Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Економіка і право власності

Економіка і право власності. Структура економіки

План

1. Поняття економіки

2. Економічний та юридичний зміст власності. Правовласності

3. Структура економіки

1. Поняття економіки

Економіка — найважливіша сфера життєдіяльності суспільства і кожного окремого індивіда. Без економіки існування людського суспільства було б неможливим. Кожна людина щодня стикається з тими чи іншими сторонами економіки. Це і придбання товарів, отримання заробітної плати, використання грошей, одержання кредиту та ін. Умови існування кожної людини також оцінюються через призму стану економіки.

Що ж таке економіка?

У перекладі з грецької економіка (пйчпнпмйчЮ, від пйчпж — житло і ньмпж — закон) означає мистецтво управління домашнім господарством, або закони його влаштування. Нині термін "економіка" має кілька тлумачень.

По-перше, економіка являє собою сферу господарської діяльності людей, де створюються матеріальні блага та послуги. У цьому аспекті економіка — це господарська система, в якій людина як розумна істота здійснює усвідомлену діяльність з метою добування життєво необхідних для неї благ. Економіка з'явилася тоді, коли інстинктивні дії людей зі споживання готових дарів природи почали доповнюватися доцільною трудовою діяльністю. Людина як істота біологічна споживає речовину, енергію та інформацію природного середовища. Цим вона практично не відрізняється від тварин. Але людина здатна до опосередненого споживання природи шляхом її зміни чи переробки. Цей процес збігається з появою соціальних зв'язків між людьми. Тим самим людина стає не тільки біологічним, а й соціальним індивідом. Таке перетворення вже має економічний характер. Отже, виникнення економіки тісно пов'язано з появою людини як соціально-економічного суб'єкта. Економіка як господарство включає сукупність різних галузей і видів виробництва. Йдеться про промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо в їх певних взаємозв'язках та пропорціях. Крім того, господарства розміщені на певних територіях районів, країн, груп країн та всього світу. Це означає, що існує національна, регіональна та світова економіка.

По-друге, економіку слід розглядати як господарську діяльність, пов'язану із забезпеченням раціонального, економічного влаштування справи незалежно від характеру кінцевого результату. В цьому аспекті поряд з галузями народного господарства існує економіка освіти, охорони здоров'я та ін. Наприклад, організація освіти потребує фінансових ресурсів, їх розподілу на зарплату, стипендії, матеріально-технічне обслуговування, а отже припускає існування господарського життя.

По-третє, економіка — це сукупність виробничих відносин, певним чином пов'язаних з рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. У цьому аспекті економіка включає людину, природу, матеріально-речові та інформаційні блага.

Людина, з одного боку, — мета економіки, а з другого — її головна діюча особа. Як частина економіки людина виконує різні економічні ролі. Перш за все це людина-виробник, яка безпосередньо бере участь у створенні, виробництві речей, товарів, послуг. Людина виступає і як споживач, який використовує те, що вироблено. Крім того, людина в економічному середовищі виступає як організатор (керівник), який впорядковує та узгоджує взаємодію між людьми та способи їх впливу на виробничі фактори.

Другий елемент економіки — це природа (земля, корисні копалини, флора, фауна, тепло, світло та ін.), що являє собою незалежне від людей зовнішнє середовище, з якого вони добувають необхідні їм ресурси. Крім того, природа — це частина життєзабезпечення людей, у якій вони розміщують усі свої умови існування.

Крім цих елементів, в економіку входять ті частини природи, які оброблені людьми. Все, що зроблено людиною і виникло внаслідок людської праці, може бути названо антропогенною природою, тобто природою, створеною людиною. До неї належать засоби виробництва та предмети споживання.

У загальному вигляді економіка являє собою спосіб життєдіяльності людей, систему відносин між ними, що забезпечують раціональне використання ресурсів для виробництва різноманітних благ та послуг, їх розподілу, обміну поміж членами суспільства з метою споживання (як особистого, так і виробничого).

Нарешті, економіка — це галузь науки, що вивчає у різних аспектах розглянуті вище реальності. Економіка — об'єкт для вивчення багатьох наук, кожна з яких обирає свій предмет для аналізу та дослідження. Існують як теоретичні, так і практичні економічні науки та дисципліни.

Економіка та всі її економічні процеси мають дві сторони — натуральну (матеріально-речову) та вартісну (грошову). В першому аспекті економіка являє собою економічні процеси, які мають фізичні (кількісні чи якісні) характеристики. Ця економіка вимірюється натуральними показниками (штуки, літри, тонни, кілометри, об'єми, кіловати та ін.). Необхідність у цьому виникає, якщо вирішуються питання: що треба виробляти? у якій кількості? як задовольняються раціональні потреби людей? та ін. Але натуральні показники не дають змоги порівнювати, оцінювати, вимірювати діяльність різних виробників, динаміку розвитку чи ефективність економіки в цілому. Тому всі економічні процеси мають вартісний, тобто грошовий вираз. Найважливішими грошовими показниками економіки є доходи та ціни. Ту частину економіки, що пов'язана з виробництвом товарів, послуг, виконанням робіт, називають реальною економікою. Коли ж йдеться про рух грошей, цінних паперів, то виникає поняття фіктивної економіки.

В економіці слід розрізняти дві сторони. Передусім, організаційно-економічні відносини, що визначають форми кооперації (об'єднання) людей. Ці відносини виявляються у системі організації та управління як усім народним господарством, його галузями, так і окремими підприємствами. З іншого боку, в основі економіки лежать соціально-економічні відносини. Вони визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства (типом технології, технічними характеристиками, трудовими здібностями людей) і диктуються таким фактором, як відносини власності. Остання виступає основою економіки та економічної поведінки суб'єкта. Як писав А. Сміт, "людина, яка не спроможна набути жодної власності, не може мати жодних інтересів, як їсти більше й працювати менше".

2. Економічний та юридичний зміст власності. Право власності

Власність у побутовому, життєвому розумінні — це будь-яка річ, добро, яким ми володіємо. Або все, що ми можемо визначити як "моє", "наше", сприймається нами як власність. Нам здається, що власність тісно пов'язана з річчю. Проте таке розуміння власності відразу же розпадається, як тільки ми уявімо окрему людину на пустотному острові. Ніхто не казатиме про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про "мої" або "чужі". І лише тоді, коли на острові з'явиться ще одна людина, виникне необхідність поділяти та розподіляти речі поміж ними. Передумовою виникнення відносин власності є обмеженість економічних благ (їх відносна невідповідність потребам людини) або рідкісність (абсолютна не відтворюваність деяких ресурсів, зокрема землі). Обмеженість та рідкість становлять основу виникнення інтересу до власності. У цьому разі процес опанування — це переборювання відчуження блага, його привласнення і водночас заборона користуватися ним іншим людям. Оволодіння благом може здійснюватися шляхом затрати трудових зусиль або загарбництвом. У цих випадках встановлювалося фактично панування над річчю, виключний контроль над нею. Метою володіння є користування речами, тобто добування з них якогось корисного ефекту. Цінність володіння визначається ступенем обмеженості та відтворення благ. Більш рідкісні блага обмежують доступ до них, тим самим потребують додаткових витрат на їх привласнення, що означає зростання цінності прав користування, розпорядження та володіння. Отже, поняття власності охоплює сукупність відносин між людьми, їх можливості стосовно речей, які трапляються у природі певною мірою обмежено.

Власність — це не річ і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше — з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).

Як бачимо власність — це відносини між суб'єктами, опосередковані об'єктом.

Як об'єкт можуть виступати: ресурси, речі, добро, продукт, товар, гроші, капітал, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін. Характер об'єкта обумовлює спосіб його використання і багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами

Наприклад, привласнення землі має специфіку порівняно з володінням споживчим майном (одягом, автомобілем та ін.). А власність на капітал відтворює особливі економічні, соціальні та політичні відносини. Власність можна зрозуміти через її економічний та правовий зміст. Перш за все власність має об'єктивний характер, тобто незалежний від свідомості людей. Це означає, що користування, володіння, розпорядження речами залежать від певного рівня розвитку продуктивних сил суспільства і не можуть бути змінені у разі бажання людей чи держави. Це наочно виявилося за часів радянської економіки, коли суспільна власність була запроваджена директивними засобами, що зумовило її економічну неефективність. Економічний зміст власності відтворюється через всю систему економічних відносин і визначає характер виробництва, розподілу, обміну та споживання. Економічні відносини власності дають людям та їх об'єднанням можливість задовольнити за допомогою конкретного об'єкта власності певні потреби, реалізувати свої інтереси. Приміром, якщо об'єктом власності є споживче добро (наприклад житло), то за його допомогою задовольняється потреба у житлі, реалізується інтерес в його використанні (проведення ремонту, розстановка меблів, встановлення охоронної сигналізації та ін.). Крім того, можна задовольнити свою потребу у грошах, продавши житло іншій особі або здавши його в оренду.

Таким самим чином складається сукупність економічних відносин з приводу власності на інвестиційні блага (засоби виробництва, капітал). Маючи у власності устаткування, можна організувати виробництво з метою отримання


Сторінки: 1 2 3