Грошовий ринок

План

1. Грошовий ринок, грошова маса та швидкість обігу грошей

2. Попит на гроші

3. Пропозиція грошей. Грошовий мультиплікатор

4. Рівновага на грошовому ринку. Грошова (монетарна) політика держави

5. Гротові реформи, необхідність та механізм їх проведення

Грошовий ринок, грошова маса та швидкість обігу грошей

Грошовий ринок не є ринком у традиційному розумінні: тут не "купують" і не "продають" гроші як товар за гроші-еквівалент. Йдеться про співвідношення попиту і пропозиції грошей, яке виникає внаслідок взаємодії центрального банку країни з комерційними банками, а також взаємодії самих комерційних банків та інших фінансово-кредитних інститутів.

Для з'ясування сутності грошового ринку слід насамперед сформувати уявлення про грошову масу та швидкість обігу грошей.

Гроші — це будь-який вид фінансових активів (платіжних засобів), включаючи "банківські гроші", властивістю яких є висока ліквідність, тобто здатність швидко перетворюватися на готівку, у/

Сукупний обсяг купівельних і платіжних коштів, що обслуговують господарський оборот і належать приватним особам, фірмам і державі, є грошовою масою країни. Для її вимірювання обчислюють грошові агрегати: М0, М1, М2, М3 і L.

М0 — це готівка поза банківською системою.

М1 включає М0, залишки на поточних рахунках (депозити до запитання) та деякі інші елементи (наприклад, дорожні чеки). Еквівалентом поточних депозитів в Україні вважаються розрахункові рахунки підприємств.

М2 складається з М1, сум на безчекових ощадних рахунках і окремих строкових вкладах у комерційних банках (у США, наприклад, невеликих за розмірами, тобто до 100 тис. дол.), а також деяких інших компонентів.

М3 утворюється з М2 і коштів на великих строкових депозитах (у США понад 100 тис. дол.) в установах банківської системи.

L обчислюється шляхом додавання до М3 ряду елементів ринку цінних паперів (ощадних облігацій, короткострокових зобов'язань Міністерства фінансів, облігацій державних внутрішніх позик, комерційних паперів тощо).

Показник грошової маси М1 — це гроші у вузькому розумінні, або "активні гроші": його компоненти можуть бути невідкладно витрачені, а кошти безпосередньо використані як засіб обігу. М2 і М3 розглядаються як "майже гроші", "пасивні гроші", тобто гроші у широкому розумінні.

Зміни обсягу грошової маси можуть бути результатом як збільшення кількості грошей в обігу, так і прискорення їх обігу. Швидкість обігу грошей — це кількість оборотів за рік, що в середньому здійснює одна грошова одиниця загальної грошової маси на придбання товарів і послуг. Обчислюються два основні показники швидкості грошового обігу:

1) за оборотністю грошей у кругообороті доходів — шляхом ділення ВНП (ВВП) на середню величину грошової маси (М1 або М2) за певний період часу;

2) за оборотністю грошей у платіжному обороті — шляхом ділення суми коштів, переказаних з банківських поточних рахунків, на середню величину грошової маси.

На швидкість обігу грошей впливають: довгочасні і кон'юнктурні фактори; розміри і кількість дійсних оборотів; темпи економічного зростання; рівень організації торгівлі і збуту товарів у країні; технічні умови ринку; рівень розвитку кредитної системи і безготівкових розрахунків; стан ринку цінних паперів; густота населення та інші фактори.

Важливим аналітичним показником ринку грошей є відношення М2 до обсягу ВВП, тобто рівень монетизації ВВП (коефіцієнт Маршалла). Цей показник є оберненим щодо швидкості обігу М2 і разом з нею характеризує загальний стан економіки країни. Наприклад, якщо в 1991 році рівень монетизації ВВП України становив 67,0% при швидкості обігу М2 в 1,5 рази за рік, то в 1996 році рівень монетизації ВВП знизився до 12,4%, а швидкість обігу навпаки, зросла до 8,0 раз за рік, тобто більше ніж у 5 раз. Це було негативним наслідком широкої бартеризації економічних зв'язків, значної доларизації економічного обороту, постійного прискорення обігу грошей.

Проте ситуація виправляється. В 2001 році, зважаючи на відносно стабільну економічну ситуацію у країні та відновлення попиту на гроші, очікується зниження швидкості обігу грошей до 5,8—5,89 рази за рік і відповідне зростання монетизації економіки до 16,9 —17,2 %.

У механізмі функціонування грошового ринку виділяють попит, пропозицію і ціну (альтернативну вартість) грошей.

Попит на гроші

Попит на гроші — це така кількість ліквідних активів, яка потрібна в певний час як засіб обігу, платежів та заощаджень (нагромадження) купівельної спроможності.

Одне з перших теоретичних пояснень попиту на гроші дала класична кількісна теорія грошей. її представники (Ж. Воден, Д. Юм, Дж. Мілль, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Фішер) виходили з того, що кожен акт купівлі-продажу є обміном певної кількості товарів на гроші. Отже, маса грошей в обігу (М) залежить від кількості операцій (Т) в економіці протягом певного періоду часу, ціни типової операції (Р) та швидкості обігу грошей (V):

З часом складності визначення величини Т зумовили заміну її на фізичний обсяг випуску продукції (О), а під Р почали розуміти рівень (індекс) цін:

Ця рівність відома як рівняння обміну І. Фішера. У його лівій частині — грошова маса з урахуванням швидкості грошового обміну (М х V), а в правій — товарне покриття даної грошової маси, грошовий, або номінальний, ВНП (Р х О).

З попередньої формули випливає, що

Інакше кажучи, величина попиту на гроші перебуває у прямій залежності від абсолютного рівня цін і фізичного обсягу виробництва, і в оберненій — від швидкості обігу грошей. Якщо припустити, що швидкість грошового обігу незмінна і мати за мету стабілізацію рівня цін, то держава повинна підтримувати темпи зростання грошової маси на рівні середніх темпів зростання фізичного обсягу ВНП (правило монетаристів).

Іншою формою рівняння І. Фішера є так зване кембріджське рівняння:

Багато хто з фахівців у структурі загального попиту на гроші розрізняють попит на гроші для операцій і попит на гроші з боку активів.

Попит на гроші для операцій (МDt) пов'язується з обслуговуванням грошима операцій купівлі-продажу товарів, послуг і факторів виробництва. Гроші у цьому разі виконують функцію засобу обігу і платежу, а їх кількість залежить від номінального ВНП (V):

Дж.-М. Кейнс і його послідовники пояснювали існування такого попиту на гроші трансакційним мотивом поведінки людей. Водночас вони виділяли й близький до нього за своєю природою попит на гроші як тимчасовий засіб заощаджень (резерв) на випадок непередбачених подій у майбутньому, що обумовлене мотивом обережності. У сукупності ці види попиту створюють операційний попит на гроші.

Попит на гроші з боку активів (МDa) виникає у зв'язку з тим, що частина доходів заощаджується для вигідного розміщення. Гроші в цьому разі виконують функцію засобу заощаджень.

Однак "портфель" можливих фінансових активів виявляється набагато ширшим. Власники заощаджень можуть зберігати їх на банківських рахунках/ у цінних паперах, у формі нерухомості, товарів тривалого користування, страхових полісів тощо. Причому все, що впливає на переваги щодо володіння будь-яким з цих активів, може вплинути і на величину попиту на гроші з боку активів у цілому (теорія "вибору портфеля" Дж. Тобіна).

Порівняємо, наприклад, володіння облігаціями і готівкою. Оскільки ринкова ціна облігацій не постійна, володіння ними пов'язане з більшим ризиком, ніж володіння грошима. З другого боку, володіння облігаціями дає право на одержання процента, який є альтернативною вартістю зберігання грошей як активу. Вибір між ліквідністю і цінними паперами визначає ставка процента (г): якщо вона низька, люди обирають ліквідність, тобто володіння більшою кількістю грошей як активів; коли ж ставка процента висока, вигідніше мати облігації, тому кількість активів у формі грошей зменшується. Отже,

У процесі такого вибору, на думку Дж.-М. Кейнса, виявляються спекулятивні мотиви поведінки людей, а попит на гроші з боку активів є спекулятивним.

Загальний, або сукупний, попит на гроші (МD) складається з попиту на гроші для операцій і попиту на гроші з боку активів:

Графік попиту на гроші для операцій МБ( має вигляд вертикальної прямої (рис. 24), оскільки він залежить не від ставки процента за не грошовими активами, а від номінального ВНП. Попит на гроші з боку активів МDа (рис. 25) обернено пропорційний ставці процента. Загальний попит на гроші МD (рис. 26) зсуває по горизонтальній осі криву попиту на гроші з боку активів на величину, яка дорівнює попиту на гроші для операцій. При цьому ставка процента не повинна опускатися нижче деякого мінімально припустимого значення г0, інакше власник заощаджень віддасть перевагу збереженню своїх доходів у формі готівки.

Деякі зарубіжні економісти не визнають відокремлення попиту на гроші для операцій від попиту на гроші з боку активів, у. Баумоль і Дж. Тобін, зокрема, вважають, що індивід, маючи певну кількість грошей для оперативних

цілей, може інвестувати тимчасово вільні кошти і одержувати процент, але в певний момент вилучати їх для оплати поточних витрат. Причому чим вища ставка процента, тим менше коштів зберігатиметься у грошовій формі, і навпаки. Водночас важливими факторами попиту на гроші вважаються: багатство індивідів; очікування змін у господарській кон'юнктурі; рівень інфляції. Отже, пропонується єдина концепція попиту на гроші, згідно з якою він залежить від номінального ВНП і номінальної ставки процента з урахуванням інфляції:

Пропозиція грошей. Грошовий мультиплікатор

Пропозиція грошей у найбільш