пропорційно, другий — обернено пропорційно. Тому сукупна дія цих факторів впливає на величину норми відсотка. Насправді вона залежить насамперед від співвідношення попиту і пропозиції на позичковий капітал, норми прибутку, фаз економічного циклу та ін. Якщо норма прибутку наближається до норми відсотка, то робити інвестиції стає невигідно, а за їх рівності — неможливо. Тому рівень рентабельності перебуває в обернено пропорційній залежності від зміни норми відсотка. За Дж. Кейнсом, вона оптимальна тоді, коли сумісна з повною зайнятістю за інших заданих параметрів системи. Зростання норми відсотка уповільнює виробництво всіх товарів. Це явище було характерне для економіки України у 90-х роках XX ст.
Аналізуючи взаємозв'язок грошової заробітної плати та ефективного попиту, Дж. Кейнс дійшов висновку, що ефективний попит, від якого залежить зростання зайнятості, можна збільшити скороченням заробітної плати, якщо це знижує норму відсотка. Але такий метод він вважає невиправданим, оскільки аналогічний результат можна отримати за допомогою банківської політики. Доцільніше утримувати стійкий рівень заробітної плати і навіть підтримувати його. Зниження грошової заробітної плати сприятиме стійкому збільшенню зайнятості лише за умови впливу на схильність усього суспільства до споживання, на графік граничної корисності капіталу або на норму відсотка. Пряме зниження номінальної заробітної плати може спричинити зменшення схильності до споживання суспільства загалом внаслідок перерозподілу сукупних доходів на користь підприємців, рантьє, у яких низька схильність до споживання. Негативний вплив загального зниження номінальної заробітної плати на рівень прибутків можна нейтралізувати збільшенням споживання серед інших верств населення або зростанням інвестицій. Тому таке зниження стимулюватиме розширення виробництва лише за певних умов.
Замість зниження грошової (номінальної) заробітної плати Дж. Кейнс рекомендує уряду здійснювати політику поступового або автоматичного зниження реальної заробітної плати через механізм зростання цін, тобто інфляцію. Таке зниження за певних умов (наприклад, зменшення ефективного попиту) зумовлює зростання внутрішньої стабільності економічної системи. Реальному стану речей відповідає спостереження вченого, що робітники швидше погоджуються на скорочення заробітної плати за зростаючого безробіття.
З'ясовуючи сутність заробітної плати, Дж. Кейнс дотримується концепції трьох факторів виробництва, згідно з якою заробітна плата є винагородою за працю (що не зовсім зрозуміло, оскільки він дотримувався трудової теорії вартості); зайнятість залежить від місткості ринку на предмети споживання і засоби виробництва; рівень зайнятості відповідає точці перетину функції сукупної пропозиції з функцією сукупного попиту.
Щодо власників капіталу зайнятість визначається оцінками ефективного попиту з боку підприємців. Ця залежність виражена функцією зайнятості:
N = F (Dw)
де N — обсяг зайнятості; Dw — обсяг ефективного попиту. Тому підприємці підтримують рівень зайнятості, який забезпечує максимальний прибуток. Таку ситуацію Кейнс характеризує як оптимальний стан економіки. Конкретизацією цього положення є його теза, що зайнятість може зростати паралельно із збільшенням інвестицій.
"Повною зайнятістю" (або нормальним, допустимим рівнем безробіття) Кейнс вважав наявність 3—в % безробітних від загальної кількості зайнятих. Досягнення навіть такого рівня зайнятості, що супроводжується збільшенням інвестицій, породжує тенденцію до безмежного зростання цін незалежно від граничної схильності до споживання, зумовлену дією тенденції до зростання заробітної плати. Вчений при цьому дотримується теорії спіралі "заробітна плата — ціни".
Дж. Кейнс розглядав також такі два важливі інструменти регулювання сукупного попиту, як грошово-кредитна і бюджетна політика. Бюджетну політику він вважав найважливішою, а регулювання за допомогою грошово-кредитних важелів — ненадійним. Головним інструментом економічної політики держави для управління сукупним попитом є, за Кейнсом, державний бюджет, у тому числі збільшення витрат самої держави. При цьому він наголошував на доцільності широкої соціалізації інвестицій з метою наближення до повної зайнятості. Оскільки основна частка доходів державного бюджету акумулюється за допомогою податків, то вони, впливаючи на виробництво національного доходу, рівень зайнятості, величину прибутків тощо, зменшують величину сукупного попиту, а отже, значною мірою виконують функцію заощадження. Протилежну роль відіграють державні витрати. Тому економічна політика держави повинна спрямовуватися на регулювання різниці між доходами і витратами бюджету залежно від конкретних умов, що дає змогу підтримувати баланс між нагромадженням і використовуваним у процесі виробництва капіталом, забезпечувати рівновагу в економіці. Так, під час економічної кризи держава повинна скорочувати податки та збільшувати державні витрати навіть за рахунок зростання державного дефіциту, посилюючи додатковий попит. За економічного зростання держава, навпаки, має збільшувати податки і обмежувати витрати. Дж. Кейнс недооцінював також можливість виникнення і неконтрольованого розвитку інфляційних процесів в економіці, абстрагувався від панування монополій. Проте маніпулювання державним бюджетом сприяє надмірному зростанню грошового попиту, а отже — посиленню інфляції.
Вперше кризи 1969—1971 рр. і 1974—1975 рр. збіглися зі швидким розгортанням інфляційних процесів, а в деяких країнах водночас зросло безробіття, поглибилися диспропорції в економіці. Це, а в США і криза долара (його девальвація у 1971 р.), виявило невідповідність кейнсіанських методів регулювання розвиткові макроекономічних процесів. Прихильники цього напряму намагалися модернізувати кейнсіанство, з одного боку, щодо відродження та посилення грошових методів регулювання, і створення радикально модифікованої моделі регулювання (ліве кейнсіанство або неокейнсіанство) — з іншого. Такі спроби об'єдналися в посткейнсіанство.
Література
1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.
2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.
3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.
4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.
5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.
6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.
7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.
8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.
9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.
10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.
11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.
12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1.
13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999.