Конструктивними були ідеї Мітчелла про необхідність взаємозв'язку економічних досліджень з соціологічними, психологічними та іншими, про можливість забезпечення безкризового економічного циклу за допомогою державного втручання в економіку (частково, оскільки це залежить від типу держави). Заслуговує на увагу трактування Мітчеллом економічних циклів. Зокрема, він обґрунтував наявність малих циклів (що тривають 3—7 років), висунув ідею про великі цикли кон'юнктури вікового порядку, аргументував, що сам економічний цикл означає коливання не однієї сукупності (наприклад, національного доходу чи зайнятості), а багатьох величин.

Спроби Мітчелла побудувати динамічні ряди кон'юнктури та деякі його інші емпіричні методи послужили однією з основ виникнення економетрики.

У 30-ті роки XX ст. поширилась теорія регульованого або планового капіталізму (Ст. Чейз, Дж. Міллет та ін.). її виникнення ініціювало активне втручання держави в економіку під час кризи 1929—1933 рр. Зокрема, у 1933 р. у США було створено Національне планове управління народним господарством. Представники інституціоналізму різко критикували маржиналізм, неокласичну теорію ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності і продуктивності (вважали їх формалізованими абстракціями), доводили обмеженість ринку та ринкової рівноваги як універсального механізму розподілу обмежених ресурсів і самого капіталізму. Інституціоналісти стверджували, що класичне суспільство вільної конкуренції XIX ст. не відповідало реаліям сучасності, а ринок перетворився на один з економічних інститутів, елементами таких інститутів стали корпорація, держава.

Англійський економіст Джон-Аткінсон Гобсон (1858—1940) причиною економічних криз вважав низьку купівельну спроможність населення, а тому виступав за підвищення заробітної плати і деякі обмеження прибутків капіталістів. На відміну від Дж. Коммонса, Дж.-А. Гобсон вважав угоди між найманими працівниками і капіталістами аморальними і нерівноправними внаслідок відчуження перших від засобів виробництва. Досліджував він основні властивості імперіалізму.

Корпорація, в якій відбувається відокремлення власності від управління і планомірний розвиток в єдності із стихією дрібного та середнього підприємництва утворює якісно новий елемент економічних інститутів. Але ключовим економічним інститутом, основою сучасного їм суспільства, нової системи представники інституціоналізму вважали державу, яка здійснює активну соціальну політику, індикативне планування та регулювання господарського життя, а ідеалом суспільства проголошували загальне благоденство, яке потребує соціального контролю. Аналізуючи корпорації, прихильники інституціоналізму особливу увагу приділяли процесу відокремлення власності від контролю над виробництвом, ввели поняття "абсентеїстської" ((лат. absentis — відсутній) розсіяної серед акціонерів, які втрачають контроль над засобами виробництва) власності, що призвело до принципових змін у системі управління виробництвом. Його здійснюють не підприємці, а управляючі, які дбають про свої вузькогрупові інтереси і контролюють корпорації. Таку систему американський економіст Г. Мінз називає колективним капіталізмом.

Вагомий внесок у розвиток інституціонального напряму економічної теорії вніс австрійський і американський економіст Й. Шумпетер. У своїх працях ("Теорія економічного розвитку", "Економічні цикли", "Капіталізм, соціалізм і демократія") він намагався обґрунтувати системну концепцію динамічного розвитку капіталістичної економіки на основі науково-технічного прогресу. Вона передбачає можливість здійснення підприємцем нових комбінацій факторів виробництва як основної рушійної сили розвитку. Найважливішими формами таких комбінацій є використання у процесі виробництва нової техніки, нової економічної організації виробництва, виробництво принципово нових товарів, освоєння нових ринків збуту та відкриття нових джерел сировини. Особливу роль у цьому процесі Й. Шумпетер відводив кредиту, а отже, банкам. Він слушно заперечував традиційне для більшості західних економістів тлумачення капіталу як засобів праці, називав їх майном. Як капітал він розглядав платіжні засоби (грошову форму капіталу) у руках підприємців-новаторів.

Економічні цикли И. Шумпетер вважав нормальним явищем, оскільки вони зумовлені впровадженням у виробництво інновацій. Внаслідок цього здійснюється технічний та економічний прогрес, але оскільки такі інновації відбуваються нерівномірно, то це призводить до циклічності економічного розвитку.

Заслугою Й. Шумпетера є історичний підхід до вивчення капіталізму. Цей лад, на його думку, існуватиме недовго, але неаргументовано пов'язувати занепад капіталізму лише із занепадом діяльності підприємців та виникненням великих корпорацій, в яких здійснюється колегіальне управління, а також із невдоволенням інтелігенції, яка не змогла посісти належне місце за капіталізму. Крім того, він неправильно пов'язував занепад капіталізму з посиленням державного втручання в економіку, оскільки таке втручання допомагає цьому ладу продовжити існування.

Новим етапом розвитку інституціоналізму став неоінституціоналізм.

Література

1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.

2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.

3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.

4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.

5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.

6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.

7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.

8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.

9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.

10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.

11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.

12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1.

13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999.