УДК 331.522.4

Чекан Ірина Анатоліївна - к.е.н, докторант Національного інституту стратегічних досліджень.

КЛАСИЧНА ТА АЛЬТЕРНАТИВНІ ТЕОРІЇ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ: СПРОБА ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ

У статті аналізуються "альтернативні" теорії людського капіталу. Розглянута класична теорія людського капіталу, проаналізовані основні інвестиції у людський капітал та розкриті "альтернативні" теорії. Показано, що глибиннІ, біологічні фактори, развинені освітою, вирішально впливають на диференціацію заробітків.

The article is devoted to the analysis of "alternative " theories of human capital. Classical theory of human capital is described, investments in human capital development are analyzed and "alternative" theories are grounded. Deep, biological factors, which are developed due to education influenced on revenue differentiation.Разом з підвищенням ролі науково- технічного прогресу в економічному зростанні змінилося відношення західних економістів-класиків до проблем відтворення робочої сили. Якщо раніше основними вважалися проблеми використання даної робочої сили, сьогодні центр уваги вчених пересунувся на формування її нової якості. Структурні зміни в економіці капіталізму стали тією об'єктивною основою, на якій, поряд із класичною, народжуються "альтернативні" теорії людського капіталу, що робить теоретичні дослідження в даній галузі економічної науки достатньо актуальними. З огляду на це, метою даної статті є огляд та порівняльний аналіз класичної та "альтернативних" теорій людського капіталу.

Оформлення теорії людського капіталу припадає на кінець 50-х і початок 60-х років у США. На правах особливого розділу вона ввійшла в усі західні підручники з економіки. Засновниками теорій були відомі американські економісти, представники так званої "чиказької школи", - лауреати Нобелівської премії Т. Шульц і Г. Беккер, Б. Вейсброд, Дж. Мінцер, Ч. Хансен. Пізніше значний внесок у її розробку здійснили М. Блауг, С. Боулс, Йорам Бен-Порет, Р. Лейард, Дж. Псахаропулос, Ф. Уелч, Б.Чізвік та інші.

В цілому їх теоретична концепція знаходиться у руслі неокласичного напрямку, проте набір аналітичних інструментів неокласичної школи використовується для вивчення тих соціальних інститутів (освіта, охорона здоров'я), які колись залишалися за межами економічного аналізу.

Центральна методологічна установка "чиказької школи" людського капіталу - пояснювати економічні процеси через поведінку індивідів - перенесена на різні сфери позаринкової діяльності людини. При цьому акцент робиться на кількісному аналізі. Концепція "чиказької школи" припускає, що вкладання інвестицій в освіту, охорону здоров'я, міграцію й інші види діяльності здійснюються на раціональній основі - заради одержання більших доходів у майбутньому.

Ці інвестиції або витрати на виробництво людського капіталу є винятково важливими для родини й для всього суспільства. До очікуваної віддачі від них відносять більш високі рівні заробітків та більше задоволення від вибраної роботи протягом життя.

До витрат на виробництво людського капіталу, або ж до інвестицій у людський капітал відносять:

прямі витрати, куди входять плата за навчання та інші витрати на освіту, зміну місця проживання й роботи;

втрачений заробіток, що є елементом альтернативних витрат, оскільки одержання освіти, зміна місця проживання й роботи пов'язані із втратою доходів; 3) моральний збиток, пов'язаний, наприклад, з тим, що одержання освіти є важким заняттям, пошук роботи стомлює й виснажує нервову систему, а міграція приводить до втрати старих друзів і знайомих.

У цілому неокласична теорія ринку праці включає: " (1) теорію попиту на працю, що містить у собі теорію граничної продуктивності та пов'язаний з нею апарат виробничих функцій; (2) теорію пропозиції праці, що, загалом, складається з моделей вибору між роботою й дозвіллям і моделей інвестування в людський капітал"[1] .

Під людським капіталом розуміються знання, навички й здатності людини, які сприяють росту його продуктивної сили. Людський капітал, - як визначають його більшість економістів, - складається з набутих знань, навичок, мотивацій і енергії, якими наділені люди, і які можуть використовуватися протягом певного періоду часу з метою виробництва товарів і послуг. Він є формою капіталу, тому що є джерелом майбутніх заробітків, або майбутніх задоволень, або того й іншого разом. Він людський, тому що є складовою частиною людини [2].

Продуктивні якості й характеристики працівника були визнані особливою формою капіталу на тій підставі, що їхній розвиток вимагає значних витрат часу й матеріальних ресурсів і що вони, подібно до фізичного капіталу, забезпечують своєму власникові більш високий дохід: "В останні десятиліття ідея щодо розгляду капіталу як такого, що складається з одних фізичних активів, була трансформована. На її місці поступово затвердився погляд, відповідно до якого капіталом є будь-який актив - фізичний або людський, який володіє здатністю генерувати потік майбутніх доходів" [3] .

Рентабельність людського капіталу обчислюється шляхом співвідношення доходів від нього до його вартості. Показник цей має назву "норма віддачі". Норма віддачі, на думку економістів - неокласиків, виконує ті ж функції, які стосовно до фізичного капіталу виконує норма прибутку, а саме - вимірює ступінь ефективності людських інвестицій і реалізує їхній розподіл.

Найважливішими формами вкладень у людину західні економісти вважають освіту, підготовку на виробництві (on - the job training), медичне обслуговування, міграцію, пошук інформації про ціни й доходи, народження дітей і догляд за ними. Освіта й підготовка на виробництві підвищують рівень знань людини, тобто збільшують обсяг людського капіталу. Охорона здоров'я, скорочуючи захворюваність і смертність, продовжує тривалість життя людини, а також збільшує інтенсивність її використання.

Міграція й пошук інформації сприяють переміщенню робочої сили в райони й галузі, де