Економічний прибуток

План

1. Економічний прибуток

2. Функції прибутку.

3. Удосконалення розподілу доходів

4. Вимірювання нерівності.

5. Причини нерівності доходів та ефективність.

6. Наслідки перерозподілу доходів.

Суть та джерела економічного прибутку. В умовах ринкової економіки прибуток трактується з різних позицій. Якщо для бухгалтерів прибуток — це те, що залишається від загальної виручки підприємства після сплати окремим особам та іншим підприємствам вартості матеріалів, капіталу і праці, використаних цим підприємством, то для економіста таке трактування надто широке і не зовсім чітке. Складність полягає в тому, що таке трактування прибутку виключає тільки явні витрати, тобто платежі підприємства зовнішнім постачальникам. Але ігноруються неявні (приховані) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма або сама їх використовує. Таке тлумачення прибутку виключає економічні витрати на заробітну плату, ренту, відсоток і нормальний прибуток.

Економічний, або чистий, прибуток — це те, що залишається після вирахування всіх економічних витрат — явних і неявних витрат на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток, і, крім того, нормального прибутку — із загального доходу підприємства. Економічний прибуток може бути або додатним, або від'ємним (збитки). Отже, визначення прибутку, сформульовані економістом і бухгалтером, співпадають лише в тому випадку, коли бухгалтер включає як явні, так і неявні витрати в сукупні витрати. Економічний прибуток — лише залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат.

Економіст розглядає прибуток як винагороду за підприємницький талант, основні параметри якого були розкриті у першій частині. Там було показано, що частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком. Це той мінімальний дохід, що необхідний для утримання підприємця в якійсь певній сфері виробництва. За визначенням, виплата такого нормального прибутку належить до витрат.

Однак відомо, що загальний дохід підприємства може перевищувати його загальні витрати (явні та неявні, включаючи нормальний прибуток). Це перевищення, або надлишок, доходу і є економічний, або чистий, прибуток. Саме цей залишок — який не є витратами, оскільки він перевищує нормальний прибуток, необхідний для утримання підприємця в галузі, — дістається підприємцю.

В економічній літературі зустрічаються найрізноманітніші трактування економічного прибутку. Пояснення більшості економістів зводяться до того, що цей надлишок утворюється в результаті ризику підприємця, що функціонує в динамічній і, відповідно, невизначеній ситуації, або займається інноваційною діяльністю, а також завдяки можливому заволодінню монопольною владою. Відомо, що представники марксистської економічної теорії всі види прибутку підприємців, які використовують найману робочу силу, розглядають як результат безплатного привласнення чужої праці (експлуатації).

Припускається, що в умовах конкурентної, статичної економіки чистий прибуток дорівнює нулю. Під статичною економікою розуміється економіка, в якій всі основні дані — пропозиція ресурсів, технічні знання і смаки споживачів — постійні та незмінні. Статична економіка — це економіка, що не піддається змінам, в якій всі показники затрат і дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, а також дані про попит і дохід — з іншого, постійні. За заданого статичного характеру цих даних економічне майбутнє цілком піддається передбаченню, тобто економічної невизначеності немає.

Наслідки політики щодо цін і виробництва цілком передбачливі. Більше того, статичний характер такого суспільства перешкоджає будь-якому виду інноваційної зміни. В умовах чистої конкуренції будь-який чистий прибуток (додатний чи від'ємний), який міг би існувати спочатку в різних галузях, зникатиме із збільшенням чи зменшенням підприємств у довгостроковому періоді. Тому витрати — як явні, так і неявні — будуть повністю відшкодовуватися в довгостроковому періоді, не залишаючи ніякого залишку у вигляді чистого прибутку.

Економісти визнають, що джерелом економічного прибутку, відмінного від управлінських, інноваційних і ризикових функцій підприємців, є також наявність певного ступеня економічної влади. Оскільки в динамічній економіці майбутнє важко передбачити, то підприємець змушений йти на ризик. Отже, прибуток можна розглядати частково як винагороду за цей ризик. Пов'язуючи чистий прибуток з невизначеністю і ризиком, важко розмежувати застрахований і незастрахований ризик. Деякі види ризику — наприклад, ризик пожежі, повені, крадіжок, нещасного випадку з робітниками — можна обчислити в тому розумінні, що страхові компанії можуть досить точно передбачити середнє число подібних нещасних випадків. Але цей ризик можна застрахувати. Підприємства можуть уникнути нещасних випадків або вжити певні заходи для їхнього попередження, витративши частку грошей на страхові внески. Та саме незастрахований ризик є потенційним джерелом економічного прибутку.

Часом незастрахований ризик виникає внаслідок непередбачених змін загальної економічної кон'юнктури, або, точніше, в результаті економічного циклу. Процвітання приносить значні прибутки більшості підприємств, а застій супроводжується великими втратами. Крім того, зміни споживчих смаків, пропозиції ресурсів постійно відбиваються на доходах і витратах як окремих підприємств, так і галузей, зумовлюючи зміни структури ділових кіл, оскільки деякі галузі розширюють виробництво, а деякі, навпаки, скорочують виробництво. Зміни державної політики впливають як на те, так і на інше. Відповідна фіскальна і монетарна державна політика можуть протидіяти економічному спаду.

Винятково важливою рисою динамічного ринку є новації, пов'язані з ініціативою підприємця. Підприємці-виробники свідомо впроваджують нові методи виробництва і розподілу, щоб знизити витрати, й освоюють нові види продукції, щоб збільшити свій дохід. Підприємець послідовно домагається зміни співвідношення існуючих витрат і виручки в надії отримати великий прибуток.

В усьому цьому чимало невизначеності та ризику. Незважаючи на те, що успішно діючі підприємства проводять дослідження ринку, виробництво нових продуктів або модифікація існуючих можуть виявитися економічно неможливими. І не можна з упевненістю сказати, чи допоможе новий верстат зменшити витрати, коли він ще тільки проектується. Інновації, цілеспрямовано здійснювані підприємцями, породжують таку ж непевність, як і ті зміни економічної кон'юнктури, ЩО відбуваються незалежно від конкретного підприємства. У певному розумінні інновації як джерело прибутку — це просто особливий випадок ризику.

Інноваційний прибуток в умовах конкуренції і відсутності законів про патенти буде тимчасовим. Конкуруючі підприємства успішно перейматимуть інновації, зводячи тим самим нанівець весь економічний прибуток. Проте інноваційний прибуток може існувати в прогресивній економіці завжди, оскільки нові успішні інновації заміняють застарілі моделі, прибуток від яких зведений нанівець конкуренцією.

Нарешті, джерелом економічного прибутку є існування монополії. Завдяки здатності обмежувати випуск продукції і не допускати конкурентів, монополіст може постійно вилучати економічний прибуток за умови, що попит тісно пов'язаний з витратами. Такий прибуток обумовлений здатністю монополіста обмежувати виробництво продукції і впливати на ціну продукту на свою користь.

Існує як причинний взаємозв'язок, так і відчутна відмінність між невизначеністю, з одного боку, і монополією, з іншого, як джерелами прибутку. Причинний взаємозв'язок виявляється в тому, що підприємець може зменшити невизначеність або в крайньому разі пом'якшити її наслідки шляхом досягнення монопольної влади. Конкуруюче підприємство постійно відчуває вплив ринку; монополіст, однак, може до певної міри контролювати ринок і, відповідно, компенсувати або потенційно мінімізувати негативний вплив невизначеності. Більше того, інновація — важливе джерело монопольної влади. Можна згодитись на короткострокову невизначеність, пов'язану з введенням нової техніки або нової продукції, щоб досягти певного ступеня монопольної влади.

Відчутна відмінність прибутку, отриманого в результаті невизначеності та монопольної влади, пов'язана з тим, чи є ці два джерела прибутку соціально необхідними. Взяти на себе ризик в умовах динамічної і невизначеної економічної кон'юнктури і впровадити інновації — це соціально необхідні функції. Разом з тим, соціальна необхідність монопольного прибутку дуже сумнівна. Монопольний прибуток звично ґрунтується на скороченні обсягів виробництва, на понад конкурентних цінах і нераціональному розподілі ресурсів.

Функції прибутку.

В умовах ринкової економіки прибуток виступає як первісний двигун, або генератор, виробничого процесу. Він діє і на рівень використання ресурсів, і на їхній розподіл серед альтернативних користувачів. Саме прибуток спонукає підприємство здійснювати нововведення, що стимулює інвестиції, загальний випуск продукції і зайнятість. Нововведення є основним чинником економічного зростання, і саме гонитва за прибутком лежить в основі більшості нововведень.

Прибуток також ефективніше виконує завдання розподілу ресурсів поміж альтернативними видами виробництва. Поява економічного прибутку стає сигналом про те, що суспільство бажає розширення конкретної галузі, фактично ж винагорода у вигляді прибутку є не тільки стимулом до розширення галузі; вона також виступає як фінансовий засіб, з допомогою якого підприємства галузі можуть нарощувати свої виробничі потужності.

З другого боку, збитки сигналізують про бажання суспільства скорочувати неефективні галузі; втрати "карають" підприємства, яким не пощастило пристосувати свою виробничу діяльність до випуску тих товарів і надання тих послуг, яким віддають перевагу споживачі. Це не означає, що прибуток і збиток призводять до розподілу ресурсів, раз і назавжди орієнтованого на ті переваги, що надають споживачі.

Удосконалення розподілу доходів

Вимірювання нерівності.

Дослідження показують, що найбільша частка національного доходу припадає на заробітну плату. Відносна частка доходу від праці, що визначається у вузькому розумінні як заробітна плата, за останні десятиріччя дещо збільшилася. Якщо давати визначення в ширшому розумінні, тобто включаючи самостійно зайнятих, то в національному доході економічно розвинутих країн відносна частка доходу від праці досягла 70—80 %, а