рушійна сила зосереджена в кожній планеті, і в далеких планет вона чомусь менша, ніж у планет, розміщених ближче (так вважав Т. Брате); друге — рушійна сила є єдиною для всієї системи й зосереджена в її центрі — у Сонці, що діє сильніше на планети, розміщені ближче, й слабше на віддалені планети. Кеплер зупинився на другому поясненні, оскільки ця ідея краще пояснювала перші два закони руху планет. Через десять років після опублікування двох перших законів Кеплер встановив третій закон; він тепер був твердо переконаний, що рухом планет керує саме Сонце.
Таким чином, Кеплер уперше порушив питання про фізичну природу й точний математичний закон дії сили, що рухає планети. Дію Сонця на планети Кеплер порівнював з дією магніту. Таке порівняння було цілком у дусі часу, адже тоді весь науковий світ захоплювався магнітними явищами.
Яким би великим не було значення відкриттів Кеплера для небесної механіки й класичної механіки в цілому, йому, однак, так і не вдалося встановити динамічні принципи, які б раціонально пояснювали рух планет. Розглянуті теоретичні побудови Кеплера є суто кінематичними. І хоч ці пояснення не повністю задовольняли вимоги пізнання, історичне значення пошуків Кеплера надзвичайно велике, тому що перші спроби динамічного пояснення руху планет стали разом з тим першим кроком до створення справжньої небесної механіки. Що ж стосується кінематичних досліджень не пов'язаних з астрономією, то майже всі вони тією чи іншою мірою стосуються динамічних проблем.
Список використаної літератури
1. Абачиеп С. К. Концепции современного естествознания (в 2-х частях). Балашиха. - 1988. - I ч.: 150 с, II ч.: 190 с.
2. Ампер А. Электродинамика. М.: ИЛ. — 1954. — 369 с.
3. Античная цивилизация. — М.: Наука. — 1973. — 269 с.