наближення до такої моделі. Концепція неокласичного синтезу має другу назву — "ортодоксальне кейнсіанство", найвідомішими представниками якого є американські економісти Е. Хансен, П.-Е. Самуельсон, Дж. Хікс. їх вважають авторами теорії доходів—витрат як ортодоксальної версії кейнсіанської доктрини.
На думку П.-Е. Самуельсона, розв'язання ключових проблем грошової та фінансової політики за допомогою категорій теорії доходу відроджує класичні істини і надає їм законної сили. На противагу кейнсіанській моделі мультиплікатора (як найпростішій моделі неокласичного синтезу), Дж. Хікс запропонував модель ISLM, яка за допомогою відповідного наукового апарату демонструє відмінність між законом Сея (пропозиція зумовлює попит) і законом Вальраса (сукупна сума попиту в економіці за вартістю дорівнює сукупній сумі пропозиції, або сума доходів і витрат в суспільстві збігається). До доходів належать і грошові заощадження, а їх певний обсяг виявляється в попиті і пропозиції на товар гроші, що, у свою чергу, впливає на рівновагу економічної системи. Механізм такої взаємодії досліджує модель Хікса, в якій, зокрема, аналіз сукупного попиту здійснюється у виробничому (реальному) і грошовому секторах. Головна умова рівноваги в першому — рівність між інвестиціями і заощадженнями, в другому — між попитом на ліквідність і грошовою масою. За теорією неокласичного синтезу рішення підприємців про інвестування значною мірою залежать від величини відсоткових ставок позичкового капіталу. Підвищивши на ринку позичкових капіталів відсоткові ставки, підприємці можуть затримати інвестиції у виробництво, вкласти ці кошти в банки або придбати на них цінні папери, із зниженням відсоткових ставок діє зворотний механізм незалежно від того, здійснюється фінансування за допомогою власних чи залучених коштів. Оскільки із зростанням маси доходу збільшується частка грошової маси для забезпечення поточних угод, більшому доходу відповідає вища відсоткова ставка.
Теорію неокласичного синтезу неконструктивно і невиправдано критикують представники монетаристської школи (М. Фрідмен), концепцій економіки пропозицій, раціональних очікувань передусім за тезу, що механізм ринкового саморегулювання має доповнюватися цілеспрямованим державним втручанням, його коригуванням.
Література
1. Навчальний посібник. — Тернопіль: ТАНГ — "Астон", 2000. — 325 с.
2. Коропецький І. С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993. —192 с.
3. Коуз Р. Фирма, рынок и право: Пер. с англ. — М.: -Дело ЛТД* при участии иэд-ва -Саіаііаху". 1993.
4. Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Т.-Финстаинформ. 1997.
5. Курс экономической теории / Под ред. М. Н. Чепуриш, Е. А. Киселевой. Киров: Изд-во "АСА", 1996.
6. Ленін В. І. Повне зібр. творів.
7. Леонтьев В. В. Экономическое эссе. — М.. 1990.
8. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем. — М.: Экономика. 2002. — 567 с.
9. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Аналітична економія. Принципи, проблема і політика. Мікроекономіка. — Львів, 1999.
10. Маркс К., Енгельс Ф. Повне зібрання творів.
11. Маршалл А. Принципы политической экономии. — М.: "Прогресе", 1983. — Т. 1,2. Менгер К. Основание политической экономии. Австрийская школа в политической экономии. — М.. 1992.
12. Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми их приложениями к социальной философии: Пер. с англ. — М.. 1983. — Т. 1.
13. Модильяни Ф., Миллер М. Г. Сколько стоит фирма? Теорема ММ. — М.: Дело, 1999.