На наступному історичному етапі розвитку товарообміну з усієї маси товарів виділяється один, який стає загальним еквівалентом, тобто через нього виражається вартість всіх інших товарів. Коли роль загального еквівалента закріплюється за яким-небудь товаром, що витіснив інші, то такий товар стає грошима. Найчастіше в ролі грошей виступають дорогоцінні метали.

Поступово на зміну первісному типу безпосереднього спілкування приходять нові типи спілкування, нові спеціальні відносини — ті, котрі притаманні цивілізації. Підґрунтям цивілізації є здатність людини подумки співвідносити безпосередні умови своєї діяльності й спілкування з такими ж умовами інших людей, що мають місце в будь-який час і будь-де. З появою такої здатності формується новий тип єдності людей, що поєднує осіб не тільки не знайомих, але навіть таких, що не знаходилися (і не могли знаходитися) в один час в одному місці. Інакше кажучи, людина, перш ніж стати цивілізованою, повинна була навчитися спілкуватися не просто з іншими, чужими їй людьми, але й вільно почувати себе в ситуації спілкування з уявним партнером, з його знако-символічними, образними проявами. Знак речі, її образ і сама річ повинні були розмежуватися настільки, щоб їх сприймали як окремі сутності, хоч і пов'язані між собою. У даному випадку історичним критерієм найбільш розвинутих станів є грошовий товарообмін. А оскільки в грошовому товарообміні завжди присутня ситуація ризику, то свідомість повинна не тільки проектувати майбутнє, але й бути здатною досить ефективно блокувати емоційно-афективне регулювання мотиваційних станів. Інакше кажучи, тут не тільки мстив визначає мету, але й мета, можливості її реалізації впливають на мотиваційну сферу. Таким чином розвивається самосвідомість.

Поділ праці

Необхідною передумовою становлення цивілізації є розвиток форм поділу праці. Поділ праці полягає, по-перше, у поділі трудового процесу на окремі операції (технологічний поділ праці) і, по-друге, у закріпленні певних видів діяльності за окремими особами або групами людей (природний і суспільний поділ праці).

Перший по-справжньому важливий поділ праці виростав не з будь-якої форми міжобщинного обміну, а з тієї, яка була історично перспективною, сприяла розвитку товарного обміну, максимально стимулювала економічні інтереси виробників, підтримувала максимально можливе (у тих умовах) зростання продуктивних сил і продуктивності праці, Сприяла появі регулярного (і зростаючого) стійкого надлишкового продукту. Такі умови задовольняв міжобщинний поділ праці, що виявився у виокремленні хліборобсько-скотарських племен із племен, які займалися полюванням, збиральництвом, рибальством і були здебільшого кочівниками.

Наступні великі суспільні поділи праці виявилися у відокремленні від землеробства кочового скотарства, а потім і ремесла. Відокремлення ремесла від землеробства тісно пов'язане з відокремленням фізичної праці від розумової, що було найважливішою умовою становлення міста, відокремлення міста від села.

Найдавніше місто виникло не просто як поселення ремісників на перехресті торговельних шляхів, а як зосередження всіх форм людської активності, що існували в цю епоху, як місце концентрації цивілізовано прогресивних форм діяльності й спілкування, що вимагають абстрактної і динамічної свідомості. Саме така свідомість була властива ремісникам і купцям, які пізніше виділилися з їх середовища.

Ремісницьке виробництво має ряд принципово нових рис, які дають йому право на особливу роль порівняно з попередніми типами виробництва. Ремесло задовольняє не стільки біологічні, скільки соціально-культурні потреби людини. Продуктивність ремісницького виробництва не залежить жорстко від природних факторів, а багато в чому визначається виробничими навичками, професіоналізмом, знаннями самого виробника. У ремісницькому виробництві безпосередньо взаємодіють два природні об'єкти — предмет праці й засоби праці, а в результаті взаємодії обов'язково проявляються об'єктивні (незалежні від суб'єкта) характеристики цих предметів.

На ранніх етапах товарообмін відбувався між самими виробниками й покупцями. Але такий обмін був малоефективний. Він стримував розвиток ремісницького виробництва, оскільки виробник багато часу витрачав на реалізацію свого товару. Поступово із середовища ремісників і їхніх родин виділилася група осіб, які безпосередньо забезпечували реалізацію, обмін товарів, — це були купці, торговці. Наприкінці IV—III тис. до н.е. в Месопотамії вже сформувався купецький стан. Зародившись у перед класовому суспільстві, торгівля інтенсивно розвивалася в умовах класового суспільства, в умовах цивілізації, сприяючи становленню міжнародних економічних зв'язків.

Розвиток духовної культури

Неолітична революція спричинила, у кінцевому підсумку, кардинальні перетворення у сфері духовної культури, у суспільній свідомості. Міфологія не могла забезпечити задовільне орієнтування людини в нових формах виробничої діяльності й у нових соціальних зв'язках. Як відповідь на суспільні потреби на зміну первісній міфологічній свідомості прийшов новий історичний тип свідомості, новий тип духовної культури. Виникнення суспільного поділу праці мало надзвичайно глибокі наслідки для становлення людської індивідуальності, розвитку духовного світу особистості. У способі життя поступово виділяються дві сфери: особистої, повсякденної, побутової життєдіяльності з відповідною свідомістю, що обслуговує структури повсякденності, і продуктивної, трудової життєдіяльності, зумовленої суспільними умовами праці, якій відповідала раціоналістично орієнтована свідомість.

Внутрішній світ людини значно ускладнився за рахунок остаточного закріплення розбіжностей між соціальними й особистими, сімейно-побутовими інтересами, уявленнями, оцінками, знаннями й т.п. Ускладнилася як система мотивів, так і її зв'язки, з одного боку, зі сферою усвідомлення й досягнення мети, а з іншого боку — зі сферою потреб. З'явилися умови для виникнення глибокого внутрішнього конфлікту, виявлення підвищеної духовної напруженості, драматизму у внутрішньому світі особистості. Саме тому цивілізованість завжди драматична. А головний сюжет "драми цивілізації" — це боротьба між соціальним та особистісно мотивованим у внутрішньому світі людини, що виступає, як правило, в іпостасі боротьби добра і зла; відбувається соціально-класова поляризація суспільної свідомості, формується ідеологія і психо^ логія класового поділу суспільства: єдина, цілісна, синкретична первісна міфологічна свідомість диференціюється на відносно самостійні форми суспільної свідомості (основні компоненти духовної культури) — релігію, мораль, мистецтво, філософію, політичну ідеологію, правосвідомість і, нарешті, науку. Ціннісні форми свідомості (мораль, релігія і т.п.) формувалися спочатку більш інтенсивно в порівнянні з формами раціональної свідомості — наукою і філософією.

Становлення писемності

Найбільшим культурним досягненням, що утвердилося на рубежі первісного й класового суспільства, є упорядкована писемність.

Вихідні відомості

Згідно з найбільш розповсюдженим у наш час визначенням, письмо — додатковий щодо звукової мови засіб спілкування або засіб закріплення мовної інформації за допомогою нарисних знаків або зображень (В. О. Істрін); "знакова система фіксації мови, що дозволяє за допомогою нарисних знаків (графічних елементів) передавати мовну інформацію на відстань і закріплювати її в часі" (І. М. Дяконов); система взаємної комунікації людей за допомогою умовно застосовуваних видимих знаків (І. Гельб).

Зважаючи на широке трактування поняття письма, украй важко виявити його первісні витоки у відомих у наш час масивах первісної символіки (до речі, що також не має ще й досі загальноприйнятої класифікації), специфічні передумови його генезису залишаються досить невизначеними. Так, серед писемних засобів передачі повідомлень часто згадується так зване "предметне письмо". Цим розпливчастим терміном позначаються дуже різнорідні явища: від купи листя, залишеної мисливцем на стежці з метою орієнтування для тих, хто йде слідом, до різноманітної символіки відносин між ворогуючими сторонами. Серед інших видів зорової символіки до вирішення подібних завдань наближалися перехідні від предметних до образотворчих засоби закріплення й передачі інформації. Наприклад, в Африці плем'я йоруба певним числом і взаємним розташуванням раковин каурі фіксувало й передавало відомості про взаємини людей, у т.ч. про стосунки між кредитором і боржником.

Вирішальне значення для створення специфічних передумов становлення писемності мала поява й розвиток образотворчої діяльності, що використовувала пластику форм, кольори й, найголовніше, — графіку.

У кінцевому підсумку, серед різних концепцій становлення писемності можна виділити три основні чинники, що визначають специфіку цього процесу: виділення графічної символіки серед інших форм первісних комунікацій, вироблення стабільних графічних засобів для передачі загального змісту повідомлень, створення стійкої системи графічних знаків для передавання мовної інформації.

Розвиток піктографії

Використання малюнків з метою фіксування й передавання інформації сягає корінням у часи розквіту первісного суспільства. Зачатки піктографії ("рисункового письма") більшість фахівців пов'язують з мистецтвом палеоліту, вбачаючи в його художньо-естетичних і пізнавальних функціях елементи комунікативно-меморіального призначення окремих творів.

На відміну від первісного мистецтва виконання малюнків як піктограми не має на меті створення конкретних художніх образів. Тому піктографічні малюнки порівняно легко стають схематичними, а потім і умовними зображеннями, не втрачаючи при цьому основного змісту переданої з їх допомогою інформації.

Згодом за кожним малюнком закріплювався строго визначений зміст, тобто зображення ставало однозначним; вироблявся єдиний спосіб накреслення малюнка в межах того фонду піктографічних позначень, якими користувалося плем'я.

Поряд із процесами спрощення, схематизації окремих малюнків, наближення їх як за формою, так і за функціями до перехідних "рисунково-знакових" елементів письма, що зароджувалося, відбувалося певне ускладнення в композиційних побудовах піктографічних повідомлень. Цьому сприяло поступове введення в зображувальний арсенал піктограм деяких типів