Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Еволюційний розвиток економічної теорії

Еволюційний розвиток економічної теорії

План

1. Еволюційний розвиток економічної теорії

2. Вклад українських учених у розвиток економічної науки. 

Основні етапи розвитку економічної теорії. Глибоке засвоєння економічної теорії, як і економічної науки в цілому пов'язане з пізнанням її історичних джерел і закономірностей розвитку. Жодна галузь науки не виникла раптово. Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного вдосконалення.

Економічна теорія сягає дохристиянської доби, її коріння можна віднайти у творах мислителів стародавніх Китаю, Японії, Греції і Риму. А якщо врахувати, що в той час спалах економічного мислення був підготовлений попереднім періодом еволюції економічних поглядів та їх перевірки в господарській практиці, то зародження економічної науки можна відсунути вглиб віків. Найяскравішим представником інтелектуального світу стародавньої Греції був видатний мислитель Аристотель Стагіріт (384—322 роки до н. е.). Учений енциклопедичного рівня, він приділяв чимало уваги економічним проблемам, започаткувавши елементи теорії товарного виробництва і грошей. Щоправда, економічні погляди Аристотеля та його сучасників відображали натуральні системи господарства, а тому не могли обґрунтувати теорії грошей та інших елементів економічної науки в сучасному розумінні. Однак, не можна недооцінювати, а тим паче нехтувати внеском мислителів стародавньої Греції, зокрема Аристотеля, в економічну науку.

Указані цілі зумовлюють цілу низку проблем. По-перше, у різних країнах і в різні періоди цілі мають свої суттєві особливості. Так, для початкового стану розбудови своєї державності та формування своєї економічної системи, перша ціль України проявилась у необхідності зупинити різкий економічний спад, перебудувати структуру виробництва і підпорядкувати його задоволенню потреб народу. З 2000-го року Україна реалізує стратегію економічного зростання і на цій основі вирішує соціальні проблеми.

Істотні особливості властиві й іншим цілям. Надзвичайно актуальним для України, яка переживає тяжкі наслідки Чорнобиля, є поліпшення навколишнього середовища.

По-друге, виникає проблема тлумачення вказаних економічних цілей і специфічних політичних програм, необхідних для досягнення цих цілей. Заслуговує уваги та обставина, що коли перша-четверта і восьма цілі піддаються досить точному вимірюванню, то неможливість кількісно виміряти п'яту-сьому цілі, безперечно, сприяє виникненню суперечок ЩОДО їхнього точного значення.

По-третє, деякі із цих цілей доповнюють одна одну в тому розумінні, що з досягненням однієї із них інші цілі також можуть бути здійснимі. Наприклад, досягнення повної зайнятості означає ліквідацію основної причини низьких доходів (шоста) та економічної незабезпеченості (сьома). Крім того, аналіз першої і шостої цілей підводить до загальноприйнятого висновку, що соціальне напруження, яке може викликати різку нерівність у розподілі доходів, послаблюється із зростанням абсолютних розмірів більшості доходів у результаті економічного зростання.

По-четверте, деякі цілі можуть суперечити одна одній або взаємно виключати одна одну. Так, намагання збалансувати доходи може послабити стимули до праці, до інвестування, технічного прогресу і підприємницького ризику, тобто послабити дію саме тих чинників, які сприяють швидкому економічному зростанню.

Особливо великий вплив на розвиток економічної науки мало формування національного ринку і національної економіки, розвиток ремесел, торгівлі, поглиблення суспільного поділу праці.

Помітний слід в економічній теорії залишили меркантилістські концепції, що зародилися в епоху первісного нагромадження капіталу. Якщо ранні меркантилісти ототожнювали багатство з нагромадженням золота та срібла, то надалі послідовники цієї теорії під багатством розуміли надлишок продуктів, що обмінювалися на зовнішньому ринку на гроші. Бідтак, головна увага приділялася сфері обігу.

Вагомий внесок у розвиток економічної науки зробила школа трудової теорії вартості, яка досліджувала сферу виробництва. Вона рішуче стала на шлях якісно нового економічного мислення порівняно з меркантилістами. Перенісши дослідження із сфери обігу у сферу виробництва, такі її представники, як У. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене започаткували теорію трудової вартості. Особливо відзначився представник фізіократичної школи Ф. Кене (1694—1774).

Його головний твір "Економічна таблиця" (1758) є геніальною спробою вперше в історії економічної думки розглянути процес відтворення сукупного продукту нації. Ф. Кене вважав, що продуктивним класом є землероби, до яких зараховував і землевласників. Проте ця теорія недооцінювала роль праці, яка застосовувалась у промисловості, що свідчило про обмеженість концепції фізіократів.

Такої обмеженості вдалося уникнути сину митного шотландського чиновника, творцеві економічної науки А. Сміту (1723—1790). У своїй знаменитій праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (скорочено "Багатство народів", 1776) він уперше підбив підсумки розвитку економічної думки і виклав її в новому синтезі — на основі трудової теорії.

Теорію А. Сміта високо оцінили його сучасники й наступні покоління вчених-економістів. Вона мала великий вплив на розвиток економічної науки. Дехто з прихильників теорії

А. Сміта вважав, що його книга стала економічною біблією ринкової системи.

А. Сміт особливого значення надавав поділу праці та професіоналізмові, брав працю за основу при розгляді всіх економічних проблем. А. Сміт зробив вагомий внесок у всі розділи економічної науки, тому його ідеї мали видатних послідовників, зокрема в Україні. Вчення А. Сміта гуманне, воно зрозуміле кожній людині, узгоджується з її природою і намірами. Він нічого не вигадував, а тільки намагався збагнути людину, що є далеко не ідеальною, сприймав її такою, якою побачив: егоїстичною, здатною думати насамперед про "власну вигоду, і аж ніяк не про вигоду суспільства". При цьому він зумів зберегти повагу саме до такої людини і зробив дивовижне відкриття, сформулювавши теорію "невидимої руки" (що є суттю вчення А. Сміта): коли людина виходить з власної вигоди, це природно, або точніше, неминуче приводить її до того, що вона надає перевагу тому заняттю, яке найбільш вигідне суспільству. А. Сміт був економістом мануфактурного періоду розвитку економіки. Він розвинув вчення про об'єктивні економічні закони. Йому була близька ідея "природної гармонії", або рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, без державного втручання, є оптимальним режимом функціонування економічної системи. А. Сміт вперше визначив двояке завдання економічної науки: аналіз об'єктивної економічної реальності та з'ясування закономірностей її розвитку (позитивний аспект) та вироблення рекомендацій для економічної політики фірм і держави (нормативний аспект). Можна з повним правом сказати, що А. Сміт є не тільки першим економістом. Його праці виходять за межі економічного знання — він піднявся до рівня розуміння методології пізнання світу. Запропонована ним парадигма в сучасних умовах перетворилася на могутнє знаряддя в багатьох галузях пізнання.

Значно поглибив і розширив смітіанство Д. Рікардо (1772— 1823) — ідеолог промислової революції.

Д. Рікардо використовував метод наукової абстракції. Він вважав, що вартість товарів, джерелом якої є праця, лежить в основі доходів різних верств суспільства — заробітної плати, прибутку, відсотка і ренти; а прибуток — це неоплачена праця робітника. У теорії розподілу Д. Рікардо виявив протилежність економічних інтересів підприємців та робітничого класу.

Продуктивним у розвитку економічної науки було XIX ст. У XIX ст. відбулася диференціація економічних поглядів, що сприяло виникненню нових економічних шкіл. Одна з них сформувалася на базі класичної політичної економії, соціалістичної ідеї та філософської діалектики — марксистський напрям, репрезентований К. Марксом та Ф. Енгельсом. Головним твором цієї доктрини був "Капітал" К. Маркса, перший том якого вийшов у світ у 1867 році.

В умовах економічних потрясінь і соціальних катаклізмів другої половини XIX ст. марксистська економічна доктрина здобувала щоразу більше прихильників. В її основу була покладена концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас і утвердження соціалістичного ладу. Марксистська теорія своїм спрощеним тлумаченням економічних відносин і закономірностей розвитку приваблювала ті соціальні верстви, які сподівалися ще за життя позбутися соціальних труднощів. Про це зауважували фахівці, але довго не могли збагнути таємниць розвитку економічної системи.

В останній чверті XIX — на початку XX ст. в економічній науці виділився неокласичний напрям як реакція на марксизм. Представники цього напряму намагалися сформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічних одиниць в умовах вільної конкуренції, визначити принципи економічної рівноваги на основі використання приватнокапіталістичного ринкового механізму. Прихильники неокласичного напряму почали використовувати в економічних дослідженнях математичні методи, пристосовуючи апарат диференціального числення до аналізу граничних величин. Національну економіку вони розглядали як сукупність мікроекономічних агентів (споживачів, продавців, фірм), які дбають тільки про максимум доходу і мінімум витрат. Реальне значення неокласичної теорії полягало в тому, що вона все більше перетворювалась у науку про раціональну господарську діяльність.

Світові війни XX ст. призвели до докорінних змін на економічній і політичній карті світового співтовариства. Унаслідок більшовицького перевороту в 1917 році встановилась тоталітарна система на одній шостій частині Землі, а після Другої світової війни це сталося і в ряді європейських країн, у країнах Азії, Латинської Америки і навіть Африки. Відбулись глибокі соціально-економічні зміни в економіці індустріально розвинених країн. Це, звичайно, позначилося на розвитку економічної науки. Якщо в країнах "радянської моделі" продовжували існувати марксистсько-ленінські ортодоксії, то в західноєвропейських державах, СІЛА та інших країнах економічна наука постійно шукала шляхів забезпечення економічної рівноваги динамічних господарських систем.

У цьому контексті треба згадати насамперед Дж. М. Кейнса (1883—1946)


Сторінки: 1 2 3