Географія та основні характеристики цивілізацій стародавнього сходу

План

1. Давньоєгипетські держави

2. Держави Межиріччя

3. Мала Азія

4. Східне Середземномор'я

5. Середня Азія та Іран

6. Перші держави в Індії

7. Стародавній Китай

8. Культура давньосхідних цивілізацій

9. Від міфу до науки

10. Астрономічні знання стародавнього Єгипту й Межиріччя

Давньоєгипетські держави

Приблизно сім тисяч років тому на території сучасного Єгипту виникла одна з найдавніших держав на нашій планеті. Цьому історичному факту передувала багатовікова й маловідома для нас історія боротьби дрібних самостійних політичних утворень ("номів") за гегемонію в країні.Ця боротьба завершилася приблизно на межі V-IV тис. до н.е. об'єднанням усіх номів, яких було близько сорока, у два значні державні об'єднання: царство Верхнього Єгипту й царство Нижнього Єгипту. Зрештою, перше з них силою зброї підкорило друге, і весь Єгипет об'єднався під владою одного фараона. Історія об'єднаного Єгипту охоплює величезний період часу — більш як три тисячоліття — і за усталеною в науці традицією поділяється на великі періоди: Давнє царство, Перший перехідний період, Середнє царство, Другий перехідний період, Нове царство, Пізній час. У 332 р. до н.е. Олександр Македонський завоював Єгипет, а в ЗО р. до н.е. Єгипет увійшов як провінція до складу Римської імперії. Вищезазначені періоди поділяються, у свою чергу, на династії. Таким чином, династична ознака лежить в основі періодизації не тільки історії Єгипту, але й історії його культури.

Держави Межиріччя

Наприкінці IV тис. до н.е. шумери, або шумерійці, — племена невідомого етнічного походження, освоїли болотисту, але дуже родючу алювіальну долину рік Тигру та Євфрату, осушили болота, приборкали нерегулярні, часом катастрофічні розливи Євфрату, створивши системи штучної іригації. Саме шумери створили в Межиріччі перші міста-держави. Шумерійський період історії Межиріччя охоплює близько півтори тисячі років. Він завершується наприкінці III — на початку II тис. до н.е. так званою III династією міста Ура (20 ст. до н. е.) і династіями Ісина й Ларси — уже тільки частково шумерськими.

Із глибокої давнини сусідами шумерійців були семіти-аккадці, які в III тис. до н.е. займали північну частину нижнього Межиріччя і зазнали значного шумерського впливу. У другій половині III тис. до н.е. аккадці проникають й осідають на крайньому півдні Межиріччя. Цьому сприяє об'єднання Межиріччя у 22 ст. до н.е. під владою аккадського правителя Саргона Давнього, або Великого. Історія Межиріччя в II тис. до н.е. — це вже історія семітських народів; серед них головну роль у першій половині II тис. до н.е. відігравали вавилоняни — народ, що говорив аккадською мовою й утворився в результаті змішування шумерійців з аккадцями. На цей час шумерська мова стала вже мертвою і у вавилонській культурі відігравала приблизно таку ж роль, що і латинь в епоху середньовіччя: її вивчали в школах, нею записували багато текстів, це була мова науки й літератури. Найбільшого розквіту Вавилон досягнув за правління шостого царя І вавилонської династії Хам му pan і (1792-1750 pp. до н.е.), але вже за правління останніх царів цієї династії Вавилон, зазнавши навали гірських племен, занепав більш як на п'ятсот років.

Ассирія з'являється на історичній арені приблизно в XIII ст. до н.е., а наприкінці IX—VII ст. до н.е. стає могутньою державою Передньої Азії і підкоряє все Межиріччя, поширюючи свій вплив на Малу Азію, Середземне море і якийсь час навіть на Єгипет.

Останні сторінки історії Межиріччя знову пов'язані з Вавилоном. Наприкінці VII ст. до н.е. вавилоняни разом із сусідами — мідійцями — завдали Ассирії нищівної поразки, після якої та не змогла вже відродитися. Ще близько ста років проіснувало Нововавилонське царство, поки в 538 р. до н.е. не було знищене навалою перських військ.

Мала Азія

Півострів Мала Азія являє собою суху улоговину, оточену горами: з півдня — Таврським, аз півночі — Понтійським хребтами. На сході обидві гірські гряди, по той бік долини верхнього Євфрату, що тече з півночі на південь, переходять у порізане замкнутими долинами Вірменське нагір'я (Східну Анатолію). Півострів має ще одну назву — Анатолія. Це азіатська частина сучасної Туреччини, один з найдавніших у світі осередків землеробства й скотарства. Мала Азія була сполучною ланкою, своєрідним мостом, що з'єднував Близький Схід з Егейським морем і Ватіканським півостровом. Особливо важливу роль у цих зв'язках відігравало місто Троя в протоці Дарданелли на шляху з Егейського моря (частини Середземного) в Чорне.

Ще в III тис. до н.е. на території східної частини Малої Азії виникло кілька політичних утворень — міст-держав — об'єднаних пізніше під верховенством міста-держави Куссари. Куссарське царство було наймогутнішим політичним об'єднанням, що існувало в Центральній Малій Азії до утворення Хеттської держави. За правління останнього царя Анітти індоєвропейські неситські племена поширилися по всій території Центральної Анатолії, де до того часу проживали хатти.

У результаті злиття індоєвропейців з аборигенними хаттськими племенами до середини 18 ст. до н.е. у Центральній Малій Азії утворилася могутня Хеттська держава, що повністю сприйняла багаті культурні традиції хаттів. Історія цієї держави поділяється на три головні періоди: давній (1650-1500 pp. до н.е.), середній і новий (1400-1200 рр.дон:е.).

У кінці ХНІ ст до н.е. Хеттське царство було охоплене внутрішньодержавною кризою. Нескінченні військові походи значно ослабили економіку країни, зруйнувавши багато галузей господарства. Крім усіх вищезазначених труднощів, ситуація ускладнилася через вторгнення в Малу Азію племен Егейського моря, які у єгипетських джерелах дістали назву "народів моря". Близько 1200 р. до н.е. грізне царство Хатти назавжди зникло разом зі своєю столицею Хаттусою. Східну Малу Азію було спустошено на триста-чотириста найближчих років. Приблизно в той же час у результаті війни з ахейцями загинула й знаменита Троя, яка поєднувала цивілізації Малої Азії і Балкан-ського півострова.

Східне Середземномор'я

Ця назва об'єднує три історичні області (III-11 тис. до н.е.): Сирію, Фінікію і Палестину. У природному відношенні вони не становили якесь цілісне й однорідне утворення: тут зустрічалися і пустелі, і родючі низовини, і нагір'я, і вічнозелена рослинність, і болота, і засніжені гори. Однак тут не було великих річок з повноводними розливами, щоб створити потужну іригаційну систему. Така система могла 6 стати основою для державотворення із сильною центральною владою.

Власне, давня Палестина — країна природних контрастів: на захід від річки Йордан простягаються нагір'я, а подекуди зустрічаються оазиси й родючі долини; родюча низовина тягнеться також уздовж Середземного моря. А на півночі підносяться вершини гір, нерідко вкриті снігом. Зайордання відділялося від іншої частини Палестини глибокою, зарослою вологим лісом і хащами папірусу западиною річки Йордан та солоним Мертвим морем. Фінікія була відгороджена від інших частин Передньої Азії високим гірським хребтом Лівану, де росли кедрові та інші ліси, а вище лежали альпійські луки й засніжені вершини. Схили Лівану, обернені до моря, вкривала вічнозелена середземноморська рослинність. Вологі морські вітри, що приносили дощі, зволожували підніжжя Лівану, тому штучне зрошення тут було непотрібне.

Сирія розташована на схід від Лівану. З півдня на північ її розділяє долина, що лежить між Ліваном та Антиліваном. У південній частині долини, прориваючись до моря, тече річка Літані, а в північній — річка Оронт. Північна Сирія простягається від Середземного моря до гір Малоазійського Тавру, до переправ через Євфрат. Гирло Оронта відкриває широкий доступ вітрам із Середземного моря вглиб цієї горбистої країни. Тому місцевість тут досить родюча.

Середня Азія та Іран

Іранське нагір'я, тобто землі на захід від Індостанського півострова, де розташувалися сучасні Іран та Афганістан, у найдавніші часи заселяли еламіти, споріднені за мовою з дравідами. У північних і західних областях нагір'я проживали, ймовірно, племена, мова яких була близькою до групи сучасних кавказьких мов. У першій половині III тис. до н.е. в південно-західному секторі сучасного Ірану, на спекотній рівнині, утвореній відкладами річок Карун і Керхе, виникли міста-держави (або нові держави), очевидно, на зразок тих, що існували в Шумері. Наймогутнішим серед них було місто Сузи. На західних схилах Іранського нагір'я наприкінці III тис. до н.е. виникають добре укріплені міста, що стали пізніше ядрами утворення дрібних гірських держав. Великі, але поки що не укріплені селища землеробів існували в той час і в південній частині нинішньої Туркменії. До середини III тис. до н.е. на південному заході Середньої Азії, у долинах Мургаба й Зеравшану, на території Афганістану виникли великі поселення, що мали площу в десятки гектарів, із забудовою міського типу. Очевидно, у II тис. до н.е. навколо них було споруджено й міські стіни. Однак в епоху бронзи процес утворення класового суспільства, який розпочався по всьому Іранському нагір'ю (в Ірані й Афганістані), а також у Південній Туркменії, так і не знайшовши завершення, змінився на період занепаду.