Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





і рух капіталів через кордон зростають набагато швидше, ніж торгівля товарами і послугами. Здебільшого це залежить від зростаючого впливу так званих транснаціональних корпорацій, які функціонують у багатьох країнах. Це пов'язано з тим, що за останні роки утвердилася міжнародна торгівля валютою, коли власники валюти намагаються заробити гроші, використовуючи можливі коливання валютних курсів — продаючи валюту, коли курс високий, і купуючи її за низького курсу. Внаслідок цього сукупний попит і пропозиція певної валюти стають все більш незалежними від того, яке місце в країні займає торгівля товарами.

Ті, хто розміщує кошти на міжнародному ринку, неохоче вкладають їх у валюту, якщо очікується її падіння, адже із зменшенням купівельної спроможності валюти зменшується і вартість вкладених коштів. Тому торговці валютою постійно намагаються перевести свої кошти в тверду валюту. У результаті відбувається швидкий і значний перелив валюти, бо достатньо лише підняти телефонну трубку або натиснути кнопку ЕОМ — і активи перемістяться на інші рахунки.

Еволюція світової валютної системи.

Існують різні способи визначення валютного курсу. Жорсткий валютний курс означає підтримання валютних курсів на певному рівні. І всі учасники ринку суворо дотримуються цього курсу. Цей рівень може визначатися різними способами. Аж до 1930-х років включно багато країн пов'язували валюти з їхнім золотим вмістом. Ця система називалася золотим стандартом.

У липні 1944 року на конференції ООН у Бретон-Вудсі (США) були закладені основи нової світової валютної системи, регульовано-фіксованих валютних курсів. З цього часу багато західних валют замість золота виявились прив'язаними до американського долара, який міг обмінюватися на інші валюти. Долар у свою чергу був прив'язаний до золота. Тим самим долар функціонував як резервна валюта, що стала оборотною міжнародною валютою з твердою ціною. Паритети всіх валют встановлювалися стосовно долара, а через нього — до золота і один до одного. Для регулювання світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Коли на кінець 60-х років XX ст. Західна Європа та Японія вдвічі перевершили США за обсягами золотого запасу й експорту, позиції американського долара похитнулись, ця система почала розпадатись. 15 серпня 1971 року президент США Ніксон зупинив конвертованість долара у золото. Зв'язок між золотом і міжнародною вартістю долара був втрачений. Бретон-Вудська валютна система розвалилась.

Починаючи з 70-хроків XX ст., валютний курс для багатьох країн став "плаваючим", тобто він коливався залежно від попиту і пропозиції на валютному ринку. У рамках МВФ у 1970 році були запроваджені спеціальні права запозичення (СПЗ), які призначалися для поповнення валютних резервів країн-членів. А золото з 1973 року продається і купується за цінами, що встановлюються на спеціальних товарних біржах золота, і ціна на золото перестала безпосередньо впливати на світову валютну систему. Разом з тим деякі країни почали об'єднуватися з метою стабілізації своїх валют. У січні 1976 року в місті Кінгстон (Ямайка) на нараді представників країн-членів МВФ була підписана угода, що започаткувала нинішню систему валютних курсів. Згідно з цією угодою країни використовують дві основні системи "плаваючих" валютних курсів: 1) вільні курси, або незалежне "плавання" валют; 2) регульовані курси, або кероване "плавання" валют.

Вільні курси складаються на валютних ринках стихійно, за відсутності валютної (курсової) політики з боку держави. Ця система використовується в економічно розвинутих країнах.

Регульовані курси — це "плаваючі" валютні курси, що встановлюються на ринку у процесі взаємодії попиту і пропозиції під впливом валютної політики держави. Ця система використовується у менш розвинутих країнах.

Уряди кількох країн іноді домовляються про спільне "плавання" валют, коли встановлюються межі взаємних коливань курсів. Різновидом спільного "плавання" є прив'язування курсу національної валюти до базової валюти (дол. США, СПЗ) або кошика валют основних торговельних партнерів.

Важливою складовою світової валютної системи є створена в 1979 році Європейська валютна система (ЄВС). Міждержавне регіональне валютне регулювання в ЄВС здійснюється через Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), який надає центральним банкам короткострокові та середньострокові кредити для покриття тимчасового дефіциту платіжних балансів і розрахунків, пов'язаних з валютною інтервенцією.

З 1 січня 1999 року в безготівковий обіг Бельгії, Голландії, Люксембургу, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Австрії та Фінляндії було запущено нову європейську валюту — євро. З 1 січня 2002 року євро було запроваджено у готівковий грошовий обіг.

Європейський центральний банк, який офіційно відкрився 30 червня 1998 року, здійснює курсоутворення євро та контролює рівень відсоткових ставок євровалютного ринку. Технічні умови й особливості введення євро були визначені Європейською системою центральних банків (ЕБСВ), яка складається з Європейського центрального банку та національних центральних банків.

Для країн-членів Європейського економічного валютного союзу обмінні курси фіксуються тільки між евро і національними валютами, тобто щодо 1 євро і тільки в односторонньому порядку.

Для конвертації суми однієї національної валюти в іншу необхідно проконвертувати цю суму в євро, а потім в іншу національну валюту. Тобто крос-курс для валютних пар країн-учасниць союзу розраховується через євро.

Основними валютами, в яких здійснюється на сьогодні значна питома вага міжнародних торгових операцій, є долар США та євро. Коливання курсу цих валют справляє значний вплив на соціально-економічну ситуацію в країні, особливо з перехідною економікою, яка є досить вразливою. Тому вагомого значення набуває виважена державна політика щодо підтримання його на стабільному рівні. Передусім йдеться про курс національної одиниці відносно двох основних світових валют.


Сторінки: 1 2 3 4