Становлення банківських білетів як платіжного законного засобу (національних грошей) створило передумови для використання їх на покриття витрат держави, для перетворення в державні паперові гроші з примусовим курсом. Сучасні банківські білети займають проміжне становище між кредитними грошима (класичними банкнотами) і паперовими. їх тяжіння до кредитних грошей зумовлене тим, що емісія банківських білетів здійснюється на основі кредитних операцій (в порядку обліку векселів або при здійсненні кредитної політики емісійними банками). Наближеність банківських білетів до паперових грошей зумовлена тим, що їх емісія недостатньо пов'язана з процесом відтворення, забезпечення здійснюється державними цінними паперами, а внаслідок зростання державного боргу в обігу перебуває надмірна кількість банківських білетів. На банкноти припадає до 95% готівки, що знаходиться в обігу, але в грошовій масі (обчисленій по агрегату М1 — як сума готівки і депозитних грошей) їх частка у розвинутих країнах становить від 8 до 15%.

За допомогою чека (англ. check) — знаряддя банківського кредиту — відбуваються розрахунки з кінцевим споживачем. Обладнання, сировину один підприємець купує в іншого переважно в кредит. Значна частина товарів реалізується через споживчий кредит: за рахунок короткострокових кредитів американці покривають до 70 % своїх витрат. Отже, роль загального еквівалента все більше закріплюється за кредитними грошима, які привласнюють більшість функцій товарних грошей.

Нині у структурі грошової маси розвинутих країн немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей приблизно 3/4 припадає на чеки і 1/4 — на банкноти. Сучасна банкнота — це своєрідний "гібрид" кредитних і паперових грошей. Кредитні гроші краще, ніж золото, забезпечують економічні зв'язки між товаровиробниками, сприяють привласненню більшого прибутку, надають якісно нової форми руху суперечностям попереднього виду грошей. Об'єктивну значущість кредитних грошей, для того щоб вони могли виконати роль загального еквівалента, забезпечує держава за допомогою примусового курсу, державного кредиту.

Отже, з розвитком продуктивних сил посилюється кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстрочці платежів при купівлі-продажу товарів, а водночас і потреба в кредитних грошах. Повноцінні паперові гроші (забезпечені золотом) зникли з обігу внаслідок демонетизації, але потреба в паперових грошах збереглася, оскільки державний бюджет, як правило, має дефіцит. Кредитні гроші, крім власних, виконують і функції паперових. Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову природу.

Двоїста природа сучасних грошей породжує їх внутрішню суперечність. Кредитний компонент визначає якісний бік грошей, є провідним і дає змогу їм виконувати належні функції. Паперовий компонент, навпаки, спричинює нестабільність грошового обігу, знецінення грошей. Кредитні гроші стали центральною ланкою сучасної грошової системи вартості та ціноутворення. У розвинутих країнах все ширше розповсюджуються кредитні картки, електронні гроші.

Сучасна грошова система ґрунтується на кредитно-паперових грошах і характеризується відміною офіційного золотого змісту грошових знаків; вилученням золота із грошового обігу; державною монополією на випуск грошей і активним регулюванням державою грошового обігу; широким розвитком безготівкового і скороченням готівкового обігу. Така еволюція грошової системи сприяла значному скороченню витрат обігу, прискоренню грошового обігу, економії суспільної праці. Водночас використання кредитно-паперових грошей супроводжується хронічною інфляцією.

Аналіз сутності грошей, грошових систем та їх еволюція в багатьох народів свідчить про тісний економічний зв'язок грошей і золота. Воно в певний період товарного виробництва виконує роль загального еквівалента, тобто виражає вартість інших товарів, набуваючи при цьому особливої споживчої вартості, стає грошовим товаром. Намагання держав мати якнайбільше золота було причиною численних колоніальних і торгових війн. Багаті родовища золота відкриті в середині XIX ст. у Каліфорнії (США) і Австралії, а у 80-ті роки XIX ст. — у Південній Африці. Зростання видобутку золота і надходження його з цих країн і континентів прискорили витіснення срібла з обігу і зумовили перехід до золотого монометалізму.

Монетне золото виконувало техніко-економічну підфункцію масштабу цін, тобто шкали для вираження вагових кількостей металу. До Першої світової війни приблизно 50 % добутого золота йшло на чеканку монет, решта — до сховищ центральних банків і казначейств для забезпечення кредиту й паперових грошей. Обидві частини золота набували грошової форми.

У роки Першої світової війни більшість країн припинила чеканку монеті обмежила розмін паперових грошей на золото. Остаточно такий обмін було ліквідовано під час кризи 1929—1938 рр.

Після Другої світової війни уряд США гарантував іншим державам обмін їх доларових активів на золото у твердому співвідношенні. У 1971 р. він відмовився від цього зобов'язання, що означало остаточний розрив кредитно-паперових грошей із золотом. Проте досі США зберігають свої запаси золота як надійний резерв міжнародних платіжних засобів і за необхідності продають його або дають під заставу для забезпечення позик за ринковими цінами.

Із втратою зв'язку золота з кредитно-паперовими грошима суттєво змінюється структура грошової маси в розвинутих країнах. Так, у США, Великобританії і Франції в 1815 р. частка золота у грошовій масі становила 33 %, у 1872 р. — 28 %, у 1910 р. —10 %, а з 1970 р. воно (як і срібло) повністю відсутнє. Частка срібла у грошовій масі в 1815 р. становила 34 %, у 1872 р. — 13 %, у 1913 р. — 3 %. У той же час частка банкнот і розмінної монети у 1815 р. становила 26 %, в 1872 р. — 32 %, в 1913 р. — 19 %, в 1980 р. — 26 %.

Нині найбільшу питому вагу у грошовій масі цих країн мають поточні рахунки в банках. Якщо у 1815 р. вони становили 6 %, у 1872 р. — 27 %, у 1913 р. — 68 %, то у наш час — приблизно 75 %. Сучасні гроші мають здебільшого форму записів на рахунках у банках і використовуються для безготівкових розрахунків. Нерідко вони існують у формі сигналів у пам'яті ЕОМ, а їх обіг здійснюється набором кодів тощо.

Найточніше визначити величину необхідної для обслуговування господарського механізму грошової маси дає змогу вивчення законів грошового обігу.

Література

1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.

3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с

4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.

5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С

6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с

7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.

8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.

9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.

10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с

11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.

12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.

13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.

14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення: