Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Кредитно-грошова політика

Кредитно-грошова політика

План

1. Операції на відкритому ринку. 

2. Зміна резервної норми. 

3. Політика "дешевих" і "дорогих" грошей. 

4. Кредитно-грошова політика України.

Важливе місце в регулюванні економічних процесів займає кредитно-грошова або монетарна політика, яка виступає як комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці країни, забезпечення зайнятості населення. Кредитно-грошова політика здійснюється здебільшого особливим органом державного управління — центральним банком.

Центральний банк має одну основну функцію: він здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, центральний банк буде намагатися збільшувати грошову масу і кредит. Але якщо видатки стають загрозливо надлишковими, в результаті чого зростають ціни і з'являється багато вільних робочих місць, тоді центральний банк буде робити все можливе, щоб скоротити грошову масу і кредит.

До методів, за допомогою яких центральний банк діє на сукупні видатки, належать такі:—

вжиття заходів, спрямованих на скорочення банківських резервів;—

скорочення сукупної грошової маси, яке звичайно веде до зменшення обсягу кредиту. Це означає його більшу дорожнечу і меншу доступність. Зменшення грошової маси зумовлює зростання норми відсотка;

- поступове скорочення приватних і державних інвестицій, викликане подорожчанням і зниженням доступності кредиту;—

тиск на кредит та інвестиційні видатки, що знижує вплив на витрачання доходу, ціни і зайнятість.

Центральний банк може впливати на здатність банківської системи до створення грошей за допомогою таких інструментів: операції на відкритому ринку, зміна резервної норми, зміна облікової ставки.

Операції на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку здійснюються у вигляді купівлі і продажу державних облігацій центральним банком на відкритому ринку, тобто шляхом купівлі і продажу облігацій комерційним банкам і населенню в цілому.

Так само, як комерційний банк може оплатити облігацію, куплену у приватної особи, шляхом збільшення поточного рахунку продавця, центральний банк може оплатити облігації, куплені у комерційних банків, за рахунок збільшення резервів банку. Найважливіший аспект цієї операції полягає в тому, що, коли центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, резерви — а водночас і здатність до кредитування — комерційних банків зростають.

Вплив на резерви комерційного банку буде, по суті, такий же, якщо центральний банк куплятиме цінні папери просто у населення. Хоча існує невелика різниця між купівлею центральним банком цінних паперів у комерційних банків і в населення. Якщо всі комерційні банки з самого початку знаходяться на межі вичерпання кредитних можливостей, то придбання центральним банком облігацій у комерційних банків збільшить фактичні і надлишкові резерви комерційних банків на всю суму купівлі облігацій. З іншого боку, купівля облігацій центральним банком у населення теж збільшує фактичні резерви, але разом з тим збільшує і поточні рахунки. Однак в обох операціях загальний результат однаковий: коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, то резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки дають у позику свої надлишкові резерви, пропозиція грошей у країні зростає.

Продаж центральним банком державних облігацій знижує резерви комерційних банків. Комерційні банки оплачують ці цінні папери, виписуючи чеки на свої вклади, тобто свої резерви, у центральному банку. Центральний банк враховує ці чеки, відповідно зменшуючи резерви комерційних банків. Коли б центральний банк продавав цінні папери населенню, кінцевий результат був би, по суті, той самий.

Комерційні банки і населення спонукає продавати або купляти державні цінні папери у центрального банку та обставина, що ціни і відсоткові ставки облігацій перебувають в оберненій залежності. Коли центральний банк вирішує купляти державні облігації, попит на них зростає. Виходить, ціни державних облігацій піднімаються, а відсоткові ставки падають. Зрослі ціни і знижені відсоткові ставки облігацій спонукають банки і власників державних облігацій серед населення продавати їх центральному банку. І навпаки, коли центральний банк вирішує продавати державні облігації, то додаткова пропозиція на ринку знижує ціни на облігації і підвищує відсоткові ставки, роблячи тим самим купівлю державних облігацій привабливою для банків і населення.

Зміна резервної норми.

Зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинні тримати банки. Або банки втратять надлишкові резерви, уповільнивши процес створення грошей шляхом кредитування, або ж вони вважатимуть свої резерви недостатніми і будуть змушені зменшувати свої чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію.

Важливо відзначити, що зниження резервної норми переводить обов'язкові резерви в надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування. Хоча зміна резервної норми — спосіб, що має потужний потенціал, насправді він використовується нечасто.

Зміна облікової ставки. Центральний банк надає позики комерційним банкам, які мають тверде фінансове становище, але стикаються з необхідністю термінового отримання додаткових коштів. Коли комерційні банки беруть позики, вони переводять центральному банку виписане на себе боргове зобов'язання, яке гарантується додатковим забезпеченням, як правило, державними цінними паперами. Подібно до того, як комерційні банки відшукують відсоткові платежі на свої позики, центральний банк відшукує відсоткові платежі на позики, надані комерційним банкам. Така ставка відсотка називається "обліковою ставкою".

Центральний банк має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою комерційні банки можуть брати в нього позики. З позиції комерційних банків облікова ставка являє собою витрати, викликані придбанням резервів. Виходить, падіння облікової ставки заохочує комерційні банки до придбання додаткових резервів через позику центрального банку. Кредити комерційних банків, що спираються на ці нові резерви, збільшують грошову пропозицію. І навпаки, зростання облікової ставки знижує зацікавленість комерційних банків в отриманні додаткових резервів через позику центрального банку. Тому підвищення облікової ставки відповідає спробам керівних кредитно-грошових установ обмежити пропозицію грошей.

Політика "дешевих" і "дорогих" грошей.

Якщо економіка зіштовхнулася з безробіттям і зниженням цін, то керівні кредитно-грошові установи приймають рішення про необхідність збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних видатків, щоб сприяти поглинанню вільних ресурсів. Для того, щоб збільшити пропозицію грошей, ці керівні установи повинні потурбуватися про зростання надлишкових резервів комерційних банків. Цього можна досягти шляхом: купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку, що збільшить резерви комерційних банків; зниження резервної норми, що автоматично переведе необхідні резерви в надлишкові; зменшення облікової ставки, щоб спонукати комерційні банки до збільшення своїх резервів через позику центрального банку. Такий набір політичних рішень називається "політикою дешевих грошей". В її завдання входить зробити кредит дешевим і доступним, щоб збільшити обсяг сукупних видатків і зайнятість.

Припустимо тепер, що надлишкові видатки підштовхують економіку до інфляційної спіралі. Центральний банк повинен спробувати знизити загальні видатки шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Ключ до розв'язання цієї проблеми — зниження резервів комерційних банків.

Для цього зниження необхідно: центральному банку продати державні облігації на відкритому ринку, щоб зменшити резерви комерційних банків; збільшити резервні норми, які автоматично звільнять комерційні банки від надлишкових резервів; підняти облікову ставку, що знизить бажання комерційних банків збільшити свої резерви через позику центрального банку. Такий підхід отримав, відповідно, назву "політики дорогих грошей", її мета — обмежити пропозицію грошей, щоб знизити видатки і стримати інфляційний тиск.

Серед усіх видів грошового контролю найважливішим регулюючим механізмом є, звичайно, операції на відкритому ринку. Вони є головним інструментом кредитно-грошової політики. Цей механізм кредитно-грошового регулювання має перевагу гнучкості — державні цінні папери можна продавати або купувати в більшій чи меншій кількості — і Його вплив на резерви банку здійснюється досить швидко. Крім того, порівняно із зміною резервних вимог, операції на відкритому ринку діють більш витончено й опосередковано.

Три основні інструменти кредитно-грошової політики періодично доповнюються деякими менш важливими засобами контролю в формі селективного регулювання, яке стосується фондової біржі, покупок на виплату та вмовляння.

Нестримна спекуляція може викликати серйозні проблеми в економіці. Наприклад, падіння курсу акцій може знищити майно приватних осіб або підприємств, які мають велику кількість акцій. Це змушує їх зменшити свої споживчі та інвестиційні видатки і стимулює економічний спад, або депресію.

Аналогічним чином підприємство, яке бажає розширитися, виявить, що зниження ціни акцій утруднює отримання необхідних коштів. Щоб протистояти спекуляції на фондовій біржі та можливості краху, центральний банк має право встановлювати продиктовану законом маржу, або мінімальний відсоток первісного внеску, який повинен зробити покупець акції.

Час від часу центральному банку надаються повноваження встановлювати певні обмеження на споживчий кредит. Умовляння означає використання керівними кредитно-грошовими установами дружнього переконання — політичної заяви, громадського рішення, відкритого заклику до того, щоб не допустити надмірного розширення або скорочення банківського кредиту, який може мати серйозні наслідки для банківської системи та економіки в цілому.

Кредитно-грошова політика України.

Проведена в 1996 році грошова реформа завершила перший етап побудови української фінансової системи. Цим заходом не лише введено національну грошову одиницю — гривню, а й створено умови для стабілізації грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного розвитку.

Запровадження національної валюти проводилося в кілька етапів. У січні 1992 року у


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

Кредитно-банківська система - Реферат - 13 Стр.