У теорії фінансового менеджменту відомі різні підходи до класифікації джерел фінансування підприємства. Так, В.В. Ковальов підрозділяє їх на авансований капітал та кошти короткострокового призначення [11, с. 22]. М.Н. Крейніна виділяє власні та позикові кошти фінансування [12, с. 127-128]. А.Н. Соломатін також говорить про власні й запозичені кошти підприємства, однак доповнює останню групу "залученими" коштами [8, с. 233]. И.А. Бланк, Дж.Р. Хікс, залежно від приналежності фінансових коштів, виділяють у складі пасиву власний і позиковий капітал [2, с. 291; 25, с. 250]. Позиковий капітал поділяють на довгострокові й короткострокові фінансові зобов'язання [7, с. 609], які дозволяють розширити фінансові можливості підприємства [2, с. 289]. Е.А. Уткін, у свою чергу, вважає, що рішення про вибір джерел фінансування приймаються з таких питань, як розробка й реалізація політики оптимального сполучення використання власних і запозичених коштів для забезпечення найбільш ефективного функціонування фірми [18, с. 257]. Суперечливі думки і щодо залучення в обіг „стійких пасивів", коштів, що являють собою залучений на короткостроковий період капітал, тобто юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у його господарському обігу і використовуються ним [2, с. 290-292; 13, с. 73; 17, с. 198; 5, с. 76-78]. Деякі економісти відносять їх до складу так званих "прирівняних до власних джерел фінансування" [20, с. 102; 10, с. 124; 21, с. 124; 22, с. 165; 26, с. 256]. А певна частина економістів виділяють поточні зобов'язання за розрахунками або "стійкі пасиви" до окремої групи - "залучений оборотний капітал" [23, с. 197; 16, с. 145; 17, с. 198].

Зазначені підходи не містять протиріч, а лише підтверджують і доповнюють один одного, відображаючи різні аспекти вивчення проблеми фінансування підприємства - фінансування діяльності суб'єкта господарювання за рахунок довгострокових і короткострокових джерел з обліком різного юридичного статусу платіжних відносин [27, с. 7]. До того ж однозначним є розуміння того, що відсутність або недостатність окремих джерел формування оборотного капіталу призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Надмірні обсяги оборотного капіталу на підприємстві можна класифікувати при наявності наднормативних запасів товарно- матеріальних цінностей, що може стати причиною відволікання оборотного капіталу з господарського обороту, буде сприйнято інвесторами як зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позикових коштів [1, с. 327].

Узагальнення та систематизація існуючих складових оборотного капіталу підприємства дозволяють виділити такі напрямки його класифікації, що дають можливість вдосконалити фінансове управління оборотним капіталом підприємства: 1) за правом власності на джерела формування (власний, позиковий); 2) за джерелами залучення (зовнішній, внутрішній); 3) за характером фінансових джерел формування (валовий, чистий, власний); 4) за періодом функціонування (постійна, змінна частини); 5) за функціональним призначенням (оборотні виробничі фонди, фонди обігу); 6) за структурними елементами (виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів, готова продукція та товари на складі, відвантажена готова продукція, грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість та інший оборотний капітал); 7) за принципом організації (нормовані, ненормовані); 8) за способом відображення в балансі (кошти, матеріальні оборотні кошти в запасах, дебіторська заборгованість); 9) за формою авансованої вартості (грошова, товарна, виробнича форма); 10) за рівнем ліквідності (високоліквідні, середньоліквідні, низьколіквідні активи); 11) за ступенем ризику (з мінімальним, середнім, високим ризиком вкладень).

Основною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації прибутку власників в поточному та перспективному періоді [2, с. 7073]. В процесі реалізації головної мети управління формуванням та використанням оборотного капіталу підприємства спрямоване на вирішення задач, які тісно пов' язані між собою і в той же час деякі з них є різноспрямованими, зокрема досягнення максимальної рентабельності капіталу та мінімізація фінансового ризику, формування достатнього обсягу оборотного капіталу та забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства і т.д. Тому в процесі управління формуванням та використанням оборотного капіталу підприємств необхідно оптимізувати задачі між собою та по відношенню до ознак класифікації оборотного капіталу для ефективної реалізації головної мети підприємства. Співвідношення основних ознак класифікації оборотного капіталу та задач управління відображено на рис. 1.

Як зазначалося вище, дослідження оборотного капіталу з урахуванням ознак класифікації в єдності джерел його формування й напрямків використання потребує вивчення галузевого аспекту, зокрема розгляду особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств фарма-цевтичної галузі, з метою окреслення основних задач управління як основними елементами оборотного капіталу, так і джерелами його фінан-сування. Визначення пріоритетних напрям-ків оптимізації обсягу та структури оборотного капіталу, підвищення рентабельності та ліквідності підприємств галузі необхідно здійснювати, як видно з рис. 1, враховуючи такі ознаки оборотного капіталу, як право власності на залучені джерела капіталу, приналежність джерел формування по відношенню до суб'єкта господарювання, характер фінансових джерел формування, ступінь ризику вкладення та рівень ліквідності складових оборотного капіталу підприємства.

Забезпечення доступності для населення лікарських засобів і виробів медичного призначення, а також стимулювання розвитку їх вітчизняного виробництва є одним з пріоритетних напрямів реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я. Важлива роль в лікарському забезпеченні належить аптекам, в діяльності яких виявляються три основні функції: установи охорони здоров' я, виробнича, торгова (фінансова). Ефективність фінансової функції є