Реконструкція смислів економічної теорії: діалог і синтез підходів

Для "метафізики економіки" суттєвим і значущим завданням стає прагнення співвіднести абстракції, категорії, систему міркувань і обґрунтувань із самою людиною, яка відчуває, думає, діє — в цілісності всіх її іпостасей та проявів. Ця тенденція дедалі більшою мірою виявляється в тих напрямах політичної суспільної теорії, філософії і методології науки, котрі прагнуть подолати кризові настрої в суспільному пізнанні та епістемології, знайти нові шляхи і підходи, збагатити понятійний апарат і уточнити сам статус цієї фундаментальної сфери і традиційно метафізичного знання. Адже, починаючи з "Метафізики" Арістотеля, кожна класична філософська система, яка ставила завдання витлумачити знання про суще як таке, утворює свою концепцію гносеологічного відношення до світу.

"Метафізика економіки", як і класична, традиційна метафізика, містить у собі спектр гносеологічних інтенцій. Це само собою зрозуміло, тому йдеться про інше — адекватність її пізнавальних можливостей сучасним потребам науки в цілому. Така постановка питання зумовлена консервативністю вітчизняної гносеології: пануванням натуралізму, ідеалів природничо-наукового пізнання, віджилих методологічних принципів, що робить її безпорадною перед проблемами XXI ст. Водночас спроби її оновлення часто виглядають як втрата легітимісті, раціональності, "науковості", "предметності" та інших "амбіцій". Важливе значення має також невиявленість її відношення з антропологією, екзистенціалізмом, герменевтикою, а також гуманітарним, художнім і позанауковим знанням. Економічна теорія і до сьогодні ґрунтується на класичній теорії пізнання (гносеології), яка сформувалась в історії філософії як певний абстрактно-понятійний конструкт, котрий зобов'язує дивитись та інтерпретувати діяльність людей у суб'єктно-об'єктному ракурсі, спираючись на "метафори дзеркала", виходячи "з ідей відображення репрезентації"41. Враховуючи обсяг і глибину сучасного знання, когнітивні та пояснювальні потенції традиційної теорії пізнання у співвідношенні з реальністю викликають сумнів, хоч і далеко не у всіх, оскільки така суб'єктно-об'єктна гносеологія, яка впродовж століть панувала в європейській культурі, пов'язана з іменами Р. Декарта, Дж. Локка, Г. Лейбніца, І. Канта, здійснила визначальний вплив не тільки на різні філософські, етичні, естетичні, наукові, теоретичні побудови, але й на численні методики у сфері навчання і освіти, на педагогіку в цілому. В результаті сформувалася система гносеологічних традицій, яку не так легко подолати.

Мета наукового пошуку "метафізики економіки", крім інших завдань, — створити нову гносеологічну реальність, яка дасть змогу реалізувати "претензії знання" (Ф.А. Хайєк), котрі репрезентує сучасна економічна теорія. Для цього потрібно залучити і використати досвід сучасних спроб, намагань пояснити та "відрефлексувати" природу гносеології, удосконалити і розробити інші за природою принципи пізнання. Адже "метафізика економіки" в жодному разі не стає на шлях копіювання метафізики Нового часу, котра репрезентує суб'єктно-об'єктну гносеологію.

До нових способів розуміння і бачення пізнання належить. У першому випадку, прагнення додати методологічні принципи і категорії наук про дух (культуру), як це намагалися зробити В. Дільтей, розширюючи поле досвіду і раціональності, а також представники екзистенційно-герменеетичної традиції в цілому. У другому випадку розроблялася онтологія пізнання і знання, на основі чого пропонувалися нові принципи і категорії структури, котра розуміла і пояснювала пізнання. Найбільш радикальні для XX ст. Л. Вітгенштейн, М. Гайдеггер, Дж. Дьюї, як зазначив Р. Рорті, просто відкинули традиційну теорію пізнання, не вважаючи розумним її критикувати, оскільки вона становить "суміш соціальних практик і постулювання психологічних процесів", де "домінують візуальні метафори греків". А поняття істини як "точної репрезентації" реальності "є автоматичним і пустим компліментом, який відпускається тим вірам, які допомагають нам робити те, що ми хочемо"42. Зауважимо, що філософські дискусії щодо нової теорії пізнання справили безпосередні й опосередковані впливи на формування і розвиток неокласичних економічних теорії.

Для "метафізики економіки", після ознайомлення з "досвідом" радикальних заперечень філософських традицій, важливо визначити свій аспект у розгортанні теоретико-пізнавальної діяльності. Для цього необхідно враховувати критико-аналітичний підхід, діалог і синтез ідей, а також зміну способів проблематизації або тематизації при "утриманні" змісту попереднього досвіду. Як це не буде видаватися несприйнятливим для поборників "методологізмів", однак "метафізика економіки" повинна подолати головну принципову особливість традиційної теорії пізнання — побудову системи знання у своїх вихідних позиціях і принципах за "образом і подобою" природничо-наукової теорії43. За такого підходу зовсім не враховувалася особливість людського пізнання, "глибинний шар" якого, за висловом Б. Дільтея, становить "душевний зв'язок ". На його думку, " духовні факти, які утворюють матеріал теорії пізнання, не можуть бути пов'язані між собою інакше, як на фоні якого-небудь представлення душевного зв'язку. Гносеолог розпоряджається цим зв'язком у своїй власній живій свідомості та переносить її звідти у свою теорію"44. Не можна не погодитися зі здійсненим ним поділом предмета природничих наук і особливого предмета наук про дух (культуру) — сфери "духовного зв'язку", свідомості, а потім і "внутрішнього досвіду" як первинного в реальності життєздійснення людини, яка пізнає.

Як для В. Дільтея, так і для багатьох інших філософів теорія пізнання не просто термін або службове слово замість вчення, концепції чи філософської теорії, а скоріше символ "науковості", точний маркер "світу теоретизму", де суб'єкт, об'єкт, істина — найбільш абстрактні поняття — слугують для означення предметної оприявленості дійсного світу в науках про дух (культуру) і передбачають визнання ролі при-чинно-наслідкових зв'язків у цій сфері за аналогією з природознавством. Теорія заявляє про претензію на об'єктивну істинність, раціональність, легітимність того, що називається "теорією пізнання", причому відповідно до того, як ці параметри трактуються в класичній науці про природу. Досвід наук про дух, а також феноменології, екзистенціалізму, герменевтики, філософської антропології як такий, що не відповідає цим параметрам, залишається за межами традиційної теорії пізнання45. "Метафізика економіки", всупереч назві, яка може показувати на її зв'язок з традицією, виходить за межі конструкцій "теоретизму", зосереджуючи увагу на теорії пізнання як множині "ідеал-конструктивних утворень" (М.К. Мамардашвілі). Як феномену, створеному абстрактним мисленням, філософським розумом, "метафізика економіки" дозволяє присвоювати собі право визначати норми пізнавального процесу в економіці. Завдання "метафізики економіки" полягає у зміні самого "описового апарату" економічної теорії пізнання — не норми, в яких повинен виконуватися пізнавальний акт, але "утворення, які мають власне, природне життя, продуктом якого є наші гадки, думки, і спостереження якої дають можливість формулювати закони як необхідні відношення, котрі випливають з природи речей"46.

Сьогодні звернення до феномену життя в його єкзистєнційно-герменевтичному смислі — шлях, який приводить не тільки до збагачення методології гуманітарних наук, а знач-ною мірою і понятійного апарату епістемології, філософії пізнання в цілому, а головне — розширення поля раціональ-ності, усвідомлення і розгортання її антропологічного типу. Відповідно виникає можливість врахувати досвід різних когнітивних практик, зокрема: феноменології, де "життєвий світ" розуміється як форма первісних очевидностей і суб'єктивної донаукової практики, інтерсуб'єктивного досвіду; теорії ево-люції Бергсона, де "життєвий порив" розуміється як розгор-тання життя й основа еволюції всіх стадій і форм аж до су-спільства; "метафізики споглядання життя" Г. Зіммеля з його "потоком життя" формами культури "більше-життя" "більш-ніж-життя"; "морфології культури" О. Шпенглера, де життя постає як історична формотворчість народів і культур; "фор-ми життя" — від Е. Шпрангера до Я. Вітгенштейна, для якого вони втілюють культурні смисли мовних ігор та ін. Зрозуміло, узагальнення такого багатого когнітивного досвіду передбачає методологічну коректність, що попереджає вульгарну еклек-тику шляхом усвідомлення вихідних принципів і контексту, в якому в кожному випадку здобуває свої іпостасі феномен життя, де обґрунтовується комплементарність підходів, їх взаємодія на конвенційній або іншій основі.

Л.А. Мікешина

Залучення і використання такого підходу розкриває перед "метафізикою економіки" можливості й необхідність нових інтерпретацій всієї пізнавальної діяльності людини в предметному полі економічної теорії. І вже не теорії, а філософії економічного пізнання, оскільки перед нами пізнання економічного буття постає не як поверховий логічний акт, а як цілісна філософія пізнання, оскільки її центром є цілісна людина, котра намагається пізнати множину економічних явищ, але не дискурсивних, а метафізичних. Такими їх і прагне побачити сучасна філософія пізнання, котра претендує на нове бачення економічної теорії пізнання.

Філософія XX ст., переосмислюючи метафізичну гносеологічну спадщину, ставить завдання переходу від редукованої "реконструкції людської суб'єктивності" до конкретного стосовно життєвого, тобто господарського (економічного), світу, який необмежено охоплює людину у всіх її поглядах на трансцендентні можливості суб'єктивності. Тим самим виокремлюються як визначальний фактор метафізичні смисли економічного знання, які залишаються поза "гносеологічною увагою" традиційної теорії пізнання.

Метафізика європейського мислення XX ст. демонструє низку кардинальних підходів щодо реконструкції пізнання, котра не обмежувалася гносеологічним суб'єктом або "свідомістю взагалі", а здійснювалася відповідно до різних основ, уявлень і цілей, зокрема "чистого мислення" або "чистої свідомості", "чистого Я" або "тут-буття", або мови ("лінгвістичний поворот"), або "дії" (життєдіяльності). Ця реконструкція прослідковується "у феноменологічному русі "від чистого Я до тут-буття", від Е. Гуссерля, який прийшов до "життєвого світу", до М. Гайдеггера, котрий відмовився