Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізовує господарські зв'язки, призводить до кризи фінансів, активізує спекуляцію та тіньову економіку, корупцію, злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнювали наприкінці XX ст. до 100 млрд дол., в Україні в 1992—1993 рр. ціни зростали майже у 5 разів швидше, ніж грошові доходи населення. У 610 разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

За високих темпів інфляції впродовж тривалого проміжку часу (що свідчило про нестабільність існуючої грошової системи) уряди багатьох країн проводили грошові реформи.

Сталість грошей. Грошові реформи.

Зміна купівельної спроможності грошей виявляється у зміні рівня цін (індексу цін). Сталість грошей супроводжується ефективним виконанням їх основних функцій, насамперед функції міри вартості.

Сталість грошей — постійність купівельної спроможності (сили) грошей, тобто здатність за грошову одиницю купити певну однакову кількість товарів і послуг упродовж тривалого періоду та забезпечити стабільні економічні зв'язки.

Сталість грошей залежить від певної сукупності умов, діючих з боку виробництва (включаючи розподіл), і факторів, діючих з боку грошей. Основними умовами з боку виробництва є:

1) стабільний характер виробництва товарів і послуг;

2) якість товарів і послуг;

3) сталість затрат виробництва;

4) структурна збалансованість народного господарства, передусім між і і П підрозділами за умови переважаючого виробництва предметів споживання у пропорції приблизно 1/3:2/3:5/5;

5) підвищення ефективності суспільного виробництва, у тому числі капітальних вкладень;

6) оптимальний розподіл національного доходу на фонди споживання і нагромадження (в тому числі останнього на фонд виробничого нагромадження);

7) ефективна зовнішньоекономічна діяльність держави, зокрема збалансованість платіжного балансу;

8) відсутність цінових перекосів (особливо між цінами на промислову і сільськогосподарську продукцію);

9) ефективна політика демонополізації економіки;

10) невисокий рівень воєнного виробництва;

11) відсутність дефіциту державного бюджету або його допустима норма. У більшості розвинутих країн дефіцит державного бюджету становить у середньому 3—4 % ВНП. Дотації у народне господарство та на компенсаційні виплати, пов'язані із зростанням цін, не повинні перевищувати 10 % загальних бюджетних витрат.

Недотримання цих умов може бути причиною інфляції, для подолання якої проводять грошові реформи.

Грошові реформи — сутнісні та якісні перетворення у грошовій системі з метою її впорядкування і зміцнення.

Розрізняють такі види грошових реформ:

1) перехід від однієї грошової системи до іншої;

2) заміна знеціненої і неповноцінної монети на повноцінну, або нерозмінних грошових знаків — на розмінні;

3) зміни порядку емісії і забезпечення банкнот;

4) стабілізація валюти або окремі заходи по впорядкуванню грошового обігу.

Основними методами стабілізації валют є нуліфікація, девальвація і ревальвація. Нуліфікація (лат. nullus — ніякий) — рішення держави про недійсність обезцінених паперових грошей і їх заміна новими. Так, у Німеччині внаслідок обезцінення марки в 1,6 трильйона разів у 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн старих. Девальвація (лат. сіє... — префікс, що означає віддалення, виділення, і valvo — маю вартість) — це офіційне зниження вмісту металу у грошовій одиниці або зниження курсу паперових грошей по відношенню до металевих грошей або іноземної валюти. Так, до відміни золотих паритетів курс національної валюти до іноземної знижувався одночасно із зниженням золотого вмісту валюти. Ревальвація (лат. re... — префікс, що означає зворотну або повторну дію і valvo — маю вартість) — це зворотний щодо девальвації процес, який означає підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземної. До відміни золотих паритетів ревальвація здійснювалась одночасно з підвищенням золотого вмісту валюти. Протягом 1946 р. — середини 70-х років XX ст. було здійснено більше 500 девальвація і до 10 ревальвацій валют.

Теорії інфляції.

У трактуванні проблем інфляції окреслилися чотири основних напрями: неокласичний, кейнсіанський, соціальний і марксистський. У межах кожного з них виокремлюють течії і школи.

Теорії інфляції — розділ сучасної економічної науки, присвячений аналізу причин виникнення, сутності та шляхів подолання інфляції.

До неокласичного напряму належать монетаристська теорія, концепція економіки пропозиції та раціональних очікувань. Загалом в західній економічній літературі виокремлюють до 60 причин інфляції.

Прихильники монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.) причину інфляції вбачають у надлишку грошей по відношенню до випуску продукції. Цей надлишок спричинюють порушення механізму грошового обігу, задоволення вимог профспілок про підвищення заробітної плати, скорочення кількості безробітних нижче "природного" рівня та ін. Так, за певного рівня цін збільшення маси грошей в обігу, або пропозиція грошей, перевищує потребу в них, тобто попит на гроші. Власники грошей збільшують свої поточні потреби, що зумовлює зростання сукупного грошового попиту і підвищення загального рівня цін. Це підвищення триватиме доти, поки не врівноважаться попит і пропозиція на гроші, що можливе за умов підвищення загального рівня цін. Основними засобами боротьби проти інфляції, на думку монетаристів, є державна грошово-кредитна політика, спрямована на підтримання однакових темпів зростання грошової маси в обігу, скорочення державних витрат і насамперед витрат на соціальні цілі.

Послідовники концепції раціональних очікувань стверджують, що вплив змін грошової маси на інфляцію та інші процеси (виробництво, безробіття тощо) залежить від використання інформації про такі зміни. Тому інформацію про державну стабілізаційну грошово-кредитну політику необхідно засекречувати, а зміни здійснювати раптово, оскільки поінформовані підприємці своїми діями можуть дестабілізувати діяльність держави у цій сфері.

Прихильники концепції економіки пропозиції причиною інфляції називають високі податки, бо вони уповільнюють виробництво товарів. Автори цієї концепції вважають державу основним "винуватцем" інфляції, тому що саме держава накладає податки. Водночас вони виступають проти контролювання державою грошової маси.

Кейнсіанська теорія інфляції ґрунтується на тезі про недостатність ефективного попиту. У своїй роботі "Загальна теорія відсотка зайнятості і грошей" Дж. Кейнс запроваджує термін "абсолютна інфляція", яка виникає тоді, коли зростання ефективного попиту не забезпечує збільшення випуску продукції, а реалізується у зростанні одиниці затрат, а значить і зростанні цін. Крім того, інфляція виникає, коли за умов повної зайнятості існує надлишок попиту, значною мірою зумовлений прагненням робітників підвищити заробітну плату.

Наприкінці 50-х років XX ст. для пояснення причин інфляції в межах кейнсіанської концепції стали використовувати "криву Філіпса" (походить від імені англійського економіста Олбана Філіпса (1914—1975), згідно з якою зростання темпів інфляції залежить від збільшення частки безробітних у загальній чисельності активного населення (чим нижча частка безробітних, тим вищі темпи інфляції). Оскільки уряди західних країн намагаються підтримувати високий рівень зайнятості, то неокейнсіанці головною причиною інфляції вважали державне регулювання рівня зайнятості, зокрема стимулювання державою надлишкового попиту на робочу силу. Проте це не підтвердилось практикою капіталістичної дійсності в 70-х — на початку 80-х років XX ст., коли у розвинутих країнах відбувалась стагфляція — прискорення темпів інфляції за умов зростання безробіття.

Тоді у межах кейнсіанської теорії інфляції виникають концепції інфляції попиту і інфляції затрат виробництва. Інфляція попиту, на думку американських вчених У. Баумоха та А. Бліндера, зумовлена збільшенням сукупного попиту на товари і послуги, а ріст попиту, як правило, пов'язаний з державними витратами, зокрема витратами на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я тощо), а також з ростом державного сектору.

Головну причину підвищення цін автори концепції інфляції затрат виробництва (американські вчені У. Торн, Е. Чемберлін, англійський економіст А. Пігу та ін.) вбачають у підвищенні заробітної плати працівників, що, у свою чергу, призводить до збільшення затрат виробництва, які перекладаються на споживачів у вигляді підвищення цін. Зростання заробітної плати ці вчені пояснюють діями профспілок, які є монополістами робочої сили. Таке зростання, на їх думку, — найважливіший важіль, що впливає на систему "затрати виробництва — ціни". Критерієм обґрунтованості теорії є співвідношення між заробітною платою і продуктивністю праці, зокрема випереджаюче зростання номінальної заробітної плати щодо продуктивності праці. Внаслідок дії такого спіралевидного механізму навіть незначне підвищення заробітної плати зумовлює 2—3-кратне зростання цін на товари і послуги.

Насправді збільшення номінальної заробітної плати може бути повністю нейтралізоване зростанням цін на товари широкого вжитку, внаслідок чого реальна заробітна плата навіть понизиться. Крім того, ціни на предмети праці, амортизаційні відрахування можуть зростати швидше, ніж заробітна плата, що також робить сумнівною основну тезу концепції. У певні періоди зростання реальної заробітної плати супроводжувалося зниженням цін. Така ситуація виникала у США наприкінці XIX ст.

Соціальна концепція інфляції значною мірою збігається з концепцією інфляції затрат виробництва. Різниця між ними полягає у тому, що в першому разі йдеться про макроекономічний рівень дії профспілок, у другому — про мікроекономічний. Крім того, соціальна теорія інфляції, зіставляючи силу профспілок і корпорацій, віддає перевагу величезній монопольній силі профспілок, яка дає їм змогу наполягати на надмірній заробітній платі, що й призводить до посилення інфляційних процесів.

За марксистською теорією інфляцію не слід ототожнювати з підвищенням цін. її глибинні причини з вкорінені в загостренні суперечностей процесу виробництва і розподілу, формами вияву яких є суперечності сфери обігу. Інфляція зумовлена порушенням законів грошового обігу, виконуваних грошима функцій, а за умов капіталістичного