Еволюційні ідеї, концепції та гіпотези в додарвінівський період

Наукову теорію еволюції запропонував у середині XIX століття великий англійський натураліст Чарльз Дарвін. Слід зазначити, що ця теорія виникла не на порожньому місці. їй передував тривалий період нагромадження конкретних знань і розвитку наукової думки.

Матеріалістичні уявлення мислителів стародавнього світу про природу

Ідея еволюції, у свою чергу, безпосередньо пов'язана з уявленнями про єдність природи й загальність руху, які вперше з'являються у творах мислителів Стародавнього Сходу (Єгипет, Індія, Китай) наприкінці II — на початку І тис. до н.е. Згодом вони формулюються більш окреслено у філософських школах матеріалістичного напрямку Стародавньої Греції (VII-VI ст. до и. е.). Відповідно до уявлень античних філософів, увесь навколишній матеріальний світ виник з "першоматерії" (природне походження), основу якої складали первинні субстанції: вогонь, повітря, вода й земля, здатні до взаємоперетворення (єдність природи)- Істотним доповненням до уявлень про єдність матеріального світу стало атомістичне вчення Левкіппа й Демокріта (V-IV ст. до н.е.).

Ідея єдності природи набуває свого справжнього значення в її зв'язках із фактами різноманітності органічного й неорганічного світу, тому що якщо природа єдина за своїм походженням і в той же час відрізняється різноманітністю, то останнє можна розуміти як наслідок перетворень первісної матерії. Розглядаючи живе як частину матерії і вважаючи, що вся різноманітність природи походить з одних "начал", античні філософи дійшли висновку про те, що все живе виникло колись шляхом перетворення єдиної "першоматерії". Звідси природно випливає ідея розвитку, що базується на уявленнях про загальність руху.

Загальність руху (розвитку) визнавали практично всі основні філософські напрямки давнини як невід'ємну властивість матерії. Згодом ці уявлення трансформувалися в ідею історичного розвитку живої матерії, тобто в ідею еволюції. У свою чергу, визнання ідеї розвитку поставило проблему причинності розвитку.

Матеріалістичне трактування причин розвитку (руху) виражалося у визнанні того, що причини розвитку всіх тіл живої і неживої природи пов'язані із їх внутрішньою природою. Найбільш загальну причину розвитку античний філософ Геракліт Ефеський (VI ст. до н.е.) вбачав у єдності й боротьбі суперечливих начал.

Підбиваючи підсумок, варто підкреслити, що саме на розумінні причинності розвитку і сформувалися згодом уявлення про причини (механізми) історичного розвитку живої природи, тобто уявлення про чинники еволюції.

Середньовіччя й епоха Відродження

Картина світу. Після майже двохтисячорічного розвитку знань у стародавньому світі Європа в VI-XIV століттях переживає "похмуру епоху" середньовіччя. Насильницьке впровадження віри в науку перетворює останню на придаток релігії. У такій обстановці природничо-наукові знання накопичувалися вкрай повільно.

До середини XV століття в Європі внаслідок розкладання феодалізму й зародження капіталістичних відносин виникають сприятливі умови для розвитку природознавства. Сучасна історія природознавства і починається, власне кажучи, із другої половини XV століття — з початку епохи Відродження, яка стала великим поворотом у розвитку людської думки.

Починаючи з епохи Відродження (друга половина XV ст.), до середини XVIII століття природознавство накопичило величезний фактичний матеріал і тому за обсягом своїх знань високо піднялося над рівнем давньогрецької науки. Однак інтерпретація зібраного матеріалу несла на собі відбиток світогляду середньовіччя. Стихійно-діалектичні погляди, які панували у філософії до початку нашої ери, змінилися на метафізичний світогляд (грец. "фізис" — природа, "мета" — над), сутність якого зводилася до таких постулатів:

а) навколишній світ, у якому ми живемо, створив Бог;

б) із того часу, як живі організми були створені Творцем, вони не змінюються; тому видів стільки, скільки їх створив Бог;

в) доцільність (пристосованість) живих істот споконвічна.

Тому цей період (друга половина XV — середина XVIII ст.) увійшов в історію науки під назвою метафізичного. Домінуючими вченнями цього періоду були:

а) теологія — учення, спрямоване на наукове обґрунтування ідеї Бога;

б) креаціонізм — учення про незмінюваність видів живих істот;

в) телеологія — уявлення про споконвічну доцільність.

Таким чином, офіційна наука змирилася з релігією і слідом за нею визнала Творця, відповідального за виникнення природи й існуючий у ній порядок.

Розвиток біології в XVI—XVIII століттях

У цей період у біології накопичується величезний описовий матеріал. З'являються перші багатотомні описи тваринного й рослинного світу. Зростаючий об'єм знань потребував систематизації й узагальнення. Перші системи цього періоду були штучними, оскільки основою їх побудови були угруповання рослин і тварин, об'єднані на підставі небагатьох і довільно (суб'єктивно) дібраних ознак подібності й відмінностей між ними. '

Вінцем штучних систем минулого була система, яку запропонував великий шведський натураліст Карл Лінней (1707-1778). Він виконав величезну роботу із систематизації рослин і тварин, результати якої виклав у працях: "Система природи" і "Філософія ботаніки". На основі подібності за одним-двома найбільш помітними ознаками він класифікував організми на види, роди, родини й класи. Одна з найбільших заслуг К. Ліннея - введення бінарної номенклатури (системи подвійних латинських назв - рід і вид, наприклад: Ribes rubrum — смородина червона). Лінней припускав природне виникнення різновидів, але був переконаний у тому, що "видів стільки, скільки різних форм створила предвіковічна сутність". Лінней розглядав вид як стабільний реально існуючий елемент у природі; але так як він вірив у біблійну легенду про створений видів, то стояв на позиціях креаціонізму й вважав, що види не змінюються. Однак під тиском спостережень за природою в останні роки життя К. Лінней визнав, що види можуть виникати шляхом схрещування або навіть у деяких випадках — у результаті дії змін середовища, тобто без участі божественної сили. Він одним із перших звернув увагу на дивну подібність людини і людиноподібних мавп, об'єднавши їх в одне сімейство — ряд приматів.

Незважаючи на штучність класифікації, яку запропонував К. Лінней, система рослин і тварин об'єктивно сприяла формуванню еволюційної ідеї, оскільки об'єднання видів у таксономічні підрозділи (рід, клас і т.д.) здійснювалося за принципом "подібності в будові", що найчастіше пов'язано з філогенетичною, тобто еволюційною, спорідненістю.

Протягом розглянутого періоду розвиваються й інші галузі природознавства. У XVI столітті після зняття заборони на розтин трупів людей великих успіхів досягла анатомія. Створення мікроскопа розширило можливості дослідження живих істот: вивчалися клітинна будова рослин і тварин, світ мікроорганізмів. Застосування мікроскопічної техніки сприяло також розвитку ембріології.

Знання, накопичені в різних галузях природничих наук, сприяли поступовому формуванню матеріалістичного розуміння природи й законів її розвитку.

Розвиток еволюційних поглядів у другій половині XVIII — першій половині XIX століть

Розвиток природознавства в другій половині XVIII століття пов'язаний із формуванням уявлень про природне виникнення світу, загальну мінливість матерії і властивий їй внутрішній рух. Ці уявлення розвивали як філософи, так і натуралісти.

Серед найбільш відомих авторів розглянутого періоду, які розвивали у своїх працях ідеї еволюції, слід назвати французького натураліста Ж. Бюффона (1707-1788), англійського натураліста, лікаря, поета і філософа Еразма Дарвіна (1731 -1802) — діда Чарльза Дарвіна, російського вченого-енциклопедиста М. Ломоносова (1711-1765), петербурзького академіка К. Вольфа (1734-1794) й ін.

Але найяскравішою фігурою розглянутого періоду є французький натураліст Жан Батіст Ламарк — автор першої цілісної концепції еволюції, яка відобразила рівень розвитку біологічних наук і філософської думки XVIII — першої половини XIXст.

Концепція еволюції Ж.Б. Ламарка (1744-1829). Свої еволюційні ідеї найбільш повно Ж. Б. Ламарк виклав у праці "Філософія зоології", яку було опубліковано в 1809 р.

В основі еволюційної концепції Ж. Б. Ламарка лежать його природничонаукові уявлення й філософські погляди.

Природничожукові уявлення Ж. Б. Ламарка сформувалися в результаті виконаної ним величезної роботи в галузі систематики рослинного й тваринного світу. Ж. Б. Ла-марку належить одна з перших спроб створення природної системи живої природи.

Проаналізувавши практику вчених-ботаніків і зоологів, а також спираючись на свої власні ботанічні й зоологічні дослідження, Ламарк наводить докази існування явища змінюваності видів. Одним із таких доказів е наявність "сумнівних видів", щодо визначення яких систематики відчувають труднощі. Останнє є результатом того, що між видами існують поступові переходи. Наявність цих переходів доводить, що види перебувають у постійному русі, тобто поступово змінюються, перетворюючись на інші види. Зрештою, Ж. Б. Ламарк дійшов висновку, що всі живі форми — рослини й тварини — справжні витвори природи, тобто вони не існували споконвіку, а виникли в певний час.

Філософські уявлення Ламарка базувалися на широко розповсюдженій у той час філософії деїзму (від лат. deus — Бог). Філософи-деїсти відводили Богу роль "першо-поштовху". Згідно із цими уявленнями, Бог створив матерію і вдихнув у неї "порядок речей", тобто закони, за якими вона повинна розвиватися. Такі погляди і визначили сутність теоретичних побудов Ламарка, які справили великий вплив на розвиток біології як позитивними, так і негативними сторонами його вчення.

Основний зміст концепції еволюції Ж. Б. Ламарка. Основним змістом цієї концепції є уявлення про напрямок і рушійні сили еволюції.

Ламарк виділяє два основних напрямки еволюції: градацію і пристосувальну диференціацію видів.

1) Градація — східчасте підвищення рівня організації. Пояснюючи суть цього напрямку, Ламарк підкреслює,