Основні напрями сучасної економічної теорії. Кейнсіанство.
Назва теорії походить від імені всесвітньо відомого економіста Дж. Кейнса. Кейнсіанство є одним із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний існувати.
Предметом дослідження Кейнса була економічна система капіталізму загалом, закони її функціонування, насамперед з'ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економіки. З метою обґрунтування своїх висновків щодо ролі держави він комплексно проаналізував її вплив на розвиток макроекономіки. Тому теорію Кейнса названо макроекономікою, на противагу мікроекономіці, яка була предметом аналізу неокласичної школи політичної економії наприкінці XIX — на початку XX ст. На відміну від класиків політичної економії та багатьох представників неокласичного напряму Дж. Кейнс усвідомлював, що між метою діяльності окремих фірм і компаній, з одного боку, та економіки як цілого — з іншого, існують суперечності, вирішення яких є одним з найважливіших завдань державного регулювання економіки. Тому закономірно Дж. Кейнс відновив статус категорії "політична економія". У цьому контексті правильним є його положення про не збігання закономірностей мікроекономіки і макроекономіки.
Макроекономічний підхід до аналізу економічної системи капіталізму розробили Ф. Кене та К. Маркс. Сутність державного регулювання неодноразово розглядав В. Ленін, але називав його при цьому "державно-монополістичним", що правильно відображало соціально-економічну природу цього регулювання передусім в той період. Дослідження економістів стокгольмської школи, які намагалися аналізувати окремі функціональні зв'язки на макроекономічному рівні, теж були використані Дж. Кейнсом. Його заслугою є макроекономічний аналіз національної економіки за нових умов на вищій стадії капіталістичного способу виробництва, комплексне дослідження впливу держави на розвиток таких макроекономічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків тощо. Метою своєї праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936) він називав відбір змінних величин, які підлягають свідомому контролю й управлінню з боку центрального уряду в межах існуючої економічної системи.
Методологічна основа дослідження Дж. Кейнсом економічної системи — застосування функціонального методу, за якого економічні явища аналізують не через перехід від розкриття їх суті до форм вияву, а через взаємозалежність і взаємне визначення. Він уперше послідовно вивчав економічні явища і процеси як відображення масової психології господарюючих суб'єктів, аналізував суб'єктивні фактори в економічній системі, які, на його думку, охоплюють психологічні риси людської природи, суспільні навички й настанови. Квінтесенцією такого підходу є сформульований Кейнсом психологічний закон, згідно з яким люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але меншою мірою, ніж зростає дохід. Із традиційних елементів діалектичного методу дослідження він надавав перевагу кількісному аналізу, пошукам кількісних і функціональних залежностей макроекономічних величин. Дж. Кейнс, зокрема, намагався з'ясувати кількісні взаємозв'язки між об'єктивними факторами, постійними змінними, що впливають на схильність до споживання, та інші процеси (наприклад, кількість грошей в обігу, величина заробітної плати, норма відсотка тощо), з одного боку, і суб'єктивними факторами (передбачливість, ощадливість та ін.), залежними змінними (масштабами зайнятості, величиною національного доходу тощо) — з іншого. Він застосовував елементи макроекономічного аналізу, процесу відтворення, використані класиками політичної економії (К. Марксом), а також трудової теорії вартості. З цього приводу Дж. Кейнс зазначав, що йому близька доктрина, згідно з якою все створюється працею. У такому ж контексті він висловлювався щодо вибору одиниці виміру при дослідженні економічної системи загалом, стверджуючи, що нею є "одиниця праці" і "одиниця заробітної плати". Свідченням цього є трактування вченим суспільного продукту як втілення витраченої на його виробництво праці.
Основними недоліками предмета й методу Кейнса є абстрагування від такого елементу економічної системи, як відносини власності (навіть від відносин економічної власності у сфері розподілу), від законів розвитку продуктивних сил і всього суспільного способу виробництва. Дж. Кейнс підкреслював, що "не власність на знаряддя виробництва є істотною для держави, а можливість винагороди власників виробничих ресурсів за ризик вкладання інвестицій"1. Розглядаючи соціальні відносини, він абстрагується від динаміки соціальної структури та її законів, тому його методу дослідження в цьому разі властивий статичний, а не динамічний підхід. Праці Кейнса певною мірою позначені антиісторизмом, не комплексним підходом, суб'єктивізмом; він вдається до мінової концепції, коли вирішальною сферою суспільного відтворення називає обмін (поряд з виробництвом), внаслідок чого головною причиною кризових явищ в економіці вважає недостатність ефективного попиту.
Визнаючи працю єдиним фактором виробництва, Дж. Кейнс справедливо відносить до цього процесу працю підприємців та їх помічників в управлінні підприємством. Некоректно у такому разі вважати продуктивною працею особисті послуги класу капіталістів загалом, оскільки значна кількість представників цього класу перетворилася на власників фіктивного капіталу і, на відміну від функціонуючих капіталістів, веде паразитичний спосіб життя. Необхідно також реально оцінювати працю підприємців і менеджерів вищої ланки, оскільки часто отримувані ними величезні суми неадекватні кількості та якості управлінської, організаторської праці.
Використання вченим принципу історизму щодо вільної конкуренції має суперечливий характер. З одного боку, Дж. Кейнс стверджував, що рівноваги економічної системи майже неможливо досягти, а з іншого — для спрощення аналізу агрегатних показників передбачав існування такого механізму. Дія механізму вільної конкуренції, рухливість капіталу тощо зумовлюють рідкісність рівноваги. В цьому полягав історизм його підходу до аналізу окремих аспектів різних етапів економічної системи капіталізму, поєднаний з позаісторичним підходом до капіталістичного способу виробництва загалом.
Одним із методів дослідження економічної системи є поділ Дж. Кейнсом економічних явищ і процесів на незалежні та залежні змінні. До перших він відносить граничну ефективність капіталу, граничну ефективність відсотка, схильність до споживання та ін. Тому одним із завдань його дослідження була спроба розкрити кількісні зв'язки між цими двома змінними.
Аналізуючи функціональні закономірності економічної системи капіталізму, Дж. Кейнс, з одного боку, епізодично поділяє суспільний продукт на засоби виробництва і предмети споживання, вбачає відмінність між відповідними видами ринків, а з іншого — зазначає, що об'єднання підприємців за ознакою виробництва ними споживчих товарів і капітальних благ є плутаним, складним і не відповідає фактам. Він не розмежовує сферу виробництва на два підрозділи за натурально-речовою структурою. За вартістю суспільний продукт Дж. Кейнс поділяє на витрати використання, факторіальні, додаткові й сукупний дохід підприємств. Витрати використання (U) — це вартість витрачених у процесі виробництва засобів виробництва. Він вважає, що цей елемент засобів виробництва повинен бути врахований у структурі вартості одиничного товару, але може бути упущений, коли йдеться про сукупний продукт. Це зближує позицію Дж. Кейнса з догмою А. Сміта і призводить до ототожнення вартості сукупного суспільного продукту й вартості національного доходу. Факторіальними витратами (F) Дж. Кейнс називає заробітну плату, відсоток і земельну ренту, без використання категорії "змінний капітал". При цьому він застосовує формулою: D1 : F, де D1 — прибуток підприємця, і визнає прагнення підприємців досягти максимуму своїх прибутків щодо факторіальних витрат. Витрати використання і факторіальні витрати Кейнс називає безпосередніми витратами виробництва. Термін "додаткові витрати" (V) учений розглядає як фізичне і моральне знецінення засобів виробництва, що відрізняє його позицію від Марксової, який пов'язував проблему фізичного та морального зношування лише з основним капіталом.
Загалом витрати виробництва формуються з суми витрат використання, факторіальних і додаткових витрат (U + F + V). Дохід підприємця — це частка прибутку, яку отримує функціонуючий капіталіст. Вона визначається як перевищення вартістю готової продукції безпосередніх витрат виробництва.
Сукупний дохід, за Кейнсом, становить національний доход. Сукупний чистий дохід суспільства містить і вартість морального зношування засобів виробництва. Сукупний дохід суспільства витрачається на споживання та інвестиції, тобто приріст засобів виробництва, а їх дійсний приріст — це "чисті інвестиції". Чистий дохід, на його думку, — різниця між сукупним суспільним продуктом і перенесеною засобами виробництва вартістю. Отже, Кейнсові і в цьому властивий двоїстий суперечливий підхід. Розглядаючи проблеми відтворення, він виділяє основний капітал — засоби виробництва тривалого користування, засоби праці, і оборотний — сирі матеріали, залишки незавершеного будівництва, запас непроданих товарів. Оборотний капітал Кейнс називає ліквідним, тобто ототожнює оборотний капітал з капіталом лише сфери обігу, а також ігнорує критерій неоднакового перенесення цими формами капіталу своєї вартості на новостворений продукт.
Центральна ланка теорії Кейнса — "принцип ефективності попиту" в органічній єдності з проблемою досягнення повної зайнятості. Ідеологи Лейбористської партії Великобританії, виходячи з теорії зайнятості Кейнса, розробили варіант концепції "демократичного соціалізму", що свідчить про демократичну спрямованість його концепції. Оскільки причиною безробіття він вважає недостатньо ефективний (або платоспроможний) попит на засоби виробництва і предмети споживання, то економічна політика держави повинна бути спрямована насамперед на вирішення цієї проблеми. Це вигідно відрізняє його теорію від неконструктивної ідеї про автоматичне збігання величини попиту з обсягами пропозиції, що втілена в законі ринків Сея.
Ефективний попит, на