володіти великими запасами природних ресурсів), принаймні перед частиною держав у виробництві відповідної продукції; по-друге, повинні існувати країни, що мають потребу в цій продукції; по-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу повинні бути вигідними країні-виробнику. '

Ступінь залучення будь-якої держави до міжнародного поділу праці залежить передусім від рівня розвитку її економіки. Тому індустріально розвинуті країни посідають провідні місця в сучасному міжнародному поділі праці, особливо у випуску високотехнологічної, дорогої продукції — машин і устаткування, товарів тривалого користування та ін. Країни Азії, Африки та Латинської Америки виділяються в МГПП переважно сировинною спеціалізацією. Часто вона є успадкованою з часів колоніального минулого. Національні господарства усіх країн світу сьогодні пов'язані

між собою всесвітніми економічними відносинами, що ґрунтуються на міжнародному географічному поділі та інтеграції праці.

Особливістю світової торгівлі була і залишається дуже висока її концентрація у конкретних регіонах світу. Частка двох провідних регіонів Західної Європи і Північної Америки до 1980-х рр. сумарно перевищувала 60 % всього обсягу світової торгівлі, а в останнє десятиліття частка Західної Європи й Азії вже перевищує 70%. Створення цих двох полюсів міжнародної торгівлі змінює всю економічну ситуацію у світі.

В Азії відбулися значні зрушення в зовнішній торгівлі. Безперечний її лідер у регіоні — Японія, яку швидко доганяє КНР, особливо після повернення до складу держави Гонконгу (Сянгану).

Спеціалізація і кооперування, інтеграція країн світу

Міжнародна економічна інтеграція являє собою об'єктивний процес розвитку особливо глибоких і стійких взаємозв'язків між окремими групами країн.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими чинниками:—

економічним розвитком країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;—

інтенсивним розвитком транспортно-комунікаційних мереж;—

ринковою "уніфікацією" (уподібненням) економічного розвитку;—

тенденціями демографічного розвитку;—

існуванням та необхідністю розв'язання глобальних проблем людства.

Інтеграційні процеси у світовому господарстві здійснюються на різних рівнях. На мікрорівні інтеграція виникає шляхом злиття фірм. Це може стосуватися тих, які виробляють подібні або однорідні товари, налагоджуючи за кордоном виробництво товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації (ТНК). До них входять господарські структури, що містять первинні (материнські) підприємства та їхні закордонні філії. Масовим явищем, що визначає хід економічного розвитку світу, ТНК стали у другій половині XX ст.

У теперішній час ТНК, за оцінками фахівців, контролюють від 1/5 до 1/4 частини світового ВВП, а на торгівлю між материнськими компаніями і їхніми закордонними філіями припадає 1/3 світової торгівлі.

На макрорівні (національних економік) інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Прикладами такої інтеграції є ЄС, НАФТА, ОПЕК та ін.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с.

2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с.

3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с.

4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с.

5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с.

6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с.

6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с.

7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с.

8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с.

9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с.

10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с.

11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.