Поняття "перехідна економіка"

План

1. Історія ринкових реформ в Україні

2. Стартові умови ринкових перетворень в Україні

3. Вплив сучасних тенденцій розвитку світового господарства

Еволюцію економіки можна уявити у вигляді циклічного процесу руху економіки від одного сталого (урівноваженого) стану через період його порушення та відновлення на якісно новому рівні до другого сталого (урівноваженого) стану. Тому важливо розрізняти два основні типи стану економічних систем:—

сталий (урівноважений) стан, коли функціонують зв'язки та елементи, що становлять зміст системи;—

перехідний стан, коли старі економічні форми відмирають і з'являються нові, що становлять основу економічної системи, яка за р оджується.

Перехідна економіка — це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (еволюції до зрілого врівноваженого стану) і реформування (еволюції до нової економічної системи, до нового врівноваженого стану).

Циклічність економічної еволюції обумовлює періодичність настання перехідних станів економіки. При цьому про перехідну економіку можна говорити, спираючись на різні класифікації економічних систем, що їх було розглянуто в попередніх розділах цієї теми, тому що перехідна економіка — це проміжний стан економіки, період перетворення, трансформації, наприклад, традиційної економічної системи в ринкову (функціональний підхід до класифікації економічних систем); індустріального суспільства в постіндустріальне (критерій класифікації — ступінь індустріально-економічного розвитку); феодального способу виробництва в капіталістичний (формаційний підхід).

Зміст перехідної економіки виявляється в її основних рисах.

Перша — несталість стану. Важливо знати, що вона може бути притаманною і зрілому станові економіки, але це несталість функціонування, коли зміни є засобом досягнення мети системи, забезпечення її врівноваженого стану. Несталість перехідної економіки — це несталість розвитку, коли зміни спрямовані на підвищення несталості системи, що існує, на її поступове перетворення на нову систему.

Друга — суперечливість. Елементами перехідної економіки можуть бути економічні форми, притаманні і старій, і новій системам; крім того, особливе місце належить перехідним формам, які є виявом трансформації систем. Саме перехідні форми, що в подальшому перетворюються на елементи нової системи, характеризують спрямованість перехідних процесів.

Третя — альтернативний характер розвитку. Несталість, суперечливість обумовлюють певну варіантність перехідних процесів. Як приклад досить вказати на численність моделей перехідної економіки в постсоціалістичних країнах. Внаслідок альтернативності перехідної економіки правомірним є питання про ймовірність повернення до старого стану. Важливо пам'ятати, що несталість та альтернативність — це риси певної стадії еволюційного економічного циклу, стадії трансформації старої системи в нову, тому просте повернення до колишнього стану суперечило б змісту суспільної еволюції.

Четверта — історичність, яка виявляється у певній специфіці перехідних процесів у різних країнах, що пов'язано з соціально-політичними, економічними, національними, культурними та іншими особливостями регіону, країни, особливостями певного історичного періоду перетворень.

Основні риси перехідної економіки зумовлюють специфічні закономірності її розвитку: з одного боку, інерційність — збереження у перехідній економіці старих економічних форм, що свідчить про спадкоємність еволюційного процесу; з другого — інтенсивність розвитку нових форм як виявлення необоротності трансформаційних процесів у суспільстві.

Еволюційний економічний цикл містить різні типи перехідної економіки. Залежно від масштабів та характеру перехідних процесів можна виділити: локальну перехідну економіку, коли трансформаційні процеси притаманні окремим країнам та регіонам, і глобальну перехідну економіку, що охоплює всі країни, людство в цілому.

Важливо також розрізняти природно-еволюційний тип перехідної економіки і реформаторсько-еволюційний тип, коли природно-еволюційні процеси прискорюються або гальмуються реформами, що здійснюються в умовах перехідної економіки. Наприклад, російська реформа 1861 року, яка скасувала кріпосне право, була спрямована на прискорення природно-еволюційного переходу країни від традиційної економіки до ринкової.

Сучасна економіка України є перехідною економікою реформаторсько-еволюційного типу, в межах якої відбуваються перехідні процеси від неринкових до ринкових господарських форм.

В Україні на цей час здійснюється перехід до економічної системи, за якої ціни, що формуються під впливом попиту та пропозиції, визначають що, як, для кого, де виробляти та як розподіляти вироблене.

З'ясовуючи специфіку процесів становлення ринкової системи в Україні, слід зазначити, що особливості перехідного процесу в нашій країні обумовлені насамперед:—

історією ринкових реформ в Україні;—

стартовими умовами перетворень в Україні;—

впливом сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

Історія ринкових реформ в Україні

В середині XIX ст. на порозі ринкових перетворень опинилися три великі держави: Китай, Японія і Російська імперія, в складі якої перебувала більша частина України. Кожна з трьох держав пішла власним шляхом. В Японії в 1868 році відбулася буржуазна революція, яка проклала шлях до ринкової економіки. Японія скопіювала основні економічні та політичні інститути найрозвинутіших європейських країн того часу: комерційне право, центральний банк, систему державної служби та конституцію. Кілька років японську економіку лихоманило, але вже на початку 1880 року вдалося контролювати інфляцію та відновити суспільний порядок. Після цього розпочалося швидке економічне зростання.

У Китаї старий режим протягом десятиліть протидіяв проведенню реформ. Тим часом проникнення західних держав у країну сприяло політичному хаосу і соціальній нестабільності. Ринкові реформи розпочалися тільки з кінця 80-х років XX ст.

У1861 році у Росії було скасовано кріпосне право, а в 1864 році створено незалежну систему судочинства. Разом з тим розвиток приватновласницької ринкової економіки сприймали як загрозу існуючому політичному та соціальному ладу. Шлях, обраний російською елітою, був чимось середнім між китайським та японським варіантами. За царя Олександра II Російська держава розпочала здійснення низки значних перетворень, але їх було призупинено зі вступом на престол Олександра III. Пізніше граф С. Ю. Вітте, який був міністром фінансів за царя Миколи II, знов почав проводити економічні реформи. їхній темп ще більше прискорився з приходом на посаду прем'єр-міністра П. А. Столипіна, який здійснив у першому десятилітті XX ст. низку ключових перетворень. Темпи промислового зростання в країні у 1907—1913 роках були одними з найвищих у світі. Україна з її населенням, вигідними природними умовами, наявністю корисних копалин, важливим стратегічним значенням у складі Російської імперії розвивалася набагато швидше, ніж більшість інших регіонів держави. Індустріалізація Південної України та Донбасу змінила економічну та соціальну структуру українського суспільства. Україна була на порозі стрімкого економічного розвитку. Однак ринкові перетворення припинилися з початком першої світової війни. Жовтнева революція 1917 року відсунула ринкові реформи ще на три чверті століття. Проте навіть у 20-х роках XX ст., коли в умовах нової економічної політики приватне підприємництво було дозволено лише в обмежених розмірах, у країні діяв досить ефективний ринковий механізм.

Отже, ринкові реформи не нові для України, тому перехідний процес можна поділити на два етапи.

Перший етап — ринкові реформи на межі XIX і XX ст. Перехідна економіка України на цьому етапі — це економіка, за умов якої здійснюється перехід від традиційної (докапіталістичної) системи до ринкових принципів раціонального господарювання.

Другий етап — сучасні ринкові реформи, спрямовані на перехід від планової економіки командного типу до ринкової системи.

Отже, сучасну перехідну економіку України можна визначити як перехідну економіку нового типу — економіку, в якій здійснюється перехід від центрально-керованої економічної системи з високим рівнем спеціалізації виробництва та централізованим розподілом продукції та послуг до ринкової економіки.

Стартові умови ринкових перетворень в Україні

Майже за сімдесят років в СРСР було створено систему, якої ще не було ніде у світі — систему планової економіки, що виключала приватну власність, товарно-грошові відносини, ринковий механізм регулювання. Тому особливості й труднощі сучасного процесу в Україні обумовлені тим, що перехідна економіка нового типу не є змішаною економікою доринкових та ринкових форм господарювання, що притаманно традиційному перехідному процесові. Це особлива економіка, яка виникає на базі реформування планової економічної системи. Отже, по-перше, оскільки перехід здійснюється від особливої системи, перед суспільством виникають проблеми, що були невідомі країнам, які пройшли традиційний перехідний період. По-друге, Україна має здійснювати за певних обставин "зворотний" рух до економічних відносин, які існували ще на першому етапі ринкових реформ: від державної власності до приватної, від централізованого розподілу ресурсів до ринкового механізму, від державного планового господарювання до підприємницької діяльності на засадах конкуренції та приватних інтересів. Звичайно, зазначені відносини необхідно не тільки відновити, а й наповнити сучасним змістом.

Стартові умови сучасних ринкових перетворень в Україні — це умови кризи планової системи, яка свідчила про невідповідність потребам розвитку суспільства притаманного йому соціально-економічного устрою.

Як відомо, обмеженість ресурсів є загальною умовою функціонування системи будь-якого типу. Однак масштаби економічного зростання у різних системах регулюються принципово різними чинниками: попитом або ресурсами. У ринковій системі зростання виробництва постійно обмежується попитом, який у свою чергу відображає обсяг та структуру суспільних потреб. Завдяки цьому існує зв'язок між виробництвом і споживанням через товарно-грошові форми: система постійно змінює структуру виробництва відповідно до змін платоспроможних потреб (попиту).

У плановій системі зростання виробництва безпосередньо пов'язано з наявністю ресурсів: більше вироблено продукції — більше ресурсів для наступної фази виробництва. Існує зв'язок не з потребами (навіть у їхній платоспроможній формі), а з результатами виробничого процесу: виробництво обмежується виробництвом.