Ортодоксальні прихильники концепції людського капіталу пояснюють відмінності в заробітках такими традиційно-економічними причинами, як рівень освіти, якість навчання, вік, обсяг виробничого досвіду, тривалість робочого часу і т. п.

В контексті розвитку теорії людського капіталу заслуговує на увагу дослідження Джорджа Мінцера "Освіта, досвід і заробітки", яке було опубліковано у 1974 р. У ньому показано, що зв'язок заробітків з освітою не залишається постійним протягом всього життя працівника.

У цілому на частку освітніх відмінностей доводиться близько 25% загальної нерівності в заробітках. Приблизно таким є й значення виробничого досвіду. Ще один з важливих факторів, включених в аналіз, - число відпрацьованих за рік тижнів. Впливом цих трьох змінних - освіти, досвіду й числа робочих тижнів - Дж. Минцер пояснює 60% всіх розходжень у рівні трудових доходів [6] .

На відміну від традиційної теорії людського капіталу, альтернативні розглядають освіту як таку, що не обов' язково має виступати незалежною змінною. Рівень освітньої підготовки багато в чому залежить від природних здібностей людини (її "генетичного фонду") і умов виховання в родині. Відтак, освіта може уявлятися лише як посередник, який переносить на заробітки впливи, що виходять від цих глибинних причин.

У серії досліджень П. Тобмена (який працює з вибірками, що складаються із близнюків, що, на його думку, дає можливість точніше оцінити роль спадкоємного фактору) показано, що на частку генетичного потенціалу доводиться 45% розходжень у заробітках, на частку соціального походження - 12%, тоді як на частку освіти (тією мірою, якою воно не є передавачем впливу більш глибинних факторів) - усього лише близько 6% .

Р.Херрнстейн доводить, що усунення будь- яких соціальних привілеїв і переваг привело б до виділення якоїсь "біологічної еліти" і до заміни існуючої економічної нерівності новою, ще більш несправедливою його формою, заснованою на відмінностях у генетичному потенціалі [7] .

Тому досягти більше рівномірного розподілу первинних доходів принципово неможливо. Зміні й перебудові піддається лише розподіл вторинних доходів (за допомогою оподаткування, трансферних виплат тощо).

Натомість радикальні економісти дотримуються протилежної точки зору - місце працівника в ієрархії доходів обумовлюється не його вродженими якостями та не власними зусиллями, а соціальним походженням. (Як вимірники останнього використовуються показники сімейного доходу, рівень освіти батьків, професійний статус глави родини й т.д.) На їхню думку, освіта виступає просто як посередник, що перетворить нерівність у соціальному походженні на нерівність доходів.

До традиційних каналів, по яких вплив соціального походження може йти в обхід освіти (таким, наприклад, як зв'язки в діловому світі), радикальна політекономія додає ще один - передачу з покоління в покоління ціннісних установок, мотивацій і стереотипів поведінки.

Якщо на різних рівнях виробничої ієрархії потрібні працівники з різними поведінковими характеристиками і, якщо розвиток цих характеристик здійснюється в основному в родині, то соціальне походження може бути найважливішою причиною відтворення економічної нерівності, навіть крім його впливу на рівень освіти.

Низка дослідників вважають, що процес детермінації заробітків носить імовірнісний характер і складається під впливом випадкових причин. Така точка зору відстоюється, наприклад, в праці соціолога К. Дженкса "Нерівність: переоцінка впливу родини й освіти в Америці", де на великому статистичному матеріалі показано, що кореляція між освітою і заробітками виявляється лише для агрегатних групових величин, тоді як при аналізі індивідуальних даних цей зв' язок практично зникає [8]. Більше того, відповідно до отриманих оцінок, всі фактори, що впливають на рівень доходів - походження, генетичний потенціал, стать, вік, колір шкіри, освіта, професія й інші - здатні пояснювати не більше 22% всіх розходжень у заробітках.

Звідси був зроблений висновок, що заробітки залежать головним чином від чисто випадкових причин - вдачі, везіння людини.

Прикладом зваженої оцінки стану питання слугують висновки, отримані Дж. Фагерліндом, у дослідженні якого процес детермінації заробітків проаналізовано з найбільшою докладністю: "Неможливо погодитися з висновком, начебто формальна освіта майже несуттєва при визначенні того, який професійний статус і заробіток будуть у зрілому віці. Разом з тим, точка зору, яка припускає, що обсяг формальної освіти є головною причиною, яка пояснює досягнення певного статусу й рівня заробітків, також недостатньо обґрунтована, оскільки важлива непряма роль належить таким факторам, як характеристики родини й розумові здатності.

Загальна картина взаємозв' язку заробітків з іншими змінними наступна: ресурси, до яких індивідуум має доступ у ранньому дитинстві (насамперед - ресурси родини і його особистісний потенціал), перетворяться в "ринкові активи" (тобто в якості, які користуються попитом на ринку праці) в основному через систему формальної освіти, хоча прямий вплив здатностей на заробітки несуттєвий, їхній непрямий ефект відносно великий. Пізніші активи, такі як якість навчання, здійснюють як безпосередньо, так і опосередковано сильний вплив на заробітки"[9] .

Привертає увагу теорія "фільтра", яка трактує освіту як засіб відбору або засіб сигналізації. Один із основоположників цієї теорії англійський економіст П. Уілс писав, що він хотів би "врятувати економіку освіти від Чикаго - від припущень про раціональність, досконалу конкуренцію, навіть від соціальної справедливості ринку"[10] .

Суть теорії "фільтра" полягає в тому,