Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Грошові системи та основні види грошей в процесі їх еволюції

План

1. Суть та структура грошових систем. 

2. Основні види грошей у процесі еволюції. 

3. Література

Суть та структура грошових систем.

Грошові системи виникають із зародженням капіталістичного способу виробництва.

Грошова система — форма організації грошового обігу в процесі взаємодії її основних елементів, цілісність якій надає закріплення у національному законодавстві та державне регулювання такого обігу.

Сформувалася грошова система в XVI—XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше. З появою капіталістичного способу виробництва (який супроводжується перетворенням натурального господарства на грошове, набуттям товарним виробництвом всезагального характеру тощо) виникла об'єктивна необхідність в уніфікації форм грошового обігу і централізації емісії грошей. Це було потрібно для подолання свавілля феодалів у визначенні цінності монет, ліквідації децентралізації у монетній справі та ін.

Розвиток грошової системи поділяють на два етапи:

1) загальний еквівалент безпосередньо перебуває в обігу і виконує функції грошей;

2) роль золота як загального еквівалента знижується, а згодом воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

Грошову систему утворюють:

а) грошова одиниця країни (американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін. — у світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць);

б) масштаб цін;

в) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску і обігу (випуск, вилучення та ін.);

г) регламентація безготівкового обігу;

ґ) порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державою валютний курс;

д) державне регулювання грошового обігу.

Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, при якому такий грошовий товар виконує всі функції грошей, та паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

Системи металевого обігу бувають біметалевими і монометалевими. За біметалевої грошової системи за двома металами (золотом і сріблом) законодавчо закріплена роль загального еквівалента, а за монометалевої грошової системи — за одним металом (золотом або сріблом). У другій половині XIX ст. утвердилася система золотого мономонеталізму. На початку XIX ст. цінове співвідношення між золотом і сріблом становило 1:16, а наприкінці століття — 1:33. Виокремлюють чотири різновиди золотого мономонеталізму:

1) золотомонетний стандарт, для якого були властиві обіг золотих монет, виконання золотом всіх функцій грошей, вільна чеканка золотих монет з фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозлитковий стандарт, при якому банкноти розмінювалися на золото лише при поданні суми, встановленої законом (в Англії 1700 ф. ст. за злиток золота вагою 12 кг, у Франції — 215 тис. франків);

3) золотодевізний стандарт — коли банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Ця форма була впроваджена у 30-ти країнах. За другого і третього різновиду золотого мономонеталізму монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобів обігу і платежу. Під час кризи 1929—1933 рр. ці три різновиди золотого монометалізму були ліквідовані і лише у 6 країнах зберігалися до 1936 р.;

4) золотодоларовий стандарт, при якому розмін банкнот на золото здійснювався у всіх країнах, а обмін доларів на золото — лише для урядів та центральних банків країн-членів МВФ. У 1971 р. його було припинено.

Сучасна грошова система ґрунтується на поєднанні кредитних і паперових грошей.

Основні види грошей у процесі еволюції.

До таких видів грошей відносять: повноцінні монети (золоті або срібні); неповноцінні монети; паперові гроші (казначейські білети); кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).

Повноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких в основному збігається з вартістю металу, що в них міститься, і які виконують всі функції грошей.

Вони підлягали вільній чеканці, тобто кожна особа мала право (безкоштовно або за невелику плату) обміняти на монетному дворі злитки золота на монети. Щоб надати міцності золотим монетам, їх чеканили з домішками інших металів.

Для обслуговування роздрібного товарообігу у багатьох країнах і нині практикується чеканка неповноцінних (білонних) монет з міді, алюмінію, нікелю, цинку і різних сплавів, що належать державі.

Неповноцінні гроші (монети) — гроші, номінальна вартість яких перевищує вартість металу, що в них міститься, і затрати на чеканку.

Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі отримання монетного доходу — різниці між номінальною вартістю металу, затратами на чеканку і його ринковою ціною.

Найважливішими видами сучасних грошей є паперові й кредитні гроші. Поява паперових грошей зумовлена зростанням суперечностей металевого обігу, зокрема відставанням видобутку коштовних металів від зростаючих потреб у засобах обігу, дороговизною металевого обігу тощо.

Паперові гроші — наділені примусовим курсом грошові знаки або символи повноцінних грошей, випущені для витрат держави.

Запровадження паперових грошей зумовлене миттєвим характером функціонування грошей як засобу обігу, їх ідеальною роллю при виконанні функції міри вартості, зношуванням монет та їх функціонуванням як повноцінних, випуском державою неповноцінних грошей та ін.

Випуск перших паперових грошей супроводжувався зростанням спекуляції, незадоволенням населення, переходом до натурального обміну тощо. Так, у XX ст. емісія паперових грошей набула величезних розмірів у багатьох країнах — їхня кількість зросла більш ніж у 10 разів. Намагаючись стримати їх знецінення, уряди встановлювали державний контроль за цінами, запроваджували карткову систему розподілу предметів споживання, розширювали масштаби державної власності та ін. Під час Другої світової війни випуск цих грошей у деяких країнах зменшився (приблизно в 5 разів у Франції, Німеччині, майже у 7 разів в СРСР, у 2,3 рази у Великобританії, в Італії, Японії — приблизно у 20 разів).

Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на їх виготовлення незначні. Тому вони набувають представницької вартості лише в процесі обігу та законодавчого встановлення державою їх примусового курсу. За золотого стандарту представницька вартість паперових грошей визначалася вартістю тієї кількості благородних металів, яку вони заміщували в обігу.

Кредитні гроші виникли на основі металевого обігу, будучи спочатку знаком золота, символом кредиту. З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками вони стають засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу.

Кредитні гроші — найпоширеніша форма грошей, яка будучи знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента і забезпечує встановлення економічних зв'язків між суб'єктами національної економічної системи та різних систем.

Векселі, банкноти і чеки були додатковим елементом платіжно-розрахункового механізму при капіталізмі в XVI—XIX ст., оскільки його основу становили повноцінні гроші. Продаж товару у кредит означає відстрочку плати за нього (гроші виконують функцію міри вартості). Засобом обігу в таких відносинах є вексель (нім. Wechsel — зміна) — боргове зобов'язання, здатне до настання строку платежу виконувати роль грошей (функцію обігу і засобу платежу). Комерційна угода, за якою видане таке грошове зобов'язання, у векселі не зазначається. Однак вексель ще не може слугувати загальним засобом вираження затраченої на виробництво товарів суспільно необхідної праці, оскільки виражає відносини між окремими товаровиробниками і межі його обігу дуже вузькі (кредит надається лише тим виробникам, платоспроможність яких не викликає сумнівів).

Вексель обслуговує функціонування промислового і товарного капіталу (оптової та роздрібної ланок) і через банківський переоблік може бути перетворений на банкноту.

Поглиблення суспільного поділу праці і розширення товарних відносин передбачає, що кредит може бути наданий будь-якій особі. У цьому процесі беруть участь банки, які скуповують звичайні векселі і розплачуються банківськими векселями — банкнотами (англ. bank-note — банківський знак) або банківськими білетами, тобто кредитними грошима. їх забезпеченням були нагромаджені банками векселі і золото, що надавало банківським білетам стійкості і надійності. Банківські білети використовувались також для переводу грошових капіталів з однієї країни в іншу, для здійснення платежів між ними. Спочатку це робили будь-які банки, але їх банкрутства, знецінення випущених ними банківських білетів поступово зумовили зосередження випуску банкнот лише в центральних банках.

Почався поступовий процес перетворення банківських білетів у національні гроші. Так, Центральний банк Англії виник у 1694 p., а випущені ним банківські білети набули сили платіжного законного засобу (національних грошей) лише в 1833 р.

Банківське законодавство регулювало випуск і обіг банківських білетів. В окремих країнах (США, Німеччині, Росії) законодавчо встановлювалась мінімальна частка золотого забезпечення банківських білетів, в інших (наприклад, Англії) — 100 % забезпечення золотом. Це зумовлювалося тим, що жодне вексельне забезпечення не могло гарантувати стабільність банківських білетів, оскільки в обігу завжди перебував надлишок векселів (не тільки комерційних, а й казначейських). При подвійному забезпеченні (вексельному і золотому) надлишкові банківські білети повертались в банк через їх обмін на золото. За такого обміну банкноти використовувалися не тільки в сфері оптового обігу між функціонуючими підприємцями, а й при виплаті заробітної плати і як засіб обігу у роздрібному товарообігу.

Стовідсоткове золоте забезпечення мало і певні недоліки: емісійна діяльність центрального банку залежала від розмірів офіційних золотих запасів, що позбавляло банківську емісію еластичності, спричиняло недостачу у засобах обігу та платежу. Тому банкноти забезпечувались золотом частково. Після Першої світової війни обмін їх на золото припинився, а забезпечувалися банкноти за


Сторінки: 1 2