Пропозицію грошей (МБ) як економічний показник становлять готівка (С) поза банківською системою і депозити (О) в банках, які економічні агенти за потреби можуть використати для операцій. Це фактично агрегат М,:

В умовах інфляції економіки, якою є і економіка України, коли великі строкові депозити вважаються ризикованими і відкриваються на незначний термін, пропозиція грошей може вимірюватися агрегатом МБ.

Механізмом пропозиції грошей є їх емісія. Основними емітентами виступають:

1) центральний банк країни, якому належить монопольне право випуску в обіг банківських білетів;

2) державна скарбниця (казначейство), що емітує в основному монети і дрібнокупюрні паперово-грошові знаки;

3) комерційні банки, які здійснюють депозитно-чекову емісію в безготівковій формі шляхом відкриття і збільшення поточних рахунків. Причому на відміну від інших фінансових інститутів саме комерційні банки не просто "друкують", а "створюють" гроші, збільшуючи їх пропозицію. Процес емісії платіжних коштів у рамках системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією.

Сучасні комерційні банки у будь-якій країні використовують свої депозити таким чином: частину зберігають на власних рахунках у центральному банку як обов'язкові резерви (г), мінімальні розміри (норма) яких встановлює центральний банк у процентах для різних категорій рахунків вкладників; решту коштів надають у вигляді позик.

Неважко підрахувати і додаткову пропозицію грошей, яка виникає внаслідок відкриття нових депозитів:

Загальніша модель пропозиції грошей будується з урахуванням політики центрального банку, а також можливого відтоку частини грошей з депозитів у готівку. В цьому разі використовуються поняття "грошова база" і "грошовий мультиплікатор".

Грошову базу (МВ), або резервні гроші (гроші підвищеної сили), створюють готівка поза банківською системою і резерви комерційних банків, які зберігаються в центральному банку. Готівка, як уже з'ясовано, є безпосереднім компонентом пропозиції грошей. Банківські ж резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити і збільшувати пропозицію грошей:

Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):

Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.

Формулу грошового мультиплікатора можна записати й по-іншому. Розділимо почленно чисельник і знаменник правої частини попереднього рівняння на О (депозити). Тоді:

Отже, з урахуванням першої формули грошового мультиплікатора виходить:

Це означає, що пропозиція грошей безпосередньо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому збільшення коефіцієнта депонування і норми обов'язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і навпаки.

У червні 2001 року монетарна база в Україні становила 18994,0 млн грн.,у тому числі готівка — 14487,0 млн грн. Пропозиція грошей М1 дорівнювала 36952,0 млн грн. Отже, грошовий мультиплікатор М, був на рівні 1,95.

Національний банк України, намагаючись контролювати пропозицію грошей, використовує ряд інструментів грошової політики: зміну облікової ставки; зміну норми обов'язкових резервів для комерційних банків; операції на відкритому ринку цінних паперів; операції на валютному ринку. В Україні додатково використовується і такий монетарний інструмент, як депозитний сертифікат НБУ, який розміщується серед комерційних банків залежно від тенденцій розвитку грошово-кредитного ринку. Такі заходи пов'язані зі зміною банківських резервів і грошової бази в цілому.

Рівновага на грошовому ринку. Грошова (монетарна) політика держави

Стан рівноваги на грошовому ринку встановлюється, якщо пропозиція грошей відповідає попиту на них. Однак "створювати" і пропонувати додаткову кількість платіжних коштів потрібно не завжди. Слід враховувати причини змін у попиті на гроші. Виходячи з цього, держава реалізує певну монетарну політику.

Жорстка грошово-кредитна політика проводиться, коли додатковий попит на гроші обумовлений змінами в номінальному ВНП, насамперед зростанням рівня цін. У цьому разі господарюючі суб'єкти відчувають потребу в додаткових грошах для комерційних операцій і намагаються взяти кредити в комерційних банках або збути свої цінні папери. За таких умов збільшення кількості грошей в обігу лише сприятиме розвитку інфляційних процесів. Тому держава (центральний банк) залишає пропозицію грошей незмінною, але "відпускає на волю" номінальні процентні ставки. На графіку (рис. 27) показано збільшення попиту на гроші з позиції MD1 до позиції МD2 за незмінної пропозиції грошей (М1 = М2), що веде до зростання ставки процента від r1 до r2. На ринку грошей знову встановлюється рівновага.

Зменшення номінального ВНП і, відповідно, попиту на гроші зумовлює розвиток розглянутих процесів у протилежному напрямі.

Ліберальна (гнучка) грошово-кредитна політика запроваджується, коли зміни в попиті на гроші відбуваються внаслідок змін у швидкості грошового обігу. У цьому разі кількості грошей в обігу, як правило, дають змогу змінюватися у тій самій пропорції, що й швидкості обігу грошей, але у протилежному напрямі: чим менша швидкість обігу грошей, тим більше їх потрібно для обігу, і навпаки. Лише так можна зберегти стабільність кредитної системи (номінальної ставки процента), фізичного обсягу виробництва і рівня цін. Для цього центральний банк скуповує на відкритому ринку цінні

папери і таким чином розширює кредитні можливості комерційних банків та збільшує пропозицію грошей.

На графіку (рис. 28) показано, що уповільнення обігу грошей зсуває криву попиту з позиції МD1 на позицію МD2. Кількість грошей в обігу тоді зростає від М1 до M2, а ставка процента зберігається на попередньому рівні: r1 = r2,.

Змішана грошово-кредитна політика використовується, коли зміни в попиті на гроші є наслідком змін у фізичному обсязі виробництва. Така політика припускає можливість збільшення кількості грошей в обігу (від М1 до М2) при одночасному зростанні номінальної ставки процента (від r1 до r2), що вирівнює циклічне розширення (рис. 29).

Проте пропозиція грошей може відбуватися і без зміни попиту на гроші.

Припустимо, що держава збільшує пропозицію грошей від МS1, до МS2 (рис. 30). Якщо попит на гроші залишається попереднім, відбувається зниження процентної ставки від r1 до r2.

Таке порушення рівноваги на грошовому ринку обов'язково позначиться на стані товарних ринків. Відчувши здешевлення кредиту, виробники збільшать інвестиційний попит та інвестиції в економіку, внаслідок чого підвищиться рівень зайнятості та збільшиться сукупний дохід (ВНП) у суспільстві. Потім процес знову повернеться на грошовий ринок, де зростання

ВНП створить додатковий попит на гроші МD2, в результаті чого ставка процента підвищиться до r3, а рівновага встановиться у точці В.

Отже, виходить, що держава, застосовуючи інструменти грошової політики, може систематично і навмисно порушувати рівновагу грошового ринку: регулярно збільшуючи пропозицію грошей, вона знижує процентні ставки і таким чином стимулює інвестиції, виробництво і зайнятість. Така монетарна політика є кейнсіанською.

Однак при всій своїй зовнішній позитивності вона має досить суперечливі наслідки і може бути лише короткостроковою. Річ у тім, що кожне наступне "вливання" грошей в економіку, знижуючи ставку процента і збільшуючи попит на гроші, наближає початок інфляційних процесів в економіці. Рано чи пізно виникне ситуація, коли нова пропозиція грошей вже не зможе здешевлювати кредити: ставка процента г0 є мінімально допустимою, нижче за неї втрачається економічний сенс самого процента. За такої низької процентної ставки (а отже, низької дохідності і високої ціни цінних паперів) населення і господарюючі суб'єкти віддають перевагу ліквідності та намагаються зберігати гроші готівкою "при собі". Виникає ситуація, відома у світовій науці як "ліквідна пастка": гроші продовжують надходити до економіки, а виробництво і товарне покриття грошової маси скорочуються. Вибратися з "ліквідної пастки" грошовий ринок сам, за допомогою власних механізмів не може. Для цього потрібна сприятлива господарська ситуація на товарних ринках, зокрема, поліпшення інвестиційного клімату. Необхідна довгострокова грошова політика держави, спрямована на забезпечення умов не інфляційного зростання економіки.

Зазначимо, що розглянутий механізм функціонування грошового ринку успішно працює лише у стабільній ринковій економіці з розвинутим ринком цінних паперів, у перехідний період центральний банк часто вирішує зовсім інші проблеми: бореться з інфляцією, нестабільністю національної валюти, тіньовим грошовим оборотом, зниженням авторитету кредитної системи тощо. Тому монетарні відносини і монетарна політика мають свою специфіку, особливу спрямованість і наслідки.

Гротові реформи, необхідність та механізм їх проведення

Важливу роль у стабілізації грошового обігу відіграють грошові реформи.

В широкому розумінні цього поняття грошова реформа передбачає запровадження принципово нової за своєю структурою і змістом системи грошово-валютних і кредитних відносин. У світовій практиці реформи такого типу відбувалися при переході від біметалевого до золотого стандарту, а далі — до золото-девізного та паперово-грошового обігу.

У вузькому розумінні грошова реформа є сукупністю заходів щодо зміни діючої грошової одиниці без якісної перебудови всієї грошової системи. Розрізняють різновиди таких реформ.

Грошова реформа формального типу означає введення в обіг нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням купюри, яка раніше функціонувала. Приводом до цього, як правило, слугують недостатня захищеність купюр старого зразка, масова фальсифікація грошей, зміни в державній символіці, зображеній на купюрах. Грошовою реформою формального тилу є, наприклад, поступова заміна в СІЛА, починаючи з 1996 року, 100,50 і т.д. доларових купюр.

Грошові реформи з одночасним регулюванням кількості грошей в обігу вважаються набагато складнішими. їх основними інструментами є:

дефляція — зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу надлишкових паперових грошей;

нуліфікація — ліквідація грошей старого зразка