Той факт, що в економічно розвинених країнах більша частка доходів припадає на дохід від праці, ще не означає, що розподіл національного доходу в цих країнах досяг соціальної справедливості. Аналіз статистичних даних показує, що у цих країнах існує значна нерівність доходів. Ступінь нерівності доходів можна визначити за допомогою кривої Лоренца, зображеної на рис. 18.2.

Рис. 18.2. Крива Лоренца

На рисунку видно, що відсоток сімей відкладено на осі абсцис, а відсоток доходу — на осі ординат. Теоретичну можливість абсолютно рівного розподілу доходу показує бісектриса. Вона вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що коли 20 % всіх сімей отримують 20 % всього доходу, 40 % — 40 %, а 60 % — 60 % тощо, то відповідні точки будуть розміщені на бісектрисі.

Крива Лоренца демонструє не теоретичний, а фактичний розподіл доходу. Як вказує точка а, 20 % всіх сімей з найнижчими доходами отримують 7 % доходу; точка б вказує, що 40 % сімей з низькими доходами отримують 18 % доходу тощо. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність, і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, або розрив між лініями, тим більший ступінь нерівності доходів. Коли б фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренца і бісектриса співпали б і розрив зник.

Точка е на графіку відповідає ситуації абсолютної нерівності, коли 1 % сімей має 100 % доходу, а інші не мають нічого. У цьому випадку крива Лоренца співпаде з осями системи координат, утворивши прямий трикутник з вершиною в точці е. Трикутник, створений діагоналлю і осями координат, характеризує цей крайній ступінь нерівності.

Криву Лоренца можна використати для порівняння розподілу доходів у різні періоди часу або в різних країнах, або між різними соціальними групами населення, беручи до уваги доходи до і після вирахування податків, а також трансфертні платежі. У перехідній економіці України спостерігається особливо велика різниця між доходами працюючого населення і пенсіонерів. Дуже великий розрив існує також між доходами працівників окремих галузей народного господарства та видів економічної діяльності, приміром, між доходами працівників вугільної, металургійної промисловості, нафтоперероблення, працівників, зайнятих фінансовою діяльністю, з одного боку, і працівників освіти, охорони здоров'я, культури, з другого.

Причини нерівності доходів та ефективність.

Ринкова економіка суперечлива: з одного боку, вона надає рівні можливості, а з іншого, функціонує за принципом: "працюй або ходи голодний". Плоди ринкової економіки належать тим, хто має право на спадщину. Рівень доходів окремих груп населення також залежить від різниці в здібностях, рівні освіти і професійній підготовці, від вибору місця роботи, ступеня панування на ринку тощо.

Вивчаючи соціальне становище населення, економісти застосовують поняття "прожитковий мінімум". Визначається він двома способами. По-перше, використовуються дані про бюджет працюючих сімей. По-друге, береться до уваги те, що питома вага доходу витрачається на харчування.

Аналіз показує, що найбільші коливання доходу пов'язані із власністю. Різниця в оплаті праці й особистих якостях за своїм значенням суттєво поступається значенню власності. Разом з тим слід зазначити, що більшість багатіїв досягли цього статуса в результаті сміливих експериментів і ефективних вкладень і лише незначна частина — завдяки спадщині. Щоправда, здібності можуть успадковуватися. Генетика вчить, що вони передаються, особливо через покоління. Риси характеру визначаються багато в чому навколишнім середовищем так само, як і генами.

Однією з найбільших перепон на шляху до рівності стає освіта. Хоча в багатьох країнах за останні роки різниця в освітньому рівні окремих соціальних груп населення значно зменшилась, однак і нині, навіть в економічно розвинутих країнах, чимало сімей не можуть оплатити навчання своїх дітей на лікарів, адвокатів, бізнесменів тощо. Виходить, їхнім дітям недоступні деякі високооплачувані спеціальності.

Наслідки перерозподілу доходів.

Хоча з етичного погляду зменшення нерівності — добро, однак за нього треба платити. Перерозподіл задля рівності часто наносить шкоду ефективності. Чим більше спеціальних програм, які збільшують рівність у суспільстві, тим глибшим стає конфлікт між рівністю та ефективністю. Перерозподіл за рахунок прогресивного оподаткування дещо зменшує можливий обсяг випуску продукції. Оптимальний розмір перерозподілу визначається допустимим ступенем зменшення розміру сукупного національного продукту.

Насправді ж програми перерозподілу призводять до зниження ефективності. Якщо суспільство вводить прогресивне оподаткування, виробники можуть втрачати правильні орієнтири: послабне зацікавленість у капіталовкладеннях в ризиковані технології. Якщо доходи малозабезпеченої частини населення будуть достатньо великі, то бідняки не будуть особливо наполегливо шукати роботу. Вказані причини ведуть до того, що програми перерозподілу зменшують розмір сукупного національного продукту. Досвід показує, що в багатьох випадках спроби допомогти одній соціальній групі за рахунок іншої приносять обом їм більше шкоди, ніж користі.

Представники класичної економічної школи вважали, що розподіл доходу не підлягає змінюванню. Вони вірили, що будь-які спроби держави підтримати бідних завершуються крахом. Життя, однак, показало, що уряди цивілізованих країн з допомогою податків, трансфертів та інших програм можуть підняти життєвий рівень бідних сімей.

Перехід України до ринкової економіки вимагає зміни підходів до соціальних програм, що склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З'являється зовсім нова сфера економічних стосунків між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.

В умовах багатоманітності форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів та методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні певні заходи для забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Держава має гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг — за рахунок як внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів поміж населенням з метою його матеріального забезпечення.

Гарантії держави полягають в тому, що вона, по-перше, створює умови для самозабезпечення життєво необхідними благами та задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними національного доходу, повертає їм (незалежно від взятої частини) блага і послуги в формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, соціального страхування і забезпечення, а також підтримки культури; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини національного доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичним станом не в змозі самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Економічне становище України, що склалося впродовж 90-х років XX ст., різко знизило життєвий рівень, на межі виживання опинилися цілі соціальні групи. Причому більш інтенсивно падає рівень життя найменш забезпечених груп населення. Мав місце не тільки спад виробництва, але й глибина розшарування в суспільстві. Якщо порівняти окремі країни, то співвідношення доходів 10 % найбагатшої частини населення до доходів такої ж кількості найбіднішої частини населення становить в Китаї: 7:1, у країнах ЕС — 7:1, в Японії — 4,3:1, а в Україні 12:1.

Для підтримки тих соціальних груп, які опинилися далеко за межею бідності, в Україні (згідно з Законом Президента України від 15.08.2002 року № 637/2001) у соціальній політиці розроблено заходи щодо зменшення масштабів бідності та усунення ц найгостріших проявів. Прийнятий Закон України "Про державні соціальні стандарти і державні гарантії" (№ 2017-ПІ від 05.10.2000 року) визначає систему соціальних стандартів в Україні, яка зорієнтована на показник прожиткового мінімуму. Цей показник береться за основу соціальної політики в галузі соціальної захищеності громадян на середньострокову перспективу. Мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, неоподатковуваний мінімум, соціальні допомоги й пільги необхідно узгоджувати з цим показником.

Вирішення проблеми бідності та розподілу доходів сприятиме повнішому включенню населення до ринкових умов і дозволить створити середній клас, який матиме цивілізовані умови життя. Становлення середнього класу відбуватиметься за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок і акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчого захисту інтелектуальної власності та зміцнення на цій основі соціальних позицій та доходів представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.