Народження дітей і догляд за ними являють собою форму відтворення людського капіталу в наступному поколінні. Освіта й охорона здоров'я - це фактори довгострокової дії. Продуктом процесу освіти є якісно нова робоча сила з високим рівнем кваліфікації, здатна до праці більшої складності. Охорона здоров'я робить людину здатною до більш інтенсивної й тривалої праці. На відміну від них міграція й пошук інформації виступають як фактори короткочасної дії. Якщо освіта й охорона здоров'я пов'язані з дійсним ростом вартості робочої сили, то міграція й пошук інформації відображають коливання ціни робочої сили навколо вартості. Міграція й пошук інформації - це процеси розподільного порядку, тоді як освіта й охорона здоров' я являють собою окремі моменти у виробництві робочої сили.

Якщо вигоди від підвищення заробітної плати після переїзду є головним стимулом міграції, то ми повинна мати місце міграція населення з районів з низьким рівнем оплати праці і низькою можливістю працевлаштування в ті регіони, де ці фактори істотно вище. У Радянському Союзі протягом десятиліть спостерігалися два потоки міграції: із сільської місцевості до міст і з давно освоєних регіонів у Сибір та інші райони нового освоєння (в основному на Північ і на Далекий Схід). Після розпаду СРСР сформувалися нові тенденції - потоки біженців і змушених переселенців, спрямовані з колишніх союзних республік до Росії, а усередині Росії - з європейської півночі, Сибіру й Далекого Сходу в південні й західні райони. Більші масштаби прийняла й еміграція з Росії до розвинених країн і таких, що розвиваються, наприклад до Німеччини, Ізраїлю, США тощо.

Теорія людського капіталу передбачає, що люди будуть переміщуватися з регіонів з відносно низькими доходами в райони з більше високими рівнями заробітків і сприятливими умовами для проживання. Дослідження американських економістів і соціологів показують, що привабливість "добрих" регіонів переважає ефект "виштовхування" районів з "поганими" умовами, тобто якщо найбільш інтенсивні потоки мігрантів ідуть у райони з найкращими можливостями для одержання роботи й високих доходів, то вони не завжди йдуть із районів з найбільш низькими заробітками. Причиною є той факт, що в найбідніших районах проживають люди з більше низьким рівнем не тільки добробуту, але й освіти й професійної підготовки. Отже, вони мають менші можливості переїхати й працевлаштуватися після переїзду.

Аналіз індивідуальних характеристик мігрантів свідчить, що мобільність, відповідно до теорії людського капіталу, більше висока серед молоді й освічених людей. Чим молодше людина, тим більше часовий відрізок, на якому вона може одержувати вигоди від інвестицій у свій людський капітал, і тому вище віддача від таких інвестицій.

Значна частина витрат на міграцію - це моральні витрати. Вони пов'язані із втратою друзів і знайомих, вигід від ділових і особистих зв'язків, знань, необхідних для роботи, і навколишнього оточення. У молоді ці втрати істотно менше, ніж у людей старшого віку.

Всередині однієї вікової групи більше ймовірна міграція добре освічених, чим малоосвічених осіб. Це викликано тим, що ринок праці для осіб з високим рівнем освіти значно ширше, ніж для малоосвічених, і фактично є в останні роки міжнародним для осіб з вищою освітою, які знають іноземні мови.

Очевидним є те, що міграція вимагає витрат. По-перше, необхідні витрати на збір інформації про регіони з найкращими можливостями для заробітків і про умови працевлаштування. Подруге, грошові витрати на переїзд зростають із збільшенням відстані, тому люди частіше переїжджають на невеликі відстані і рідше на далекі. Крім того, люди прагнуть переїхати в райони, де в них є родичі й знайомі або, принаймні, де живуть люди, що розмовляють однією з ними мовою й мають однакові звичаї. Це дозволяє знизити моральні й інформаційні витрати мігрантів.

Дослідження американських економістів показали, що спочатку заробітна плата іммігрантів нижче заробітної плати корінних американців того ж віку й рівня освіти. В 1981 р., наприклад, недавні іммігранти з Азії і Європи заробляли приблизно на 25 % менше, ніж їхні колеги американського походження, а вихідці з Латинської Америки - навіть на 35 % менше. Однак іммігранти, які прибули в США на початку 60-х років, в 1980 р. заробляли вже на 810 % більше, ніж корінні американці з тими ж характеристиками [4] . Отже, заробітки іммігрантів можуть зростати швидше, ніж заробітки корінних американців з аналогічним рівнем освіти й досвідом роботи. Очевидно, більш низькі в перші роки рівні заробітків в іммігрантів у порівнянні з корінними американцями пояснюються поганим знанням мови, звичаїв і американської культури. Згодом ці їхні недоліки зникають і іммігранти домагаються успіхів на ринку праці, найчастіше навіть більших, ніж корінні американці, які не мають таких сильних стимулів до самовдосконалення, як іммігранти.

Західні економісти визнають, що створення людського капіталу (наприклад, процес навчання) вимагає активних трудових зусиль від "інвестора": "Студенти вчаться, що є роботою.

Студенти не насолоджуються дозвіллям під час навчання, вони не зайняті цілком споживчою діяльністю"[5] .

Людський капітал (тобто запас знань і здатностей, накопичених працівником) може реалізуватися тільки в праці свого власника. Навпаки, зростання вартості капіталу не вимагає від власника яких-небудь витрат праці з його боку.

Проте, відрізняючись за своїм політекономічним змістом, формування фізичного капіталу й формування